Кардинальний авторитет

Близько 30 молодих людей, майбутня еліта України, які проходять стажування у різних департаментах та комітетах Верховної Ради України та в Офісі уповноваженого ВР України з прав людини, взяли активну участь у розмові з Блаженнішим Любомиром, де мали можливість поставити різного роду запитання та отримати на них вичерпну відповідь. Свої враження молодь висловила у статті, повний текст якої подаємо нижче.

«…Коли я був у таборі, Шептицький перебував у своїй літній резиденції у сусідньому селі Підлюте, тому нам надзвичайно поталанило відвідати його. Він благословив кожного з нас по черзі, сказав кілька слів та пильно подивився у вічі. Мені здалося, що він справді побачив мою душу, хоча в його очах світилася лише доброта. Пізніше в житті я зустрічав визначних особистостей, проте дуже мало людей наблизились до цього старого чоловіка з довгою білою бородою, прикутого до інвалідного візка, при цьому справжнього гіганта духу…».

(Богдан Гаврилишин «Залишаюсь українцем»)

Стійке відчуття дежавю знайоме кожному, хто протягом життя, набуваючи досвіду, прагне ще й колекціонувати враження. Якоїсь миті складно відігнати нав’язливу думку, ніби щойно перетнулось минуле і сьогодення, ніби непомітний чародій хвацько дістав з-під манжета прожиту емоцію, змусивши заклякнути від подиву. Але от дивина: часом ця емоція виринає не з масиву спогадів, а з прочитаного чи переглянутого…

16 червня аудиторію Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви  заполонили інтерни. Жваві розмови молоді перервала стишена хода немолодого чоловіка у рясі з панагією на грудях. Спираючись на руку помічника, він повільно опустився на стілець й окинув поглядом присутніх. З-під сивих брів достойника дивились усміхнені і гострі очі, сповнені внутрішньої сили та мудрості. Невдовзі стало зрозуміло – стан здоров’я панотця вже не дозволяє вести прямий діалог, а отже спілкування у вигляді записок із запитаннями виявилось найбільш прийнятним форматом зустрічі.

Безсумнівно, постать Блаженнішого Любомира Гузара, Архієпископа-емерита УГКЦ і кардинала Католицької Церкви для історії України важитиме не менше, аніж митрополита Андрея Шептицького. Вплив його слова здається всеосяжним і поширюється далеко за межі релігійної громади. А все тому, що владика володіє винятковим умінням пояснювати зрозумілою мовою життєствердні істини, що простотою формулювань не затуляють ані своєї насущності, ані глибини.

«Період молодості треба максимально використовувати, щоб бути доброю людиною. Пізнавати добро, аби прагнути до нього. Пізнавати зло, аби уникати його. Розуміти, ким я є і в чому полягають мої гідність і щастя. Слухати батьків, але бути критичним».

«Треба бути собою. Не робіть з себе театру чи шоу. Прийміть життя таким, як воно є, яким воно до вас приходить. Свого часу все, що мені давали зробити, я старався виконати добре. І завжди пам’ятав про те, що маю берегти власну гідність. Можливо, саме тому страшенних криз у своєму житті я не переживав».

Прикметним є те, що цього ж вікопомного дня Верховна Рада України прийняла звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія I про визнання незалежності Української Православної Церкви і визнання останньої єдиною легальною православною організацією на території України. Актуалізація цього питання зумовлена проведенням на острові Крит першого за останні 1200 років Всеправославного собору, метою якого є досягнення консенсусу з низки суперечливих міжцерковних питань.

Менше з тим, Блаженніший Любомир у відповідь на цю новину вкрай песимістично оцінив шанси України отримати автокефалію найближчим часом, оскільки вплив російського церковного лобі є ще досить сильним і наразі не дозволить схилити шальки терезів в український бік. Натомість висловив переконання, що екуменізм неодмінно дасть свої плоди:

«Згадаємо слова Апостола Павла, що у Христі немає ні юдея, ні елліна. Хіба Ісус ділив на православних, католиків чи протестантів? Ні, розкол – це завжди від людей. Але я вірю, що діалог між конфесіями варто продовжувати, аби всі протиріччя було подолано і Церква, як і колись, стала єдиною».

Насамкінець, владика відповів на два запитання, що є одвічними каменями спотикання між цінностями традиціоналізму та ліберальним суспільством. Його персональне ставлення до ЛГБТ цілком співзвучне з думкою, що висловив свого часу Папа Римський Франциск: «Хто я такий, щоб їх засуджувати?». А от тематика гендерної рівності удостоїлась лише притчі із дотепною кінцівкою, що, утім, містила натяк на власну позицію: «Я б міг вам сказати, що думаю з цього приводу, але хочу дістатися дому живим».

На згадку про зустріч Блаженніший Любомир подарував кожному з інтернів невелику репродукцію ікони Божої Матері, а також збірник послань та звернень Папи Бенедикта XVI «Місце Бога у світі» та аудіо-книгу «Суспільство та закон», залишивши на додачу чимало «їжі для роздумів». Кому духовного, а кому земного штибу. Хай там як, але і набожний вірянин, і байдужий агностик, і запеклий атеїст навряд чи зможуть конструктивно заперечити злободенну сентенцію, що висловив Блаженніший за рік до подій Революції Гідності:

«Між сходом і заходом України немає поділу. Поділ існує між тими, хто любить Україну, і тими, хто її не любить».

Кирило Сидорчук,
інтерн

Довідка:

ГО «Ліга інтернів» заснована у травні 2009 року як об’єднання випускників Програми стажування у Верховній Раді України та центральних органах виконавчої влади. Сьогодні організація об’єднує майже дві сотні осіб та працює у кількох напрямках.

Місія організації – забезпечити втілення позитивних змін в державі, шляхом виховання інтелектуальної еліти нового зразка та надати їй можливості діяти.

За матеріалами Департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ та ГО «Ліга інтернів»

Фото ГО «Ліга інтернів»

http://www.interns.org.ua/content/kardynalnyy-avtorytet