Дорогою Божого милосердя: відбулося паломництво Патріаршої курії УГКЦ до Польщі

День перший: Ярослав і Краків

5 травня, у Світлий четвер, коли християни східного обряду продовжують ділитися радістю Христового Воскресіння, паломники – працівники курії – вирушили зі Львова до Польщі. Розпочинаючи паломницький шлях, його духовний провідник владика Богдан дав настанови щодо прощі. «Ми прагнемо відчути Божу присутність, - присутність воскреслого Христа, який подібно, як і учнів, які крокували до Емауса, невидимо буде нас супроводжувати під час прощі і промовляти до нашого серця своє слово любові й милосердя, слухати також наші потреби. Кожен із нас носить у своєму серці свої прагнення та бажання, тож дай Боже, щоб ми якнайкраще скористали з цього паломництва, а через нас і наші рідні», – сказав єпископ до паломників.

Як відомо, саме 5 травня Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав святкує свій день народження. Таку подію не оминули увагою куріальні працівники. Владика Богдан зателефонував Главі Церкви і привітав його із 46-річчям: «Ми обіцяємо вам, Блаженніший Святославе, молитися за вас і ваших батьків під час прощі. Нехай Господь кріпить вас, засилає дари Святого Духа задля добрих плодів вашого служіння на многії літа». Усі разом заспівали «Христос воскрес» Предстоятелю Церкви, а він поблагословив усіх на щасливу дорогу.

Попри довгий перетин українсько-польського кордону (чотири години), паломники прибули до першого відпустового місця в Польщі, у Ярославі. Додамо, греко-католики міста належать до юрисдикції Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ. Місто не дуже відрізняється від українських міст: нагадує Дрогобич чи Стрий. І не дивно! Тут і надалі проживає багато українців. Побутує думка, що місто заснував київський князь Ярослав Мудрий.

Відтак українські паломники прибули до собору Преображення ГНІХ, де зберігається чудотворна, коронована коронами святого Папи Івана Павла II в 1996 році, - Ярославська ікона Богородиці «Двері милосердя». Саме ця ікона Богородиці «Милосердя двері» стала офіційною іконою Року Божого милосердя в усій Католицькій Церкві. За часів комуністичної влади цей храм закрили, а ікону забрали і вона багато років зберігалася в музейних фондах. Сьогодні юридично вона є власністю Польської держави. Але УГКЦ вдалося зробити так, аби ікону повернули до храму. Цікаво, у храмі перед іконою зберігається троянда, яку поклав до її стіп Папа Франциск.

Тож тут прочани спільно помолилися Архиєрейську Божественну Літургію та Молебень. Владика Богдан наголосив, що Бог нас любить безумовно і безкорисливо: «Божа любов полягає в прощенні. Господь прагне, щоби ми повернулися додому, наповнені Духом Святим, людьми із чистим серцем». А далі нас чекав переїзд до Кракова та екскурсія містом…

Переконана, усіх, хто вперше приїздить до цього надзвичайно гарного міста, вражає його неймовірне розташування на березі р. Вісла, неперевершена архітектура, а, головне, велична духовна спадщина. Хоча через затримку на кордоні ми прибули до міста, коли вже сутеніло і час від часу дощило, та все ж ми мали нагоду побачити захід сонця з висоти палацу Вавеля. Цей замок король Казимир Великий побудував на руїнах тодішнього (X-XIII ст.) міста. Згодом замок у 1507-1536 роках був перебудований на великий ренесансний палац із внутрішнім двором, оточеним колонадою аркадної галереї. На території замку розташований готичний собор, оточений цілим вінком каплиць (притулів), який став місцем коронації та усипальницею польських королів.

Далі прочани попрямували до палацу єпископів, який найбільше асоціюється з особою Папи Римського Івана Павла II. Як відомо, майбутній Папа, а тоді ще єпископ Кароль Войтила, душпастирював у ньому в 1964-1978 роках.

Згодом паломники прогулялися вулицею каноніків (священиків), яка знаходиться в старому місті. Ця вулиця – одна з найгарніших у місті. Колись вона була престижною: на ній розташовувалися багаті будинки, в яких жили переважно священики. Неподалік від вулиці з XIV століття розташований мініатюрний костел Святого Егідія, який належав зборам каноніків, вони і жили на цій вулиці, давши їй відповідну назву. Далі прочани мали змогу самостійно прогулятися площею Ринок, аби більше зрозуміти культуру і побут місцевих жителів.

День другий: краківські Лагєвніки і Перемишль

Вранці наступного дня паломники вирушили до Лагєвнік, що біля Кракова. По прибутті до санктуарію Божого милосердя, приклавшись до мощей святої Фаустини Ковальської, усі разом пройшли крізь Двері Божого милосердя в храмі, де знаходиться ікона Ісуса Милосердного.

Варто додати, санктуарій тісно пов’язаний із культом сестри Фаустини Ковальської. У 20-х роках ХХ століття вона вступила до Конгрегації сестер Матері Божої Милосердя в Лагєвніках. Власне тоді, на прохання священика Міхала Сопоцького, сестра почала описувати свій духовний досвід у вигляді записок, які пізніше увійшли до збірки під назвою «Щоденник». Завдяки цим записам у Католицькій Церкві виникає культ Божого Милосердя. У 1993 році Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував Фаустину Ковальську. А вже через три роки, у 2000-му, у Римі відбулася її канонізація.

Санктуарій Божого милосердя є комплексом об’єктів: базиліка Божого милосердя, оглядова вежа, монастир сестер Матері Божої Милосердя (з каплицею Святого Юзефа, де знаходиться чудотворна ікона та мощі сестри Фаустини), каплиця Поклоніння Святим Дарам, пасторський будинок і зала Папи Івана Павла ІІ. Сама базиліка - це двоповерхова будівля у формі човна. На території комплексу цього року в липні відбуватиметься Світовий день молоді, на який прибуде Папа Франциск.

Прочани помолилися Архиєрейську Божественну Літургію в каплиці УГКЦ, яка також знаходиться на території комплексу санктуарію. «Церква повинна бути не тільки місцем, де відбуваються тільки релігійні обряди, а простором, де діє Святий Дух, милосердя, прощення, де торжествує Божий мир і доброта. У кожного із християн має відбутися власне об’явлення Божої любові та доброти, щоб людина, яка зустрілася із вами могла сказати, що зустрілася із самим Богом у вашій особі», – закликав проповідник.

Єпископ пригадав про діла милосердя для душі й тіла: «Ми повинні найперше відкрити власні двері милосердя і впустити Бога у своє життя, щоб Боже милосердя полікувало наші особисті гріховні вчинки. Бо в нашій душі є великий голод за Божим милосердям і милістю. І ця проща є нагодою для нас черпати аж по вінця нашої душі з джерел безконечного Божого милосердя». А з іншого боку, за його словами, ми ніколи не станемо християнами, якщо будемо від Бога приймати лише дари: «Наше покликання – свідчити і передавати ці дари. Христова Церква тільки тоді є Церквою, коли вона виходить поза мури своєї храмової будівлі. Це означає конкретні дії – діла милосердя для душі й тіла. Живіть цими простими заповідями, які нас роблять християнами».

Після цього прочани вирушили до останнього місця паломництва – Перемишля, розважаючи дорогою над ділами милосердя та перебуваючи на спільній молитві.

У Перемишлі працівники патріаршої курії помолилися Молебень у соборі Святого Івана Хрестителя. Як відомо, храм був збудований єзуїтами в 1626–1632 роках. Після скасування ордену єзуїтів він був занедбаний. У 1904 році храм відновили для богослужінь. З 1957 року тут проводилися також богослужіння в східному обряді. В 1991 році собор віддали УГКЦ.

Наприкінці владика Богдан уділив усім учасникам паломництва своє єпископське благословення.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ