Монастир, що пережив комунізм: розповідь про монастир ЧСВВ у Варшаві

При церкві безкоштовно надається психологічна допомога для українських заробітчан, закуповуються книжки для дітей з бідніших родин, збираються подарунки дітям загиблих українських вояків. Є театр, чотири дорослі хори й один дитячий, працює школа і відбуваються молодіжні зустрічі.

Василіани прибули до польської столиці ще у 1721 році з монастиря у Супраслі. Але їх перша обитель містилася на вулиці Подвалє. Сучасний комплекс споруджений трохи згодом — в 1781—1784 роках, згідно з проектом відомого королівського архітектора Домініка Мерліні.

Під час російської окупації, в 1872 році, монастир було ліквідовано і передано РПЦ. Він проіснував найдовше з усіх василіанських монастирів у Російській імперії. Лише у 1929 році василіанам вдалося повернутися до своєї обителі. В 1937 році відновлено діяльність парафії.

Під час Варшавського повстання у 1944 році монастир і церква були зруйновані, двоє монахів загинули. Після війни, до 1949 року, стараннями ігумена о. П. Пушкарського, весь монастирський комплекс відбудували, але комуністична влада не дозволила відновити відправу богослужінь у східному обряді. Тому якийсь час Святу Літургію змушені були служити в латинському. Лише на Великдень у 1957 році відправи в східному обряді знову відновилися. В 1959 році у монастирі відкрито новіціат, який діє там до сьогодні.

Після депортації, у роки сталінізму, українців Холмщини, Лемківщини, Підляшшя в СРСР та на північ і захід Польщі, Варшавський монастир, фактично, залишався єдиним місцем в країні, де безперервно функціонувала УГКЦ. Навіть більше, упродовж декількох десятиліть обитель на Медовій була єдиним чинним василіанським монастирем на території комуністичних держав.

Департамент інформації УГКЦ