В Катехитично-педагогічному інституті УКУ відбулися випускні урочистості

«У цей нелегкий час завдяки ЗСУ, які захищають нас, студенти змогли завершити цей непростий, проте надзвичайно цікавий та насичений навчальний процес, – наголосив директор КПІ УКУ д-р Назар Дуда. – Та насамперед вони зуміли розпізнати у собі дар покликання до катехитичного служіння і відгукнулися на нього. Український католицький університет став для них місцем, де втілилися усі їхні задуми та старання стати добре сформованими, якісно підготовленими катехитами».

«Сьогодні ми вітаємо випускників, які пройшли дуже непросте навчання, – продовжив він. – Розпочали його звично, але вже за декілька місяців вимушено перейшли на нову для усіх нас дистанційну форму навчання через карантин, а останній рік закінчували в умовах воєнного стану в країні».

Директор КПІ УКУ відзначив, що цього року, вперше за всю історію існування інституту, серед випускників є група з Харкова – люди, які від початку війни вони опинилися в осерді жорстоких подій, але без вагань продовжили і успішно завершили навчання.

Він наголосив, що випускні урочистості є не завершенням, а лише початком служіння в Божому виноградинку: «Вас чекають парафії, спільноти, діти, молодь, але також перед вами є ще багато незвіданого та незнаного, до чого вас покличе ще Господь! А сьогодні вітаємо вас і бажаємо гідно, з вірою, молитвою, словом і власним прикладом здійснювати своє катехитичне служіння!».

За давньою світовою університетською традицією, щорічно на випускних урочистостях з вітальною промовою до присутніх від імені всіх студентів звертається салютатор. Цього року з промовою від випускників КПІ УКУ-2002 звернулася пані Оксана Кулєш, староста групи з Києва.

«Впродовж цих трьох років ми отримали чудову базу основ християнської віри, але найголовніше – ми знайшли поміж нас живого Христа. Наші навчальні групи стали маленькими моделями правдивої Христової Церкви. А ми самі – пережили великий спільний досвід не тільки навчання, а й жахливий подій і випробувань, які б ми не мали пережити. Ми розпочали навчання у спокійний час, на зміну якого прийшов час карантину. Для багатьох наших студентів перехід на дистанційну форму навчання здавався надзвичайно важким завданням. Але ми не знали, що попереду нас чекають ще важчі часи – війна. Знаєте, завдяки чому ми могли вистояти? Завдяки цим щирим сльозам. Завдяки турботі одне про одного, яку ми виявляли навіть простим питанням: як ти там?», – зазначила салютатор.

«З часу, коли ми зустрілися, – продовжила вона, – наше особисте світло, яке ми несемо людям і одне одному, стало сильнішим і яскравішим. Так, були моменти, коли здавалося, що воно може взагалі погаснути. Але спільними зусиллями ми не давали цього зробити. Ми знаємо, що один ліхтар не освітить міста, як і одна свічка – не зігріє будинку. Але наше спільне світло і любов здатні зігріти і огорнути любов’ю багатьох!»

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами Патріаршої катехитичної комісії