АКТУАЛЬНО

Владика Ігор Ісіченко отримав почесне звання доктора Honoris Causa УКУ

Субота, 09 липня 2022, 19:48
9 липня в Українському католицькому університеті під час випускники урочистостей вручили почесне звання доктора Honoris Causa УКУ українському патріотові, докторові філологічних наук, професорові кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В. Каразіна, архиєпископові-емериту Ігореві Ісіченку.

Ляудацію з нагоди вручення відзнаки почесного доктора УКУ владиці Ігорю виголосив Олег Турій, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету, проректор із зовнішніх зв’язків УКУ: «Сьогоднішнє вручення грамоти доктора Honoris Causa УКУ архиєпископові-емериту Ігореві Ісіченку не є жодною нагородою, а радше виявом нашої вдячності, дорогий Владико, за ті нагоди для спілкування та співпраці з Вами, за Ваше свідчення наполегливості, мужності та самовідданості з надією на наше подальше служіння “в Україні та за її межами — в ім’я слави Божої, спільного блага й людської гідності!”», — зазначив Олег Турій. 

Під час вручення нагороди Олег Турій анонсував розбудову Українського католицького університету та відкриття осередку УКУ в Харкові. Рішення про це прийняв кілька днів тому Сенат нашого університету. Розбудова відбуватиметься на базі Колегії  Патріярха Мстислава в Харкові, до заснування якої долучився Ігор Ісіченко і, яка від самих початків перебуває у тісній взаємодії зі Львівською богословською академією, тепер УКУ.  

«Для мене велика честь отримати цю відзнаку від Українського католицького університету. Університету, з яким ми познайомилися ще до того, як він був утворений. У 1993 році, коли організувався Інститут історії Церкви, я мав честь бути присутнім на цих заходах. Уже з 94-го ми підтримували контакти зі Львівською Богословською Академією. Я вдячний отцеві Михайлу Димиду, першому ректорові за викладачів, які забезпечували викладання в Колегії Патріарха Мстислава, у тій харківській школі, яка так тісно пов‘язана з УКУ, й зараз проходить новий етап співпраці», — зазначив під час нагородження відзнакою владика Ігор Ісіченко, який доєднався до випускних урочистостей онлайн. 

Владика Ігор зауважив, що попри війну, ми вже зараз маємо дбати про майбутню відбудову країни: «Переживаючи війну, протистоячи агресору, мусимо думати про майбутнє, про стратегію розвитку наших шкіл, наукові плани, які є викликом для нас. Я сподіваюсь, що сьогодні наша зустріч, хай віртуальна, буде для нас початком співпраці, яка буде корисною для українського суспільства. Сердечно дякую й бажаю, щоби УКУ зберігав те реноме, одного з кращих навчальних закладів освіти. А для мене честь бути причетним до його праці».

Подаємо повний текст почесної ляудації з нагоди вручення відзнаки почесного доктора УКУ владиці Ігорю Ісіченкові, яку виголосив історик Олег Турій.

Епіграфом для представлення особи цьогорічного «доктора honoris causa» УКУ архиєпископа Ігоря (Юрія Ісіченка) найкраще підходять слова українського генія і пророка Тараса Шевченка, які сам наш лавреат обрав як назву для своїх спогадів, що вийшли друком у 2018 році: «Ми просто йшли…». І, якщо побіжно знайомитися з його офіційною біографією, то вона і справді виглядає досить простою й  у чомусь навіть типовою.

Хоч народився наш соленізант 28 січня 1956 р. у далекій Башкирії, де працювали його батьки: Андрій (інженер-будівельник) та Марія (вчителька хімії), ще в тому ж році родина перебралася в рідні краї, до міста Балаклії Харківської області, де їхнього сина Юрія було таємно охрещено. Там же, у Балаклії, він навчався в середній школі № 2 (1963-!973), працював столяром, коректором районної друкарні (1973–1974), а згодом, після університету — вчителем української мови та літератури в середній школі № 6 (1979–1981). Там і досі проживає його рідна сестра; до неї він постійно навідувався впродовж попередніх років (хто слідкує за сторінкою владики у Фейсбуці, міг частенько бачити справді мистецькі та водночас сповнені тепла й любові до своєї малої батьківщини світлини його рідних околиць); туди він ось уже 4 місяці не може потрапити, бо місто опинилося під російською окупацією.

Науковий шлях професора Ісіченка також може видатися досить простим, і, знову ж таки, дуже пов’язаним із рідною Харківщиною: в 1974–79 рр. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету (спеціальність: українська мова та література), там же з лютого 1981 р. став викладачем (з 1989 — доцентом, а з 2010 — професором) на одній і тій самій кафедрі історії української літератури, де викладає й до сьогодні. От тільки дисертації довелося захищати в Києві: в 1987 р. здобув ступінь кандидата філологічних наук у Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка з темою «Києво-Печерський патерик в історико-літературному процесі XVI–XVIII ст. на Україні»; а у 2009 р. у Києво-Могилянській академії йому присвоєно ступінь доктора філологічних наук за дослідження «Аскетична література Київської Руси». 

Обидва дисертаційних дослідження було опубліковано, а крім того — ще близько 20 монографій, підручників, добротно коментованих джерельних видань і перекладів, кілька десятків статей та наукових доповідей присвячених аскетичній культурі, поетиці середньовічної та барокової прози, літературній та богословській полеміці, церковній історії, проблемам духовного життя та суспільної ролі Церкви. До речі, абсолютна більшість видань побачила світ у харківських видавництвах, а ще точніше, в одному з них! Для когось уже цієї інформації вистачало б не лише на добротну енциклопедичну довідку, а навіть на анкету для присудження якоїсь поважної премії, державної нагороди чи звання почесного мешканця Харкова… Але цього, як ви розумієте, явно замало, щоб отримати відзнаку УКУ!

Бо насправді за цією позірною простотою, криється дуже насичена й багатогранна, сповнена важких випробувань, несподіваних поворотів і навіть дивовижних парадоксів життєва доля. Ось лише кілька фактів:

  • Першою опублікованою (у співавторстві) книжкою українського літературознавця була не дисертація чи монографія, а «Самоучитель украинского языка. (Київ: Вища школа, 1989) російською мовою;
  • Наприкінці 1980-х — на початку 1990 рр. теперішній професор і архиєрей був активістом кількох українських громадсько-політичних організацій: «Спадщина», Товариство української мови ім.Т.Шевченка, Народний Рух України. І впродовж усіх наступних років аж до сьогодні важко собі уявити, щоби хоч якась подія національно-культурного життя Харкова обійшлася без присутності владики: від святкування Шевченківських днів до нещодавнього освячення пам’ятного знака полеглим воїнам УПА.
  • Його досвід громадянського заанґажування дуже скоро проявився й  у церковно-релігійному житті у формі відродження православного мирянського руху. 7 липня 1990 р. Юрій Ісіченко очолив Українське Православне Братство на Харківщині, а згодом став головою Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного УАПЦ. З того часу й дотепер архиєпископ Ігор є невтомним речником активної ролі мирян та послідовним прихильником соборноправності в Церкві.

Напевно, саме це глибоке відчуття солідарності та відповідальності за інших, дозволило йому ствердно відповісти на ще одне покликання — покликання до чернечого й душпастирського служіння. Монаший постриг з іменем Ігоря прийняв 12 березня 1992 р. у Свято-Михайлівському монастирі м.Києва. З благословення Патріярха Київського і всієї України Мстислава 20 грудня 1992 р. висвячений на ієродиякона, 4 січня 1993 р. — на ієромонаха, 12 липня 1993 р. — на єпископа Харківського й Полтавського, а згодом призначений керуючим справами Патріярхії УАПЦ (1996) та піднесений у ступінь архиєпископа (2000).

Й у своїй науковій діяльності (досліджуючи міжконфесійні суперечки навколо Берестейської унії), і в архипастирськму служінні (переживши прикрі поділи й розколи сучасного українського православ’я) владика Ігор не випускав із поля уваги ідею, яку можна назвати провідною — єдність Церкви. Заради практичного втілення цієї ідеї він ініціював діалог та домігся прийняття соборного рішення своєї єпархії про об’єднання з УГКЦ, склавши заради цього повноваження правлячого архиєрея в березні 2020 р. На жаль, мусимо констатувати, що всі ці мужні та відважні кроки так і не знайшли належного розуміння й підтримки ані в слобожанських степах, ані на київських та римських пагорбах;

І насамкінець про найактуальніше — про співпрацю з УКУ. Вона почалася задовго до створення нашого університету; напевно ще десь від серії «Берестейських читань» 1995–96 рр. через інші наукові форуми у велелюдному Парижі чи маленькій Ґоріції італійсько-словенському пограниччі, у Києві та Харкові аж до останнього симпозіуму на честь 130-ліття від народження Патріярха Йосифа за 4 дні до початку повномасштабної війни Росії проти України; Ігор Ісічено долучився до заснування Колегії Патріярха Мстислава в Харкові, яка від самих початків у тісній взаємодії зі Львівською Богословською Академією, а сьогодні на базі Колегії буде розбудовуватися осередок Українського католицького університету в Харкові, рішення про який прийняв буквально кілька днів тому Сенат нашого університету.

«Ми просто йшли… У нас нема й зерна неправди за собою». Життєвий шлях нашого соленізанта був непростим, але прямим і цілеспрямованим, бо чіткою була й залишається його мета — пошук і пізнання Істини. Тих, хто прямує такою Дорогою, не даючи й нам збитися на манівці, ми називаємо своїми Провідниками та Вчителями. Ідімо з ними й за ними, як закликав українську молодь у своєму зверненні з 1932 р. ще один Великий Українець — митрополит Андрей Шептицький: «Не зривами одної хвилини, лише беззупинним напруженням і беззупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається нарід. І легше часами кров пролити в одній хвилині ентузіязму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня й жар сонця, і злобу людей і ненависть ворогів, і брак довір’я й недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою, ані винагороди перед заслугою!» (Слово до Української молоді, 1932 р., 1, с. 361).

Сьогоднішнє вручення грамоти доктора Honoris Causa УКУ українському патріотові, докторові філологічних наук, професору кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В. Каразіна, архиєпископові-емериту Ігореві Ісіченку не є жодною нагородою, а радше виявом нашої вдячності, дорогий Владико, за ті нагоди для спілкування та співпраці з Вами, за Ваше свідчення наполегливості, мужності та самовідданості з надією на наше подальше служіння «в Україні та за її межами — в ім’я слави Божої, спільного блага й людської гідності!». 

ucu.edu.ua

ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next