У Києві обговорили перспективи екуменічного руху

Ініціаторами обговорення стали Українська Греко-Католицька Церква спільно з Українською Асоціацією Релігієзнавців. Провідні спеціалісти та представники різних конфесій поділились своїм баченням подальших шляхів розвитку співпраці на ниві духовності.

«Навіть зараз деякі аспекти документу звучать по-новому, зокрема у розгляданні відносин між східним та західним християнством. Однак тільки всередині ХХ століття почались кардинальні зміни і було накладено мораторій на вживання гострих висловлювань в бік католиків. Самі ж світові зрушення почались в 1975 році, після зустрічі Вселенського патріарха Димитрія І та Папи Римського Павла VI, коли запрацювала перша міжнародна богословська комісія», — зазначив у своїй промові професор Олександр Саган.

За його словами, документ містить у собі принципово нові моменти, як то визнання екуменічного руху Католицькою Церквою таким, що йде від Бога; визнання того, що Христос є і «поза огорожею Католицької „Церкви“; прийняття факту, що провина за розділення Церкви не лежала на одній стороні конфлікту.

Навіть зараз ми бачимо нові історичні кроки – на прикладі нещодавньої зустрічі Вселенського Патріарха Варфоломія з Папою Франциском. Олександр Саган підкреслив, що єдність конфесій має відбуватись через спільність. Наприклад, шляхом обговорення та спільних висновків богословів з питань шлюбу, виховання дітей та змішаних шлюбів. Але проблемою для України лишається слабка традиція власного богослов’я.

Головний редактор журналу «Патріярхат» Анатолій Бабинський продовжив розмову, додавши, що у 2015 році буде ювілей зняття анафем (1054 року) між Ватиканом та Константинополем. Він проаналізував твори відомих богословів, зокрема Девіда Харта.

На думку А. Бабинського, розкол тривав приблизно 700 років і його неможливо подолати за короткий термін лише за наявності сильного прагнення до цього. Тому зараз як ніколи важливий перехід до пошуку постійного діалогу з усіма представниками християнства. Водночас вадами українського екуменізму залишається слабке впровадження в щоденне життя міжнародних напрацювань богословів, хоча Україну можна назвати і «лабораторією екуменізму».

Головний редактор підкреслив, що практика має здійснюватись за принципом малих кроків. Прикладом можуть слугувати громади Північної Америки, які постійно вивчають та публікують власні реакції на світові документи про екуменізм. Така робота дає їм змогу давати власні рекомендації щодо конкретних випадків та розробляти богословську традицію.

Під час спільного обговорення лунали різні думки стосовно практичного втілення екуменізму, на чому наполягав о. Олександр Медведів від УПЦ Київського Патріархату, який представляв Відділ соціального служіння. Він нагадав про малі міста Донбасу, в яких безпосередньо несе служіння, та про будь-які містечка різних областей,-де люди навіть не здогадуються про екуменізм та його значення.

З його думками погодилась професор та віце-президент Української Асоціації Релігіє знавців, п. Людмила Филипович: «Виглядає так, що питання єдності Церкви цікавить тільки самі церкви. Нещодавно до цього обговорення нарешті повернулась влада, однак більшість людей залишаються поза дискурсом. Але ж від єдності Церкви залежить і єдність суспільства. Треба знайти нові слова для нашої нової ситуації. Наразі ж Церква у свідомості людей лишається окремою від загального  життя структурою».

На завершення, модератор круглого столу, голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, о. Ігор Шабан підсумував, що на його думку: «вже чимало зроблено у напрямку діалогу між християнами в Україні, але все ж ми могли б робити набагато більше, ніж за звичай, починаючи з найпростіших  речей: взаємного вітання й відвідування один одного, запрошення один одного на свої свята, спільна молитва під час щорічного Тижня Молитов за єдність християн». «Адже люди очікують від нас, християн, не протистояння. Від нас очікують свідчення єдності й примирення. Ми повинні бути свідками й миротворцями» — зазначив о. Ігор.

РІСУ