Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква не є чужою»

Інформаційне агентство ВолиньPost поспілкувалося з отцем Терентієм Цапчуком, ЧСВВ - ігуменом монастиря святого Василія Великого у Луцьку - про святкування цієї дати, будівництво монастиря та повсякденне життя греко-католицької громади на Волині. 

- Найперше поясніть, будь ласка, що таке монаший чин в Українській Греко-Католицькій Церкві? І чому ваш Чин носить ім’я святого Василія Великого? 

- Чин – у перекладі з латинської «діло», «організація». Можемо сказати, що Чин святого Василія Великого - це діло, справа святого Василія Великого. Це ті монастирі і монахи, які живуть за Уставом, правилами, які уклав цей святий. Він дав початок цього діла, а василіани по всьому світі є ті хто це діло продовжує. Василіанський чин є не лише у нашому обряді Української Греко-Католицької Церкви, а й в інших країнах, де живуть монахи-василіани, які не є українцями. 

Святий Василій Великий вважається батьком східного монашества, батьком західного монашества - святий Бенедикт з Нурсії. І хоча святий Василій Великий жив ще у четвертому столітті, його правила монашого життя діють до сьогодні. Тому ми, василіани, називаємо себе Чином святого Василія Великого, живемо за правилами, які він сам уклав, а для нас пристосував (реформував) святий Йосафат Кунцевич.

- Розкажіть, яку подію цього року згадують у Чині святого Василія Великого?

- Маємо унікальну можливість цього року святкувати 400-ліття Реформи Чину святого Василія Великого в Україні. Її організували і провели великі світочі нашої землі та Церкви: митрополит Йосиф Веніамин Рутський та святий Йосафат Кунцевич. 30 липня - 5 серпня (за григоріанським календарем) 1617 року в селі Навгородовичі (нинішня Білорусь) відбулася перша Генеральна капітула (загальні збори делегатів монастирів), яка дала поштовх нинішньому Василіанському чину.

- Але монаше життя на території України існувало задовго до цієї дати?

- Монаше життя на території України, а саме - на Київських горах, започаткував святий Антоній Печерський. Тут воно розквітло і поширилося по усій нашій землі. Тоді існували монастирі зі своїм уставом, принесеним на зразок монастирів у Греції. 

У ХVI-XVII століттях на українських теренах було відчутно великий занепад монастирського життя через різні причини, зокрема через упадок держави. За таких обставин Йосиф Веніамин Рутський, який виріс у протестантизмі, згодом під час навчання у Празі став католиком західного обряду, а з благословення папи Климента VIIІ - католиком східного обряду, вступивши до монастиря у м. Вільно, прагнув реформувати монашество.

- Чому він вирішив реформувати Чин?

- Він ревно вболівав за розвиток монашого життя на Батьківщині і цю ідею виношував ще від періоду навчання в Римі. На той час в Італії працювали єзуїти, кармеліти та інші монастирські спільноти. Рутський побачив приклад монашого життя і зрозумів, що серцем Церкви є монашество. У Римі Йосиф Веніамин Рутський багато навчився, і, повернувшись додому, побачив потребу реформувати поодиноке монаше життя. 

- Що найперше зробив Йосиф Веніамин Рутський? 

 - Об'єднавши п’ять найближчих монастирів, а саме у Вільно, Битені, Жировицях, Новгородку і Мінську, Йосиф Веніамин Рутський організував їх у певну провінцію. Це сталося під час вищезгаданої Капітули у Новгородовичах. 

Також на цій Капітулі було вирішено, що: монастирі становлять одне чернече тіло і дотримуються правила, яке на основі творів святого Василія Великого впорядкував митрополит Рутський; монастирі керуються виборними настоятелями, ігуменами; провідником Конгрегації є протоархимандрит, вибраний Капітулою, до обов'язків якого належить проводити візитації монастирів й дбати про збереження у них чернечого правила святого Василія Великого; кожних чотири роки монастирі через своїх делегатів збираються на Капітулу та вирішують найважливіші справи тощо. 

- До цієї реформи долучився також святий Йосафат Кунцевич. Яким був його вклад у реформу? 

- Йосафат Кунцевич - на той час архимандрит монастиря у м. Вільно - був духовним ініціатором цієї реформи з 1604 року. І тоді, коли Рутський на Капітулі вносив досвід латинського по-тридентійського Заходу, Йосафат Кунцевич робив наголос на дотриманні традицій східного чернецтва. Поєднання цих напрямків і допомогло відродити Василіанський чин. 

Також не можемо не згадати, що святий Йосафат Кунцевич, який є святим всієї Католицької Церкви і має окреме свято, родом з Волині. Його мощі знаходяться в Базиліці святого Петра в Римі. Тому на Волині Українська Греко-Католицька Церква не є чужою. 

Тут знаходяться наші монастирі, тут були наші церкви, тут - наша столітня історія Церкви. Ми прийшли сюди, щоб відновлювати історичну справедливість і також прийшли до своїх, бо на Волині є багато греко-католиків, котрі самі визнають це, а також є ті, хто приїхав до Луцька з греко-католицьких сімей Галичини. Ми маємо право на існування тут, служимо людям на цій території. 

У 2017 році монахи Чину святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви відзначають 400-ліття реформування.

- Чим сьогодні займаються монахи Чину святого Василія Великого? 
- Харизмою, особливим завданням монахів Чину святого Василія Великого є бути місіонерами, тобто: проголошувати Христову науку до різних верств населення; поширювати друковане слово (і до сьогодні у Жовкві маємо свою друкарню, а багато священників є церковними письменниками); провадити шкільництво й займатися вихованням молоді. Наші завдання не обмежуються лише цими трьома. Після виходу з підпілля священики і монахи зіткнулися фактично з руїнами, адже монастирі і церкви були віддані під психіатричні лікарні, будинки атеїзму, планетарії. Вони не виконували своєї функції. 

Ченцям і священикам довелося багато фізичної праці вкладати у відновлення будівель. Крім того, потрібно було дбати про вірних, які гуртувалися при монастирських церквах, монастирях. 

- Розкажіть декілька слів про святкування цього важливого ювілею? 

- Цього року відзначаємо 400-літній Ювілей реформи Василіанського чину. Святіший отець Папа Римський Франциск з такої нагоди видав окремого листа, в якому благословляє усіх ченців Василіанського чину та уділяє повний відпуст (відпуст, через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи) усім монастирям, а також вірним, які будуть спільно з ними молитися. Святкування відбуваються впродовж року у кожному василіанському монастирі в Україні. 

При Луцькому монастирі Святого Василія Великого урочистості розпочинались 28 травня реколекційними науками під проводом отця Корнилія Яремака, ЧСВВ. 3 червня у монастирі відбулись подячні молитовні чування, які підготували брати-василіани Брюховицької семінарії. Кульмінацією святкувань стала Архиєрейська Божественна Літургія у празник Зіслання Святого Духа, яку очолив владика Йосафат (Говера) у співслужінні із численним духовенством Василіанського чину та Луцького екзархату, у супроводі василіанського монашого хору «Deisis».

- Розкажіть, будь ласка, про життя Української Греко-Католицької Церкви на Волині сьогодні? У яких містах будуються храми і монастирі? 

- До Луцького екзархату належать дві області – Волинська та Рівненська. Оскільки жодної церкви і жодного монастиря не було повернено, ми за кошти та пожертви вірних й добродіїв будуємо багато храмів, зокрема у Луцьку, Рівному, Ковелі, Острозі, Нововолинську тощо. У Володимирі-Волинському нам не повернули наш монастир, але міська влада дала у користування кірху. Там ми облаштували монастир і церкву. Відкриваються і нові громади в Іваничах, в Положево, в Шацьку, у Вараші, в Ківерцях. 

- З якими труднощами зіштовхнулися священики на Волині?

- Зіштовхнулися і зіштовхуємося з різними труднощами. У багатьох містах Волині влада не виділяла земельних ділянок на будівництво наших храмів, монастирів. Також інші конфесії втручалися не на нашу користь у вирішенні таких питань. Наприклад, в Шацьку Московський патріархат заблокував виділення земельної ділянки для будівництва нашої церкви. Загалом же ми живемо мирно з усіма конфесіями в місті та області. 

А як щодо монахів Сину святого Василія Великого? Скільки монастирів є на території Україні? Де вони знаходяться?

- В Україні є близько 30 василіанських монастирів, які поділяються на дві провінції. На Закарпатті є провінція Святого Миколая, вся інша територія країни називається провінцією Найсвятішого Спасителя. Монастирі розкинуті по всій Україні, не лише на території Волині та Галичини. Є монастирі на Сході, на Донеччині, на Харківщині, Київщині, на Вінниччині, у Херсоні.

- А скільки таких монастирів є на Волині?

- На Волині діє два монастирі Василія Великого, а саме у Луцьку і у Володимирі-Волинському. Звісно, колись на території етнічної Волині було понад сто монастирів святого Василія Великого. На жаль, із скасуванням на землях царської Росії Унійної Церкви були скасовані і монастирі. Сьогодні багато монастирів, які колись збудували монахи-василіани, існують навіть тут поруч. 

Це і теперішня Хрестовоздвиженська церква, де є пам’ятна таблиця, яка засвідчує, що це монастир святого Василія Великого XVII століття. Колись і у селі Жидичин був наш монастир, у Піддубцях та у багатьох інших містах включно з Почаївською лаврою. 

- Монастирський храм, у якому ми знаходимося, будується вже протягом багатьох років. Розкажіть про це, будь ласка. 

- Триває це будівництво 18 років. Цей храм є величним і буде окрасою всієї Волині. Автором проекту храму є Андрош Бідзіля. 

У Луцьку монастир відновлено у 1993 році. Звичайно, на початку був лише один священик, отець Григорій Бардак, ЧСВВ. Пізніше зібралася невеличка громада вірних, котрі приходили на молитву спільно з монахами. Так з’явилася потреба монастиря і церкви. Будівництво цієї церкви почалося у 1999 році, коли настоятелем був отець Дмитро Григорак, теперішній єпископ Бучацької єпархії.

Від 1995 року саме на цьому місці за адресою Карпенка–Карого, 5 у Луцьку почав діяти наш монастир. У 1995 році силами парафіян та священиків була збудована тимчасова капличка, де відправлялася Служба Божа і де до 2007 року жили монахи. До 5 жовтня 2008 року ми відправляли там богослужіння. Умови були «спартанські». Особливо у часи найбільших холодів і найбільшого тепла. Оскільки капличка - металева, то узимку в ній було дуже холодно, а влітку - дуже спекотно. У жовтні 2008 року ми освятили нижній храм, і наступного року святкуватимемо 10 років відтоді, як тут молимося. 

Варто зауважити, що ми знаходимося у комплексі монастиря святого Василія Великого. До цього комплексу належить не лише монастир, а й приміщення храму, Недільної школи.

- Скільки монахів у монастирі є сьогодні? Чим вони займаються? 

- Сьогодні у нашому монастирі проживає 8 монахів. Шість священиків і двоє братів. Чим займаються монахи? Найкоротше можна описати нашу діяльність як молитву і працю. Будівництво храму забирає багато зусиль, але багато часу ми приділяємо й молитві. Кожного дня маємо Утреню, Службу Божу, Вечірню. Провадимо невеличке господарство, доглядаємо за садом, вуликами тощо.

- При монастирі є храм, парафія святого Василія Великого. Які спільноти діють при цій парафії?

- Парафія святого Василія Великого - це найбільша парафія у Луцькому екзархаті. При ній діють різні спільноти для парафіян. Найбільшим помічником тут є спільнота «Українська молодь - Христові!». Це молоді люди, котрі бачать потребу жити згідно з Божими заповідями. Вони багато допомагають священикам, й самі користають з їхніх порад. Також є спільнота «Апостольство молитви», до котрої належать ті, хто молиться за священиків і допомагає молитовно тим, хто цього потребує. Є художня студія, яку очолює Тетяна Мялковська. 

Є аматорський театр «Алeтея», заснований отцем Августином Запоточним, ЧСВВ, і парафіянкою храму Іриною Бурко. Вони написали багато різних вистав, з якими подорожували Західною Україною. Важливою на парафії є Недільна школа. Займаються нею отці з допомогою парафіян, які мають педагогічну і богословську освіту. Недільну школу відвідують близько 50 дітей. Вони мають можливість вивчати Божі Заповіді і традиції своєї Церкви. Ми хочемо, щоб кожен християнин був свідомим і цю віру, яку передали предки, розумів. При нашому монастирі діють і спільноти Анонімних алкоголіків, і спільнота «Аланон» для родин тих осіб, які стали узалежненими.

- Ще одна недавня подія в Українській Греко-Католицькій Церкві – смерть Блаженнішого Любомира Гузара, чи можете Ви поділитися своїми спогадами про нього?

- У 2010 році в Луцькому екзархаті відбувалася сесія Постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Цю сесію очолював Глава нашої Церкви, у той час - Блаженніший Любомир. Він мешкав тут, у нашому монастирі. Це була надзвичайна подія і радість для нас - спілкуватися з такою особою. 

Тоді він вже мав проблеми із зором і на трапезу приходив завчасно, на півгодини раніше, щоб його не обминали у коридорі. Я любив теж приходити заздалегідь задля можливості з ним поспілкуватися. Це був надзвичайний співрозмовник, з унікальною пам’яттю, з унікальною повагою до слухача. 

Він вслухався у кожне слово, яке я говорив, також багато повчав нас, багато добрих спогадів про нього залишилося. Він зробив запис у монастирській хроніці й благословив нашу монашу спільноту й парафію. І це благословення ми відчуваємо й до нині.

 

ТЕКСТ - Олена ЛАУЩЕНКО,
ФОТО - Павло БЕРЕЗЮК
Інформаційне агентство ВолиньPost