Владика Василь (Івасюк): «У кожній області України має бути греко-католицький єпископ»

Владика Василь із травня минулого року, після раптової смерті владики Миколи (Сімкайла), виконував обов’язки Адміністратора Коломийсько-Чернівецької єпархії. Ми поцікавилися враженнями у владики від нового призначення.

Преосвященний владико Василю, що ви подумали, коли вас призначили Єпископом Коломийсько-Чернівецької єпархії?

Єпископ – добрий пастор, який мусить присвячувати час і священикам, і мирянам. Він мусить усе робити для того, аби вони жили відповідно до Євангелія, щоб і священики, і миряни щасливо ввійшли до своєї кінцевої домівки – до Царства Божого.

Мені довелося бути в Коломиї вже з травня минулого року, відколи помер світлої пам’яті владика Микола (Сімкайло). Це був добрий владика, зробив багато діл милосердя. З травня виконую обов’язки Адміністратора Коломийсько-Чернівецької єпархії.

Склалося так, що 13 лютого цього року у Ватикані Святіший Отець проголосив офіційно на весь світ, що я буду Правлячим архиєреєм усієї Коломийсько-Чернівецької єпархії і відповідатиму за все її духовенство та вірних, а також за тих, хто, можливо, ще слабкий у вірі, до них теж треба дійти. Роботи багато, а пастирів мало.

Багато священиків бракує?

Нині є 245. Мені ще важко сказати, скільки бракує. Треба дивитися у певних ділянках… Скажімо, робота з дітьми, молоддю та катехизація – наші пріоритетні ділянки, де треба особливо кваліфікованих священиків.

Які ще ділянки в єпархії варто, на вашу думку, підсилити?

Це духовний бік. Нам не вистачає монахів. Зараз є лише один чоловічий монастир Студійського уставу в Дорі (Яремче). Монахи – найкращі духівники для священиків, які можуть допомогти їм відповісти на виклики сьогодення.

А в чому тут полягає проблема?

Церква потребує осіб, які б мали покликання до богопосвяченого життя – монахів, людей, які повністю віддаються Церкві. Священики це роблять, але потрібні монахи – як у Чернівецькій області, так і в Коломиї, Верховині…

Робота, яку тут проводять, добре налагоджена, але я прагну її ще більше вдосконалити.

Ви були Єпископом Одесько-Кримського екзархату. Зараз його розділили. Що, на ваш погляд, це дає Церкві?

Церква живе. Узагалі вважаю, що кожна область, особливо на Сході і Півдні України, повинна мати хоча б одного єпископа.

Скажімо, в Одеській області налічується близько 10 тисяч вірних греко-католиків. Це за офіційними даними. За Сталіна туди перевезено людей з 55 сіл із Західної України. Там є наші студенти, військові, люди, які взагалі не ходять до будь-якої церкви. На цих теренах надзвичайно багато роботи для нашої Церкви. Одещину можна прирівняти до кількох областей Галичини.

Дай Боже, аби наша Церква призначила хоча б по одному єпископу в кожній області.

Новоствореним Одеським екзархатом опікуватиметься новопризначений владика-номінант Михайло Бубній. Чи не надто складний, на вашу думку, буде цей регіон для молодого владики?

Служитель єпархії – важка ноша для кожного єпископа. Отець Михайло отримав усю необхідну інформацію про Одеський екзархат, він здобув добру освіту, був на різних посадах… тобто має добре підґрунтя для такої роботи. Вважаю, що він впорається зі своїм завданням. Це вдалий вибір нашої Церкви. Загалом я дуже радий, що його призначили, бо він вийшов з монастиря редемптористів. А основна мета редемптористів – місіонерська праця.

Яке значення мають такі призначення в Церкві в цей непростий для країни час?

Такі призначення завжди важливі, не тільки сьогодні. Адже там, де є єпископ, збираються люди, гуртується народ, проповідується Слово Боже. Особливо це важливо нині, коли багато людей стоять на Майдані і потребують вирішення духовних проблем.

На мій погляд, призначення нових єпископів – успіх! Це великий прогрес. Дякую Богові, що між нами є гідні кандидати на єпископські служіння, які готові брати хрест і нести його. Адже бути єпископом, проповідувати – це нелегка справа. Це тільки зовні виглядає гарно.

Єпископ може ввійти в Царство Боже лише після того, як туди потраплять його вірні. Що меншу територію має архиєрей, то краще він працює.

Вас тішить призначення саме в Коломийсько-Чернівецьку єпархію?

Я люблю Одесу, хоча не є одеситом. Люблю тих людей, священиків… Але прийшов час, коли Господь Бог покликав мене до Коломиї. Та я люблю і Коломию. Знаю, що якийсь час маю працювати для Коломиї і робити для неї добро. І моє щастя полягає в тому, щоб голодного нагодувати, подорожнього прийняти, комусь добре слово сказати. А від самого престолу тяжко бути щасливим.

За якийсь час мене покличуть в інше місце, і я буду щасливим служити там.

Як ви відзначали своє призначення?

Та як відзначав... Зібрав священиків. Разом помолилися. Я їм сказав, що я для них – духовний батько, вони для мене – духовні діти, що готовий вислухати кожного священика, готовий іти в парафії, слухати людей.

Дуже важливо, щоб священики один одному допомагали. Я їм наголосив на необхідності священичої солідарності…

Розмовляла Оксана Климончук, Департамент інформації УГКЦ