Собор Покрови в Донецьку – пристановище надії

Першим парохом і будівничим цієї парафії та собору є о. Василь Пантелюк. Сам він розповідає, чому приїхав сюди душпастирювати, так: «Якось, на початку 90-х років, я довго їхав поїздом через Схід України і не бачив там жодного храму. Була така порожнеча. У ті часи тут майже нічого не було. І тоді я написав заяву, що хочу їхати служити на Схід…» Спочатку віряни збиралися в будинку пані Анни Солод, яка подарувала його Церкві. Згодом, 1996 року, громада отримала землю під будівництво храму. Тоді ж владика Іриней (Білик) і владика Юліан (Вороновський) освятили земельну ділянку та наріжний камінь під будівництво. Отець Василь згадує, як у ті часи, коли ще не було собору, але була вже земельна ділянка, люди приходили молитися: «На Пасхальному Богослужінні було майже півтори тисячі людей на тій голій землі, де стояв тільки хрест і наріжний камінь». Архітектором будівлі храму був донеччанин Артур Лукін, який здійснив реконструкцію Донецька, а розписували святиню художник-іконописець зі Львова Іван Грабар й місцеві майстри.

Однією із знакових подій, які відбувалися в соборі, було введення на престол як Екзарха Донецько-Харківського  УГКЦ владики Степана (Менька) 12 травня 2002 року. Архиєрей добре пам’ятає той день: «Тоді приїхав Блаженніший Любомир, Апостольський нунцій в Україні, інші владики. Було багато людей і семінаристів. А я поглянув у небо і побачив навколо сонця райдугу. Я такого ніколи не бачив. Не знаю, що це означало». Дещо пізніше, 3 серпня 2003 року, головний собор Донбасу освятив Блаженніший Любомир.

Отець Василь з особливим запалом розповідає про святині, які були в храмі, зокрема, про Фатімську ікону Пресвятої Богородиці «Тобою єдність», написану Ганною Бойко із Закарпаття спеціально для УГКЦ на Донбасі, та чудо, пов’язане з цією іконою. «Ще в мирні часи ми служили Літургію в студентському храмі Інституту штучного інтелекту Донецька й помітили на цій іконі нерукотворний образ, - згадує священик. - Жінки, які прибирали, хотіли витерти цей образ на склі, а він не відтирався». На захисному склі, яке покривало ікону, виявили контури зображення Богородиці, що з’явилося в нерукотворний спосіб, без будь-якого втручання людини. Крім контурів фігури Матері Божої, у центрі ікони з’явилося зображення людського серця, яке відсутнє на самій іконі. 22 грудня 2010 року, у день святкування Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, в Запоріжжі два єпископи, РКЦ та УГКЦ, на знак єдності Католицької Церкви разом урочисто освятили ікону. Згодом святиня разом зі склом, на якому був відбиток, починає подорожувати парафіями Донецької області. Під час подорожі надходять свідчення про дарування різних милостей від Бога після щирої молитви перед іконою. 17 січня 2012 року  в  Києві делегацію Священичого братства святого Климента Римського і Марійського центру Пресвятої Богородиці Фатімської Донецько-Харківського екзархату прийняв Блаженіший Святослав. Глава Церкви прочитав молитву-благословення та окропив ікону свяченою водою. Відтак делегацію Донецько-Харківського екзархату прийняв у своїй резиденції на Фанарі в Стамбулі (Туреччина) Його Всесвятість Варфоломій Перший, Архиєпископ Константинополя і Вселенський Патріарх, який також благословив цю ікону.

У соборі перебувала ще одна реліквія - мощі святого Миколая Чудотворця, які подарували храму представники міста-побратима - Таранто (Італія). «Завдяки Богу й нашим душпастирям ми зберегли свій світильник і він продовжує освячувати й зміцнювати людей на Сході», - каже про собор о. Василь. У катедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці Донецька щодня проводяться Богослужіння завдяки душпастирству о. Михайла Заверчука і о. Ярослава Лиса. «Храм, хоч би де він знаходився і в якій ситуації перебували люди, є єдиним місцем, де можна знайти мир і спокій, сховатися від реалій життя. Бо тут можна знайти Божий мир, який заспокоює, даючи надію на майбутнє та віру в те, що Бог не покине своїх дітей, - розповідає о. Михайло Заверчук. - Для людей, які залишилися, собор є пристановищем віри і надії на те, що Богородиця опікується ними».

Владика Степан, Екзарх Донецький, вважає, що кожна Церква є місійною, якщо вона вважає себе Христовою, і  її завдання полягає в проголошенні Слова Божого. «Люди на Сході ще мало євангелізовані. Часом у радіусі ста кілометрів ви не знайдете жодного храму. Попри це, люди шукають Бога, тому й знаходить спільноту віруючих, яка їм підходить. Коли ми з’явилися в Донецьку, люди до нас чисельно приходили, хоча й не знали, куди йдуть. Я спілкувався з тими людьми і вони казали, що йдуть сюди, бо бачать абсолютно інше ставлення до людей, іншу молитовну атмосферу. Казали мені: «Мнє здєсь харашо». «Чому «харашо»? - питав їх. Вони не могли мені цього пояснити».

Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ