Нижньовартовськ, Мегіон, Радужний, Лангепас: слідами УГКЦ… на Сибір

Та виявляється і сьогодні в далекому Сибіру є осередки, де плекається українська мова й культура, а люди щонеділі вдягають вишиванки, коли йдуть до церкви. Цікаво, в липні цього року тут було освячено і встановлено хрест на бані храму УГКЦ Святого Миколая Чудотворця в Нижньовартовську (Тюменська область).

До слова, греко-католицькими парафіями в усіх вищезгаданих російських містах опікується о. Василь Мельникович*, випускник Івано-Франківської духовної семінарії, ліценціат канонічого права.  Священик душпастирює в Росії із 2009 року. «Ще під час навчання в семінарії я прагнув служити там, де є потреба. У той час виникла така потреба в служінні в Росії, тож туди я і поїхав, - пригадує о. Василь. –  Спочатку жив тут зі своєю сім’єю, але зараз  моя сім’я в Україні».

Варто додати, що саме місто Нижньовартовськ було засновано сто років тому, у 1909 році. Розвиток населеного пункту пов'язаний із відкриттям в Ханти-Мансійському автономному окрузі родовищ нафти та природного газу (починаючи з 1961 р).  На північ Тюменської області їхали випускники профільних навчальних закладів із Дрогобича та Івано-Франківська. У 2000 році о. Василь Поточняк, клірик Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, приїхав відвідати свою сестру, що живе в місті Мегіон, сусідньому з Нижньовартовськом місті нафтовиків. На Великдень 2000 року о. Василь звершив тут Великодні богослужіння, участь в яких взяли греко-католики із сусідніх міст - Нижньовартовська, Радужного, Сургута (всього близько 100 осіб). Усі вони були дуже раді, адже вперше на російській землі вони могли брати участь у богослужіннях рідною мовою, які відслужив для них священик-земляк. Тоді ж о. Василь поїхав в Україну, а повернувся вже не сам: разом з ним із Самбірсько-Дрогобицької єпархії приїхав диякон Іван Лега, що залишився в Росії. Висвячений у пресвітери о. Іван Лега та віруючі із Нижньовартівська трудилися, створюючи парафіяльну громаду. Завдяки старанням о. Івана була зареєстрована релігійна громада. У 2002 році єпископ Йосиф Верт, тоді Апостольський адміністратор Західного Сибіру РКЦ, заснував греко-католицьку парафію Святого Миколая і о. Іван був призначений її настоятелем.

У 2006-2007 роках в парафії душпастирював священик зі Словаччини о. Матуш Марцін, помічник настоятеля, а в 2008 році єпископ Верт призначив нового настоятеля, о. Петра Павлишина, священика із Західної України (клірика  Стрийської єпархії УГКЦ). Після нього душпастирство продовжив о. Василь Мельникович. Тут священик душпастирює як для греко-католиків, так і для римо-католиків латинського обряду.

«Звичайно, парафія починалася із вихідців із Заходу України, однак тепер наші богослужіння відвідують і росіяни, бо є в парафії мішані подружжя. Чисельність вірян на недільній Літургії може сягати 50–70 осіб, у великі свята – 100–150», - розповідає священик. За його словами, в парафії  постійно організовуються вертепні дійства, святкується свято Миколая, спільна коляда, відбуваються прощі. «Крім усього, ми  організовуємо й відпочинок на природі. Порівняно із парафіями УГКЦ, які діють в Україні, наша парафія більше є родиною. Я завжди акцентую увагу на тому, що ми - одна  сім’я і повинні допомагати один одному», - ділиться отець.

Як розповів отець Василь, коли парафія в Нижньовартовську ще не була сформована, то люди приходили на богослужіння в квартиру, яку орендували. Пізніше владою міста було виділено приміщення, яке парафіяльна спільнота орендує й сьогодні. У місті вже зведений греко-католицький храм, однак в ньому залишилося перекрити дах, зробити опалення та підлогу. За словами клірика, храм будується із 2016 року із перервою на зиму. «Наш храм будує бригада будівельників із Галичини. Цього року прагнемо закінчити ту частину, в якій зможемо вже молитися. Зводити святиню допомагають жертводавці, як з-за кордону, так і місцеві. Дуже допомагає нам у цьому владика Йосиф Верт, Ординарій для католиків візантійського обряду в Росії», - каже священик.

На запитання про те, чи змінилася чисельність прихожан у зв’язку із війною в Україні, священик відповів, що, коли це сталося, то трохи людей таки відійшло. Однак це пояснюється ще й тим, що віряни моляться в простому будинку і багато людей таке моління сприймає за секту. Попри все  богослужіння провадяться українською мовою: «Люди мало не щонеділі приходять у вишиванках. Для них тут гордість її одягнути. Усі парафіяни мають вишиванки». Як пригадує душпастир, коли вперше він приїхав служити в ці сибірські місця, то богослужіння відбувалися в офісах компаній. «Пригадую, як на початках я їхав служити і не було мені місця для богослужіння, а був лише офіс, в якому в неділю ніхто не працював. Тож ми розсували комп’ютери й молилися. Я хоч і молодий священик, але застав ще часи підпілля. У нас завжди вдома служив священик в хаті, тож для мене це не було дивиною. Однак ті люди, які ходили до того часу в Православну Церкву, а потім стали нашими парафіянами, не могли сприйняти того, що можна так молитися. Коли ми молилися у квартирі, то туди на молитву мало людей приходило. Їм було тяжко прийти, а ті, які приходили, то казали своїм друзям що йдуть в гості, а не на Літургію», - ділиться спогадами священик. Коли вдалося отримати примішення і його посвятити, то люди сміливіше розповідали своїм знайомим та друзям, що йдуть молитися до церкви. «Існує психологічний бар’єр для людей прийти на Літургію в оселю, яка не є храмом», - пояснив священик.

Багато православних вірян приходять молитися в греко-католицьку парафію, бо, за їх словами, їм подобається ставлення священиків до них, які є відкритими до спілкування. 

Священик охоче ділиться тим, як живуть його парафіяни: «У нас постійно проводиться підготовка дітей до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. Також катехизація проводиться і для всієї парафіяльної громади. Щороку у нас відбувається Свято матері. Цього року із вітаннями до Дня матері ми з молоддю їздили й до інших парафій, щоб там привітати матерів зі святом».

За останній період у Сибіру було зведено два молитовні доми: дім з каплицею в м. Лангепас та в м. Радужний. Ще один храм, як було вже згадано,  будується в м. Нижньовартовську. Також вдалося отримати від адміністрації міста приміщення для греко-католиків у м. Мегіон.

«Наша парафія жива і дуже активна. Ми проводимо два рази на рік реколекції, на які запрошуємо священиків з України, і тих, які тут служать», - додав він.

Усі вищезгадані парафії УГКЦ входять до складу округу для католиків візантійського обряду, який відповідає території Преображенської єпархії Новосибірська РКЦ. У ньому душпастирює три священики з України. В усій Росії є десять священиків УГКЦ.

* Як нам повідомили у канцелярії єпархії, від 1 жовтня отець Василь завершив своє душпастирське служіння в цих парафіях і продовжить його в інших парафіях Росії, а відтепер настоятелем цих парафій є о. Петро Павлишин.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ