Різдво Христове. Ми маємо відповісти на запитання, які ставить нам це свято

Святкування Різдва ставить перед нами декілька запитань. Запитання про своє життя, про своє майбутнє, і, звичайно, про своє ставлення до Бога. З запитання до Бога виникає ще інше супутнє питання – ким Він є для мене?

Якщо повертатися до першого запитання про себе, то хочеться сьогодні сягнути до Євангелія від Івана, коли до Ісуса Христа приходить старець Никодим і також запитує Ісуса запитання про своє майбутнє. Отримана відповідь дуже спантеличила Никодима. Ісус Христос каже йому: Істинно кажу тобі, коли хтось не народиться з висоти, то не бачити йому Божого Царства. Ісус Христос якраз говорить про новонародження, якраз відповідаючи на важливе для нас запитання сьогодні, а що дальше в нашому житті.

І говорить Він про це не як про річ, яка просто пропонується, а як про обов’язок.

У цей Різдвяний час ставимо ще інше запитання – про свій зв'язок з Богом...

І сьогодні постає для нас така дилема, як ми святкуємо Різдво? Ми його святкуємо вже, як щось, що увійшло в нашу культуру, театралізовані вертепи, як щось носталійне за тим, що пройшло і з великим сентиментом знову і знову до цього повертаємося. І виходить така гра на емоціях. Тобто усі ці Різдвяні свята намагаємося прибрати в звичайну таку собі людську безтурботну радість.

І часто за цією безтурботною радістю в нас нема сил увійти в сенс того, що насправді відбувається. А сенс усього відкривається у самій різдвяній Літургії. Саме під час Літургії народжується дитятко Ісус, народжується християнин і в певному сенсі народжується Церква. Тому що це народження відбувається гармонійно в кожному з нас як відродження, відродження у вірі. І це відродження не відбувається одноразово. Ми падаємо і піднімаємося, перемінюємося. І цю саму фразу з Євангелія, яку ми чуємо сьогодні, щоразу сприймаємо з новим розумінням.

На Різдво Ісуса Христа сьогодні ми дивимося з перспективи багатьох текстів. У Луки є, наприклад, гарний опис Благовіщення, де звучить фраза: «Що в людини є неможливе, у Бога – можливе». У події Різдва ми зустрічаємо багато речей з запитанням, як узагалі це все було можливе?! …До Богородиці Архангел приходить у її дім посеред сірої щоденності і євангелисти відкривають нам ще одну правду, яка безпосередньо пов’язана з Різдвом, – Бог не замикається тільки на певних рамках нашого уявлення. Він завжди буде їх переростати.

Хоча ми знаємо, що Літургія є вершиною нашого спілкування з Богом, Бог не залишається на порозі Церкви. Як і до Богородиці, Він приходить у нашу щоденність, яку ми часто вважаємо сірою. Бог не обмежується нашим розуміння і сприйняттям і завжди нас буде підштовхувати до чогось глибшого і більшого, підказуючи нам, що Він не є Богом на свята, неділі чи якісь урочистості. Він нас завжди намагається відродити. І в цьому Різдві Христовому є наше відродження, яке ми маємо побачити. Це свято торкається кожного з нас. І ми маємо вміти відповісти на ці запитання, які ставить це свято. Моє ставлення до себе і до Бога.

Вітаючи вас, дорогі читачі, з цим великим святом Різдва Господнього, хочу, аби ми пробігши через євангельські тексти, не сприймали це свято виключно як сентимент, хоча і гарний, і приємний. Але це свято не пов’язано з якимось позитивізмом, коли ми намагаємося відсунути силоміць від себе весь негатив і зосередитися на декілька днів на чомусь гарному, приємному і просто забутися. Це свято зовсім не про це. Це свято про те, що в моєму житті є реальним, що є дальше. Це не є якась казка. Це свято ставить реальне запитання перед нами – як я бачу своє майбутнє? Якщо людина бачить своє майбутнє з Богом, який приходить, прийнявши цей людський вимір, понизивши себе заради мене, аби мене підняти з гріха, тоді моє майбутнє буде виглядати зовсім іншим. Радісним. Але реальним. І моє життя буде наповнене Богом, який не тільки зупиняється тільки на порозі Церкви, а йде зі мною в мою щоденність, у мою працю, у різні сфери моїх відносин…

Сьогодні Бог приходить у вигляді маленької дитини, але приходить як сильний Бог. Ми маємо в своєму розумі, у своїй свідомості поєднати – доступний і сильний. Той, який не зранить, той, який є завжди поруч, той, який має зайняти перше місце в нашому житті.

Хочу всіх привітати сьогодні з Різдвом Бога, який надходить, який відповідає на наші питання: Боже, ким Ти є у моєму житті? Ми маємо також відповісти на Його питання – яке місце ти в своєму серці залишив мені? Бог вимагає простору. Він вимагає, аби ми дали Йому місце діяти. Він вимагає довіри.

Бажаю нам цього простору в наших серцях для Бога, який сходить.

Христос рождається! Славімо Його!

Отець Тарас Тижник,
священик парафії Святого Василія Великого в Києві,
для Департаменту інформації УГКЦ