«Наші ветерани – скарб українського суспільства з колосальним потенціалом будівництва», – Блаженніший Святослав

За статистикою, яку навела міністерка Юлія Лапутіна, на сьогодні в Україні – понад 400 тисяч ветеранів російсько-української війни. Якщо до цієї цифри додати членів родин і воїнів, і загиблих військових, і Героїв Небесної сотні та учасників Революції гідності, які також є захисниками України, ця цифра перевищить мільйон.

«Міністерство у справах ветеранів створене для сприяння тому, щоб захисники, які повертаються до мирного життя, знайшли себе в цьому житті, розвивали громади, свої родини, працевлаштовувалися, були соціально і матеріально захищеними. Ще одне завдання цього міністерства – щоб ветерани мали можливість нести в суспільство українські цінності, цінності демократичного світу. Вони  свідомо пішли на війну захищати ці цінності і повинні мати можливість захищати їх у мирному житті, – підкреслила Юлія Лапутіна, яка і сама є ветеранкою. – Тому я б сказала, що місія нашого міністерства – сприяння розвитку національної стійкості через ветеранів, їх цінності, можливості і спроможності. На моє переконання, це міністерство, щоб стати справді дієвим інструментом, має стати міністерством небайдужих сердець, яке об’єднує людей із цими цінностями».

Церква, зокрема УГКЦ, від початку війни була поряд із захисниками України – від Революції гідності і до сьогодні. Військові капелани є, фактично, у всіх військових підрозділах і частинах. При єпархіях УГКЦ створено душпастирські центри для військових та їхніх родин, є реабілітаційні центри при монастирях і центрах паломництва. Один із найбільших таких центрів – у Зарваниці, де в минулі вихідні відбулося велике паломництво ветеранів і військових капеланів. Чого потребує український воїн-захисник сьогодні? Блаженніший Святослав каже, що головне завдання Церкви щодо наших захисників – допомогти їм вистояти духовно, відкрити наново сенс життя зраненим війною людям.

«Наш Департамент військового капеланства видав унікальний збірник – "Компас військового капелана", і там є фраза, яка мене свого часу вразила: "Солдата не потрібно жаліти, ним потрібно пишатися". Тому, коли питають, що потрібно нашим ветеранам, то саме цього – щоб народ і країна ними пишалися, – наголошує Блаженніший Святослав, – щоб це не було порожнім звуком чи гарною фразою, яку вони чують лише до якогось свята».

Захист Батьківщини є і повинен бути справою всієї країни, безумовною цінністю всього народу, мирне життя якого викупляється щоденною жертвою крові наших захисників. Тому атаки на цю цінність та її носіїв – військових і ветеранів, так болісно сприймаються і ними самими, і частиною суспільства, яка цю цінність поділяє.

«Наші захисники потребують чути і бачити, що ті цінності, за які вони віддавали життя, поділяє український народ, що все, що вони пережили, – не даремно. Найбільш болючими для них є не так соціальні проблеми, як те, що якісь політики чи чиновники насміхаються на тими цінностями, за які вони та їхні побратими готові були віддати життя. Думаю, це їм болить найбільше, – підкреслив Глава УГКЦ. – Якщо ми сьогодні житимемо так, ніби війни не існує, буде спокуса закривати очі на потребу захисту нашої Батьківщини і ми втікатимемо від обличчя присутнього поруч ветерана. Бо він завжди буде докором сумління для "диванних патріотів", які вміють філософствувати, але не бажають брати на себе відповідальності за захист Батьківщини. Це абсолютно не морально – покладати відповідальність за оборону нашої держави лише на одну групу людей, військових. Ми сьогодні повинні згадати, що захищати свою країну – святий обов’язок кожного її громадянина і громадянки. І ми не маємо права цей обов’язок занедбати, відхреститися від нього чи перекласти його на плечі когось іншого. Це моя і ваша відповідальність. Думаю, саме такого типу цінності, що є базовими для країни, яка веде війну, обороняється, повинні лягати в основу нашого ставлення до ветеранів – поваги до них, підтримки всіх, хто воював, певної державної програми їх реабілітації і ресоціалізації. І, очевидно, саме це лягає в основу і душпастирського служіння Церкви».

Синод Єпископів УГКЦ прийняв окремий документ, який так і називається – «Зцілення ран війни»: душпастирство Церкви є фактично терапією, спрямованою на зцілення як душі, так і тіла людей, котрих торкнулася і зранила ця війна.

«Це те тепло і опіка, якими Церква намагається огорнути як тих, хто зараз перебуває на військовій службі, в армії, на передовій, так і тих, кого ми називаємо ветеранами цієї неоголошеної, часом замовчаної і навіть забутої самим українським суспільством війни, – каже Блаженніший Святослав. – Наші ветерани – колосальний скарб українського суспільства з колосальним потенціалом будівництва. Люди, які знають ціну життя і смерті, які бачили руйнівну силу війни, хочуть захищати країну в мирному житті, будуючи її. Це колосальна сила нашого суспільства, здатна перетворити, перебудувати суспільство. Мені пригадуються слова Христа, який говорив християнам: "Ви – закваска". Царство Небесне подібне до закваски, покладеної в тісто: вона може підняти все тісто. І тому, думаю, наші ветерани і є тою закваскою нової України: вони піднімуть її, не дадуть спати нікому – ні Церкві, ні владі, ні політикам. Ветерани – колосальний потенціал розбудови нашого суспільства. Вони відчувають необхідність конкретної справи в мирному житті, відчувають своє покликання давати життя і свою місію – будувати».

Департамент інформації УГКЦ