Чернігівщина після окупації: що розповіли українці про «визволителів»

«Дуже великі бої в нас були. Хата три метри над дорогою, техніка як їде, хата отак-оно хитається і портрети зі стін падають. Страшно було. А вони як їздять, по чотири сидять зверху, зі зброєю. Ми тільки почуємо, як вони їдуть, швиденько ховаємося, тому що як попадешся на очі – що йому? Нажав на курок і все», – розповідає бабуся. 

Люди прожили в окупації майже місяць. «Визволителі» допитували та утримували в полоні місцевих чоловіків, шукали зброю. «Прийшли, зав'язали очі скотчем, наділи шапку на голову…Мені, братові, батькові, ще друзі мої жили в мене. Поставили на коліна всіх і давай над головою стріляти, питати, де оружиє», – ділиться своїм пережитим місцевий юнак. Його батька росіяни забрали в полон і утримували кілька тижнів. На щастя, чоловік зміг втекти, коли під час бомбардувань було пошкоджено будівлю, де його утримували.

Люди зі сльозами показують місця, де прямо на подвір’ях, під стінами будинків, росіяни встановлювали міномети, щоб обстрілювати дороги, показують уламки снарядів, осколки від бомб, розповідають, як обстрілювали їхні хати та як вони «у погребах двоє суток сиділи з дітьми. Діти всі з верхнього одягу місяць не роздягалися, бо постійно стріляли».

Священники УГКЦ передали місцевим жителям гуманітарну допомогу, підтримали їх добрим словом і спільною молитвою та обіцяли невдовзі повернутися із ще однією гуманітарною місією.

Департамент інформації УГКЦ