Івано-Франківська архиєпархія відзначає 136 років із часу свого заснування

Потреба створення третьої у Галицькій церковній провінції єпархії виникла вже в кінці XVIII ст., однак через різні обставини відкладалася аж до середини XIX ст. Це обумовлювалося тим, що питання про створення третьої єпархії до середини XIX ст. серйозно не порушувалося як окрема проблема. Тому всі спроби порушити його мали фрагментарний характер, а самі спроби розтягувалися в часі на декілька десятків років. Між тим, передумови створення третьої єпархії визрівали все більше. Однією з них була спроба скликати Провінційний Синод, який міг відбутися за наявності трьох єпископів. “Весна народів” 1848 р. активізувала греко-католицьке духовенство, яке почало відігравати роль національного проводу. Саме в цей час питання про третю єпархію нарешті вирішується позитивно:у 1850 р. цісар дозволив своїм декретом заснувати Станіславівську єпархію. Саме з цього моменту починається другий етап передісторії Станіславівської єпархії, який характеризується спробами отримати документ папи про заснування згаданої єпархії з осідком в Станіславові. Через певні політичні обставини Апостольський престол довгий час не зважувався на створення нової греко-католицької єпархії, попри численні спроби активізувати вирішення цього питання. Лише завдяки втручанню архикнязя Р. Габсбурга та зацікавленості самого Апостольського престолу нарешті вдалося добитися булли про заснування Станіславівської єпархії, яку видав 25 березня 1885 р. папа Лев ХІІІ.

У буллі зазначалося, що з причин передусім розлогості території та трудної душпастирської обслуги папа Лев ХІІІ приймає пропозицію цісаря Франца Йосифа І та засновує в Станіславові єпархію у складі 20 відлучених від Львова деканатів, призначає катедральною церквою парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, наділену відповідною дотацією для єпископа, консисторії та капітули. Підпорядкував новозасновану єпархію Галицькій митрополії та зрівняв її в правах та привілеях з Перемишльською єпархією, доручив доповнення капітули і крилосу та заснування єпархіальної семінарії. Папа застеріг цісареві право номінації єпископа (першого і наступних) відповідно до булли Галицької митрополії 1807 р. Виконання булли, розподіл територій, вірних, парафій та єпархіального архіву було доручено адміністраторові митрополії Сильвестрові Сембратовичу, який наступного дня отримав буллу про призначення його митрополитом.

Рішенням від 12 лютого 1885 р. цісар Франц Йосиф І іменував, а папа Лев ХІІІ на таємній Папській консисторії від 27 березня 1885 р. затвердив і канонізував Станіславівським єпископом архидиякона Львівської капітули о. мітрата д-ра Юліяна Пелеша. Таким чином, справу утворення Станіславівської єпархії було завершено у 1885 р.

Першим єпископом новоствореної єпархії було призначено відомого діяча о. д-ра Ю.Пелеша, який підтримував добрі стосунки з правлячою династією Габсбургів, а разом з тим був талановитим організатором та науковцем, що робило його кандидатуру єдиною можливою в даній ситуації. Всією своєю діяльністю Ю. Пелеш виправдав такий вибір. Одразу ж він взявся за організацію єпархіальних органів. Перший єпископ всіляко підтримував розвиток церковного життя в єпархії, виступав за захист прав Церкви в австрійському парламенті, проводив канонічні візитації парохій своєї дієцезії, видав низку пастирських листів. Однією з найбільших заслуг першого станіславівського єпископа було ініціювання разом з митрополитом С. Сембратовичем скликання Львівського Провінційного Синоду.

Однак участь у самому Синоді єп. Ю. Пелеш брав уже в ролі Перемишльського єпископа, а Станіславівську єпархію очолив єпископ Ю. Сас-Куїловський.

Отож, варто сказати, що створення Станіславівської єпархії відкрило нову сторінку в історії Греко-Католицької Церкви в Галичині. У 1936 році єпархія мала 20 деканатів, 419 парохій, 419 матерні та 393 дочірні церкви, 541 священників, 7 чоловічих і 2 жіночі монастирі, 28 домів сестер служебниць і налічувала 1035 000 вірних. При Станіславівській єпархії діяла капітула, існували духовна семінарія і богословський ліцей, виходив тримісячник «Добрий пастир», діяли такі церковні та релігійні товариства як «Апостольство молитви» та «Скала».

13 грудня 2011 року, у день Святого Андрія Первозванного, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, вслід за Львівською митрополією, проголосив утворення Івано-Франківської митрополії УГКЦ і ввів на престол її першого митрополита – владику Володимира Війтишина. Таким чином митрополит отримав повноваження та обов’язки, передбачені кан. 131–139 Кодексу канонів Східних Церков. Він скликатиме Митрополичий Синод, який врегульовуватиме питання діяльності Церкви на певній території, матиме право висвячувати, інтронізувати єпископів своєї митрополії, дбатиме про ретельне дотримання віри, проводитиме канонічні візитації, якщо вони занедбані в єпархіях, а також має створити Митрополичий трибунал. Варто зауважити, що територіально Івано-Франківська митрополія є найбільшою митрополією в Західній Україні, адже до її юрисдикції входять дві області – Івано-Франківська та Чернівецька, та другою за територією після Київської митрополії УГКЦ.

ugcc.if.ua