«Завдання військового капелана – бути поруч», - отець Андрій Зелінський в програмі «Добра розмова» на «Живому радіо Воскресіння»

Капелан поділився спогадами про власне рішення відправитися на передову: «Я розумію, що все-таки, якщо сказав раз в своєму житті, що я – військовий капелан, значить я несу за це відповідальність. А отже, маю бути поруч. І Господь подбає, знайде відповідний формат… І от оцей крок, це як крок у невідоме, коли ти, тримаючись з одного боку за руку Господа, але йдеш туди, куди Він тебе кличе».

Також говорили про душевний стан тих людей, що приїжджають із військової зони в мирне сьогодення, про різку зміну реальностей: «Стресовою, мабуть, була ситуація після першого повернення, тому що був перший досвід війни. Коли ти бачиш, як вона виглядає, коли ти бачиш її потворне обличчя, коли ти втрачаєш друзів, – тоді повернутись і ходити Хрещатиком, насправді, було дуже важко. Годі зрозуміти, як це можливо. Важко було поєднати в собі цих два виміри – сьогодення українського і особистого мого. А з іншого боку – наступний такий важкий момент – це контрастність. Реакція зраненої людяності, дуже покаліченої людяності… Не було злості, коли дивився, не було агресії по відношенню до мирного сьогодення, було глибоке непорозуміння».

«Зазвичай, коли говорю про війну – є дві такі характеристики: це є радикальна деструкція, отже, руйнація простору і часу – це раз. По своїй суті війна, насправді, є трансцендентним досвідом. Трансцендентний, звичайно у філософії означає – вихід поза рамки людського, звичного, буденного, того, що людина може сформувати на основі особистого якогось досвіду. Інколи навіть з претензіями на надприродне, - ділиться своїми роздумами про явище війни отець Андрій і продовжує: – А от друга характеристика, коли я говорю про трансцендентність, знову ж таки – наші людські можливості, якщо ми їх розвинемо до найсміливіших таких собі вимірів у нашій уяві, до найвідважнішого, що ми можемо подумати про себе, про те, на що ми здатні».

Капелан розповідає про те, як на його думку у воїнів виникають посттравматичні синдроми та як їх долати: «Є свої рамки дозволеного, рамки можливого у нашому повсякденні. І от війна руйнує ці рамки можливого і рамки дозволеного. Доза адреналіну – це щось, що людина так чи інакше завжди шукає, подолання себе і своєї обмеженості. І війна дарує їй таку можливість. Це вже небезпечна можливість, бо повернутись не можна. Свідомість розширюється до такого рівня – це як вода, яка виходить з берегів, і її тепер важко повернути. Потрібно збудити довіру у цих людей, щоб повернутись у рамки, у русло. Ідеться не лише про усвідомлення, а й про відчуття. Військовий, який повернувся з війни, мусить розуміти – раз, відчувати – два, що тут, у руслі, йому безпечніше, що його існування у цьому руслі, воно – змістовне, воно має зміст і може мати смак».

Також у програмі цитували книгу отця Андрія «Соняхи», яка побачила світ у Видавництві Старого Лева.

«Живе радіо Воскресіння»
reradio.com.ua