Завершилися спільні реколекції духовенства Паризької єпархії та Німецько-Скандинавського екзархату

Як місце цьогорічних духовних вправ було обрано м. Кефелер (земля Північний Рейн-Вестфалія у Німеччині) – один з наймасовіших за відвідуваністю німецьких санктуаріїв, історія якого сягає 1641 року та пов’язана із особливою присутністю тут Пресвятої Богородиці. У 1987 році своїм візитом і молитвою вшанував святість цього місця св. Іван Павло ІІ.

Згідно із традицією, запровадженою покійним екзархом Паризьким владикою Михайлом (Гринчишиним), провадив реколекції один з наймолодших за свяченнями архиєрей з України. Цього разу владика Теодор (Мартинюк), Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. У зв’язку із Ювілейним роком, темою реколекцій стало Боже милосердя.

Владика-реколектант на початку духовних наук звернувся до старозавітних підвалин ювілейного року, найважливішою з яких є заклик «повернутися до своєї посілості». Владика пояснив, що це слід розуміти, з одного боку, як повернення до свого духовного джерела, яким для священиків звичайно що є Христос-Первосвященик, а з іншого – як нагадування про покликання священнослужителя не до володіння на правах приватної власності, а до успішного адміністрування Божими дарами, котрими щедро наділена кожна особа та кожна спільнота.

Владика пояснив, що милосердя є обличчям Бога, його реакцією на будь-яку людську ситуацію, що реколектант проілюстрував притчею про заблукану вівцю, заради якої Господь-пастир покидає ціле стадо, а також притчею про блудного сина, згідно з якою батько дає синові, котрий повертається після розгульного життя, значно більше, ніж той син бажає: відновлене синівство замість стручків, заради яких той вирішив вернутися до батька.

Владика Теодор наголосив, що священик у своєму служінні повинен відображати це Боже милосердя, а саме – не боятися «сходити до людей із солеї», уважно слухати, подібно до небесного Первосвященика – Христа, не боятися забруднитися через ту заблукану овечку, яку доводиться повертати до отари.

Реколектант навів чимало прикладів ревного служіння священиків у підпільній УГКЦ, пояснивши, що те, що безбожній комуністичній системі не вдалося знищити Церкву, є запорукою, що Церква переможно нестиме свою місію і в складних обставинах секулярної епохи. Інший важливий підсумок, на якому наголосив владика Теодор, полягає в тому, що покликання до священства – це вияв особливого милосердя Бога до конкретного чоловіка, якого Він із відомих лише Йому причин обрав на служителя Свого милосердя у світі.

Крім щоденної Вечірі, Утрені, Божественної Літургії та реколекційних наук владики Теодора, єпархія та екзархат провели спільні та окремі зустрічі духовенства, на яких обговорено актуальні питання місії УГКЦ в одинадцяти країнах Західної та Північної Європи, яких сягає юрисдикція ієрархів УГКЦ з осідками у Парижі та Мюнхені. Також обміркували способи вдосконалення місії в умовах прогресуючої секуляризації, дискутували про актуальність переходу на новоюліянський чи григоріянський літургійні календарі, ділилися досвідом євангелізацій та катехизацій серед українських мігрантів у Західній Європі, розглядати можливості допомоги військовослужбовцям і їхнім капеланам, та загалом Україні, що потерпає від російської військової агресії.

Учасником-гостем реколекцій був о. Мартин Канаван, священик-емерит Пармської єпархії УГКЦ у США, котрий на початку 2000-х років був помічник Блаженнішого Любомира у Львові. Отець Мартин поділився цікавими спогадами про історію УГКЦ та корисними думками про її ідентичність.

Владика Борис звернув увагу на те, що чимало проблем, на які тільки шукаємо відповіді, успішно долали отці-попередники, та заохотив до спільного відновлення пам’яті про них та їхні місіонерські труди, анонсувавши заходи із вшанування світлої пам’яті о. Павла Когута – великого місіонера УГКЦ у Франції та Бельгії, що відбудуться у жовтні цього року.

Прес-служба Паризької єпархії УГКЦ