Відійшла по вічну нагороду с. Мирона Анастасія Склянка, СНДМ

Сестра Мирона була найстаршою сестрою у провінції Співстраждання Матері Божої в Україні. Вона вступила до згромадження ще перед Другою світовою війною, пережила підпільні часи й переслідування радянською владою.  

У 90-х роках минулого століття зустріла довгоочікувану свободу УГКЦ і разом з усіма сестрами вкладала свій ентузіазм у відбудову провінції Співстраджання Божої Матері в Україні та продовжувала апостолят молитвою, добрим прикладом, діленням багатим досвідом богопосвяченого життя.

Прес-служба сестер служебниць

Додаток:

Короткі відомості про с. Мирону Склянку:

29 жовтня 1922 року в мальовничому с. Клюсові (1 км від Кристинополя) в побожній християнській родині Семена Склянки та його дружини Євдокії побачила світ шоста дитина – донечка. Під час хрещення вона одержала ім’я Анастасія.

Своїх дітей батьки виховували в любові, злагоді, повазі один до одного, прищеплюючи у невинні дитячі серця паростки християнських чеснот. Старші діти опікувалися меншими, допомагаючи батькам у праці, і так у згоді й любові виростали, як добра християнська родина.

Семен Склянка був чесним та працьовитим хліборобом. Його дружина займалася домашнім господарством. Велику увагу подружжя приділяло християнському вихованню своїх дітей. Вранці та ввечері побожна родина спільно молилася, а в неділю і свята поспішала до Кристинополя на богослужіння до монастирської церкви Святого Юрія отців василіан (оскільки церква у Клюсові згоріла). Настя разом з іншими хлопцями і дівчатами належала до молодіжного церковного хору.

У ранньому дитинстві Настя почала відвідувати захоронку, яку провадили сестри служебниці при новіціатському домі у Кристинополі. Про свої дитячі роки с. Мирона згадувала: «У 1927 році я, Настуня Склянка, із громадкою ровесниць стала ходити до Кристинопільської захоронки з села Клюсова. При дорозі росли коноплі, картопля і конюшина. І ми, селянські діти, тримаючись долонями своїх рученят, йшли, слухаючи і подивляючи всю природу, навіть не відчуваючи втоми».

Початкову чотирирічну освіту Настя здобула в рідному селі, закінчивши у 1932 році школу. Батьки, бажаючи, щоб їхня дитина навчалася далі, віддали Настю до народної школи у Кристинополі, де дівчина закінчила 7 класів. Настя Склянка старанно вчилася, тягнулася до знань. Про це свідчить її свідоцтво з дуже хорошими оцінками про закінчення школи. Сестра Мирона із вдячністю згадує шкільних вчителів, а особливо катехита о. Василя Шалагу, ЧСВВ. Навчаючись у школі, Настя з іншими дівчатами належали до «Апостольства молитви» при церкві отців василіан.

Після закінчення школи Настя роздумувала про своє покликання. Її старша сестра Анна в січні 1928 року вступила до новіціату сестер служебниць у Кристинополі. Під час облечин Анна стала с. Амфіяною.

Приклад старшої сестри заохочував юну Настю відповісти на поклик Христа. Дівчина відкрила батькам своє щире бажання вступити до монастиря. Сестра Мирона згадувала: «Хоч тато були трохи противний, казав, що вже є двоє з родини (моя тітка і моя рідна сестра, на десять років старша за мене), що вистарчить, але мама казала, що, якщо Бог хоче, я тобі, дитино, не перечу. Я не мала перепони, не було в мене ніякого чуда, видінь, сну, життя йшло нормально».

Семен та Євдокія поблагословили другу донечку на дорогу служіння Богові. Настя вступила до монастиря до новіціату у Кристинополі 25 лютого 1939 року.

Швидко пролетів час кандидатури. Під час облечин, які відбулися 28 серпня 1939 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, в каплиці Кристинопільського новіціату кандидатка Анастасія Склянка одержала чернече ім’я с. Мирона.

За тиждень після облечин на новіціатський будинок впали німецькі бомби. Ніхто з сестер тоді не постраждав, але сама споруда дуже потерпів. Однак її вдалося відремонтувати. За урядування німців життя у Кристинополі йшло нормальним ходом.

29 серпня 1941 року с. Мирона склала перші обіти. Під кінець 1941 року її призначили на спільноту до Старого Самбора провадити захоронку.

Сестра Мирона дуже любила працю в захоронці. Здобуті в новіціаті знання вона намагалася впровадити у практику. Щоби вдосконалити професійний рівень, с. Мирона в 1942 році закінчила курс провідниць дитячого садка у Старому Самборі, а у 1944 році – у м. Львові.

Та 1944 року, із приходом радянських військ, у Старому Самборі почалися переслідування релігії та духовних осіб. У травні 1946 року, після «псевдо-Собору», сестри Діогена Кулинич, Амфіяна Муж і Мирона Склянка зі Старого Самбора переїхали до Львова. Cестра Мирона з іншими сестрами влаштувалися працювати в туберкульозну лікарню.

У цих нелегких обставинах сестри продовжували жити згідно з харизмами згромадження, з самопожертвою йшли туди, де була найбільша потреба. У лікарні було велике поле для праці. Багато хворих зі східних областей України були нехрещені. Часто хворі просили сестер покликати священика.

У 1948 році, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, сім сестер служебниць склали вічні обіти у Львові, в домі по вул. Мучній. Серед них і с. Мирона Склянка. До цієї важливої події сестри приготувалися реколекціями, правда лише триденними, бо не було можливості робити довші. Реколекції проводив о. Петро Гураль, ЧСВВ.

У 1952–1954 р. с. Мирона навчалася на курсах медичних сестер при Червоному хресті, які закінчила з відзнакою. У 1955 р. закінчила курс рентген-лаборантів. До виходу на пенсію працювала рентген-лаборантом.

У травні 1957 року внаслідок важкої форми ангіни померла с. Амфіяна – рідна сестра с. Мирони. Цю невиліковну хворобу спровокувало профілактичне щеплення, яку с. Амфіяну змусили зробити на роботі.

У 1977 році с. Мирона пішла на пенсію і доглядала хворих сестер – с. Томію Світенко, с. Соломію Терещук, с. Марію Бородієвич та с. Петру Ярошко.

У часи панування комуністичного режиму с. Мирона не раз зазнавала переслідувань із боку радянської влади. Сестра згадувала: «Були ревізії, приходили до хати, потім кликали на допити. Вони знали, що ми в законі. Як мене покликали, то говорили за Шептицького, що він таке і таке робив, був за німцями і проти комуни, і що я того самого духу. Ще казали, як ми можемо погодити релігію і медицину, що цілуємо образи і так розносимо інфекцію. А я відповіла, що ще такого не було, щоб заразилася через те, що образ поцілувала».

У 1982–1988 роках с. Мирона виконувала уряд провінційної секретарки. Завдяки їй молоде покоління сестер одержало багато цінних спогадів, хронік, документів, світлин про історію згромадження та УГКЦ.

Із великою радістю с. Мирона зустріла довгоочікувану свободу УГКЦ і разом з усіма сестрами вкладала свій ентузіазм у відбудову провінції Співстраджання Божої Матері в Україні та продовжувала апостолят молитвою, добрим прикладом, діленням багатим досвідом богопосвяченого життя. На її устах, крім молитви, завжди була добра порада та заохота для молодих сестер, усмішка.

Сестра Мирона дуже цінувала Пресвяту Євхаристію. Молитва й праця були мов ті два крила, які підтримували її богопосвячене життя і вказували іншим дорогу до Божого Царства.

У 2014 році с. Мирона відсвяткувала 75-літній ювілей богопосвяченого життя, дякуючи Богові за дар чернечого покликання.

Останній рік вона була дуже хворою та немічною, дуже багато молилася, не випускаючи вервиці з рук. Не маючи змоги бути на Літургії, щодня з великою вірою й любов’ю приймала Євхаристійного Христа і за все була дуже вдячною.

30 червня 2018 року вранці, о 8:00, коли сестри в каплиці провінційного дому молилися Божественну Літургію, с. Мирона Склянка упокоїлася в Бозі у присутності сестер спільноти, вірно зверставши свою довгу й нелегку земну мандрівку, щоб перейти до вічного споглядання Того, кому так віддано служила ціле життя.

Вічна їй пам'ять!