Владика Богдан Дзюрах очолив молитву за мир із Спільнотою святого Егідія

Мета зустрічі

«Під час щомісячної Молитви за мир, яку провадить Спільнота святого Егідія, в усьому світі згадують нашу країну. Ми в Києві також молимося за всі країни, де йде війна. Це як молитися на чотках, де кожен вузлик нагадує про спрагу миру мільйонів людей, які страждають. Насамперед — це бідні, тому що „війна — це мати будь-якої бідності“. Молитва продовжується служінням. Конкретним жестом допомоги тим, хто сьогодні в нашому місті не має даху, не має їжі. Служіння тим, кому не вистачає теплого слова утіхи», — розповів на своїй фейсбук-сторінці про мету цієї зустрічі один із організаторів заходу та членів Спільноти святого Егідія п. Юрій Ліфансе.

Світло героїв Небесної сотні

«Цими днями на Київських пагорбах буде багато світла. Це світло, яке буде підноситися з Майдану, із Київських гір до неба та нагадуватиме нам про світло великої любові, яким заясніли ті, кого ми називаємо Небесною сотнею. Споминаємо їхню жертву, їхній чин і молимося до Бога за упокій їхніх безсмертних душ. Пригадуємо ці драматичні події, коли вони разом із сотнями тисяч інших осіб та з нами стояли мирно, домагаючись пошани до своєї гідності та до себе, домагаючись того, щоб бути почутими. Сьогодні ми знаємо, яку відповідь вони отримали. Та спроба затопити у крові мирне зібрання співгромадян не принесла для можновладців бажаного результату. Світло виявилося сильнішим від темряви і темрява їх не зупинила, темрява відступила», — розпочав своє слово владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Війни як відкриті рани

Продовжуючи свою проповідь, владика зосередився на військових конфліктах та війнах, які продовжують сіяти страждання і насильство у сьогоднішньому світі, навіть тоді, коли ми воліємо про це не згадувати: «Відтак прийшла інша темрява, що кинула тінь на нашу землю. Ця тінь донині тяжіє над усіма нами. Але й там сьогодні — на Півдні та Сході — є багато світла, світла любові, готовності до самопожертви та молитви. Так як і на Майдані було багато молитви, так само і ми оточуємо сьогодні наших братів і сестер молитвою. Тож сьогодні, усвідомлюючи, що дар миру походить від Бога, ми хочемо, щоб із цього храму та з наших сердець до неба полинув промінчик щирої та сердечної молитви, — молитви за мир. Ми розуміємо, що ця відкрита рана, яка кровавить на нашому національному й державному тілі, є тільки однією з численних ран, якими кровоточить зморене несправедливістю і насиллям людство. Незадовго ми почуємо перелік країн і територій, які не представляють лише географічний простір, але так як і українська земля, український Донбас вони є відкритою раною, що приносить страждання та сльози багатьом Божим дітям».

Божий мир приходить через наше серце

Опісля проповідник порівняв різні дефініції поняття «мир», які не завжди відображають його реальність, спотворюючи істинне значення та наше очікування щодо нього: «Сьогодні ми хочемо зробити те, що можемо — занести до Господа нашу благальну молитву про мир. Адже остаточно, і ми це розуміємо, мир — це не є щось, що можуть спричинити люди, які, полишені самі на себе, здатні лише породжувати війни та насилля. Мир є даром Божим, який люди повинні прийняти, а відтак поширювати та утверджувати. Господь сказав у Євангелії: „Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його“ (Ів. 14, 27). Справді, світ не здатний дати людству та окремій людині миру. Про це навіть говорять визначення слова „мир“, які можемо читати в різних енциклопедіях, зокрема в нашій українській „Вікіпедії“. У ній говориться про мир передусім як „відсутність війни“, відтак як „баланс сил у міжнародній системі безпеки“. Тобто одну силу зрівноважують іншою силою, стримуючи на деякий час насилля. Або ж взагалі стверджується, що мир — це „період між війнами“. Хіба такого миру потребує людство та окрема людина? Щоб це було лише короткотривале і неспокійне перемир’я? Очевидно, що ні. І ми, як люди віри, розуміємо, що світ не може дати миру, але ми можемо принести у цей світ мир Христовий. Саме про це сьогодні говорив апостол Павло у Посланні до колосян, — мир Христовий є Божим даром, який Бог хоче дати світові. Але як та якою дорогою? Існує одна дорога — це наше серце. Зовнішній мир, мир у спільнотах чи родинах, у народі, між народами, у світі приходить із неба через людське серце, через моє серце. Саме тому будь-які мирні переговори будуть мати успіх тільки тоді, коли в серцях людей, які хочуть називати себе миротворцями, пануватиме справжній Божий мир».

Динаміка миру через Літургію

«У нашій візантійській Літургії мені не раз впадає в око, що кожне богослужіння — чи то Літургія, чи Вечірня, чи Утреня — ми розпочинаємо з єктенії, яка зветься „великою“, або „мирною“. Хто брав участь у цих богослужіннях, то знає про це. „Мирна“ саме тому, що перші три прохання стосуються миру. Перше прохання каже: „В мирі Господу помолімся“, друге — „За мир з висот і спасіння душ наших Господу помолімся“ і третє  — „За мир усього світу, добрий стан святих Божих Церков і з’єднання всіх Господу помолімся“. Бачимо тут певну поетапність, яку малює нам Літургія: починаючи знизу, прагнемо щоб мир об’єднав усе людство. Таким чином, щоб наступило „з’єднання всіх“, потрібно щоб Божі церкви жили в мирі. Справді великим скандалом для світу є чвари між християнами. Однак цей мир не має бути чимось, що здійснене зусиллями самої Церкви, він — „мир з висот“, який супроводжує „спасіння людських душ“. Мир має зародитися в наших душах, перемінювати наше життя зсередини, наше нутро та нутро наших спільнот. Для того щоб це сталося, я мушу сам перебувати в мирі, повинен молитися в мирі, а відтак діяти в мирі — і про це наголошує перше прохання в згаданій єктенії. Ось така динаміка. Розпочинати бути миротворцем назовні, хотіти принести мир для цього світу може лише той, хто сам перебуває в мирі і в ньому діє. Цим миром є не хто інший, як Христос. Він є нашим миром, як каже святий Павло», — підкреслив владика Богдан.

Основа миру — любов

Далі владика застановився над питанням, де лежить основа миру, адже доволі часто її шукають у справедливості: «Саме тому відомі вчителі Церкви, зокрема Тома Аквінський, казали, що мир опосередковано базується на справедливості, але безпосередньо джерелом та основою миру є любов. Справді, для миру потрібно справедливості, яка зупиняє потік насилля і кривди, відновлює порушення суспільного ладу. Проте самої справедливості ніколи не достатньо для тривалого миру. Тривалий мир у світі потребує любові і базується на любові. Адже любов стирає бар’єри між людьми, любов відновлює єдність, тільки любов загоює рани, любов пробуджує бажання і дає силу прощати й робити крок до взаємного примирення. Любов є найглибшим джерелом тривалого Божого миру».

Істинний шлях запровадження мирного співжиття, за словами владики Богдана Дзюраха, натхненно описав апостол Павло у Посланні до колосян: «Отож, святий Павло у нинішньому читанні показує цю динаміку, кажучи спершу очистити наше серце. Серце потрібно очистити від зброї, яка нас робить людьми не миру, а війни — війни з Богом, ближніми та самим собою. Адже той, хто живе в гріху, перебуває у внутрішній суперечності із самим собою та відчуває цю внутрішню війну. Саме тому Павло каже, щоб очистити серце від всякого гріха, дволикості, нечистоти, зажерливості, ідолопоклонства, гніву, люті, злоби, наклепів, сороміцьких слів, неправди. Натомість, „зодягнутися у серце співчутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного і прощаючи один одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалости“ (Кол. 3, 12–14). Людина, яка вдягнулася у такі чесноти та любов, випромінює із себе велике світло, — світло миру і любові, — перед яким будь-яка темрява змушена відступити, темрява війни, насильства й агресії. Лише така людина стає справжнім миротворцем. Не стільки та людина, котра має в руках зброю, але та котра має в серці Божий мир і Божу любов».

Марія — Цариця миру

На завершення свого слова проповідник підкреслив виняткову роль Пресвятої Богородиці у дбанні про мир у світі та її постійне заступництво над усіма: «Ми дякуємо тим, хто віддав своє життя за Батьківщину, хто захищає нашу землю сьогодні, а й розуміємо, що ми також є на передовій цього змагання за мир. Кожен із нас покликаний бути миротворцем, наближати мир. Не той мир, який може дати влада чи держава, навіть військо чи міжнародні угоди, адже ми вже знаємо, як можна поступати із міжнародними угодами. Однак ми хочемо стати миротворцями, які приносять і через яких приходить Божий мир у цей світ. Щоб уподібнитися до жінки із книги Одкровення, до Пресвятої Богородиці, яка була описана як „жінка, одягнена в сонце“, а під ногами у неї місяць, а над головою — дванадцять зірок. Ця жінка перемогла сили зла, які також описані в образі „великого червоного дракона“. Жінка, яка сто років тому закликала із далекої Фатіми до миротворчих діл, якими є покаяння і молитва. Ангел миру у 1916 році, випереджуючи об’явлення Богородиці у Фатімі, закликав пастушків: „Перетворіть усе, що можна, у жертву, щоб відшкодувати гріхи, які ображають Бога, а також заради навернення грішників. Завоюйте тим самим мир для вашої Батьківщини“. Так і сама Богородиця закликала дітей і нас: „Моліться щоденно на вервиці, щоби зміг запанувати мир на землі і прийшов кінець війни“. І ще одне: „Покаяння необхідне, якщо люди змінять своє життя, Господь збереже світ“. Нехай ці слова Святого Писання, ці слова нашої Матері — Цариці миру в ці дні, коли ми згадуємо про стільки жертв, складених на вівтар миру, і в ці дні, коли ми стоїмо напередодні Великого посту, зворушать наше серце, промовлять до кожного із нас, щоб наше серце стало дорогою, через яку Божий мир прийде в наше життя і на нашу землю».

Молитва за Божий мир

«Тим часом принесімо до неї, Цариці миру, нашу щиру молитву: „О Матір людей і народів! Ти знаєш про всі наші страждання і надії, ти по-материнському відчуваєш боротьбу між добром і злом, світлом і темрявою, що потрясають світ. Прийми наше прохання, яке заносимо у Духові Святому до Твого серця. Огорни любов’ю Матері і Господньої слугині тих, котрі найбільше цього очікують, та тих, на посвяту яких Ти очікуєш особливим чином. Візьми під Свій материнський захист усе людство, яке Тобі, о Мати Божа, довіряємо. Нехай до нас усіх прийде час миру і свободи, час правди, справедливості і надії. Амінь“».

Спільнота святого Егідія

Нагадаємо, що Спільнота святого Егідія (італ. Comunità di Sant’Egidio) — християнська організація, яка офіційно визнана Католицькою Церквою як «церковно-громадська світська асоціація». Вона налічує понад 50 000 членів у більш ніж 70 країнах світу. Основними напрямками діяльності є поширення Євангелія, допомога нужденним (бідним, бездомним, людям похилого віку, мігрантам тощо), діалог між Церквами і релігіями.

Спільнота святого Егідія була заснована в Римі в 1968 році групою римських студентів, на чолі з Андреа Ріккарді, на хвилі реформ, ініційованих Другим Ватиканським Собором. Названа на честь церкви Святого Егідія у Римі (в районі Трастевере), яку засновники організації обрали своїм першим постійним місце зустрічі. Натхненна діяльністю першої християнської спільноти, описаної в Діяннях апостолів та досвідом Франциска Асизького, група почала відвідувати околиці Рима, де на той час жило багато бідних людей (зокрема іммігрантів, що жили в бараках), і допомагати їм, а також почала займатися з дітьми мігрантів. У подальшому організація почала діяти і в інших країнах. Її діяльність включає створення притулків для літніх людей, хоспісів для хворих на СНІД тощо.

Благодійні зусилля Спільноти святого Егідія також призвело до визнання її посередником у мирних переговорах. Наприкінці 1980-х рр., організація зрозуміла, що гуманітарні зусилля у Мозамбіку, який роздирала громадянська війна, не можуть досягти успіху без миру. У 1990 році Спільнота була прийнята правлячою ФРЕЛІМО і повстанцями РЕНАМО як медіатор та зіграла ключову роль в укладенні Римських загальних мирних угод, підписаних у 1992 році. Організація продовжила мирні ініціативи в Алжирі, на Балканах, в Демократичній Республіці Конго та інших місцях.

Спільнота святого Егідія також бореться проти смертної кари, зокрема ініціювала день «Міста за життя».

Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ