В Українській Греко-Католицькій Церкві постала Асоціація греко-католицьких юристів

«Наше життя є між двох пришесть Ісуса Христа», — владика Богдан Дзюрах

Під час літургійної гомілії владика Богдан Дзюрах зосередився на євангельському уривку про Страшний Суд, який сьогодні пропонує Церква для читання. Насамперед проповідник зазначив, що наше життя простягається між двома пришестями Ісуса Христа. «Ми знаходимося напередодні Різдва Христового — радісного святкування першого спасенного пришестя Сина Божого, Який зійшов з небес і воплотився від Пречистої Діви Марії і від Святого Духа і став людиною задля нас, людей і задля нашого спасіння. Тож перше Христове пришестя мало за ціль спасіння. Ангели звістили пастушкам благу новину: „Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь“ (Лк 2, 11). Ісус і сам про це виразно зазначив: „Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти“ (Йо 3, 17)», — зазначив владика Богдан.

Відтак архиєрей розкрив суть Другого пришестя Ісуса Христа: «Цей Божий суд над світом гріха, темряви і невірства довершиться у всій своїй повноті у другому пришесті Христовому. Саме про це друге пришестя пригадує нам нинішнє св. Євангеліє. У цьому другому пришестю Господь Ісус прийде вже не просто як Спаситель, але як Суддя. Ми визнаємо цю правду віри коли молимося у Символі віри, визнаючи Його як Господа, який знову прийде у славі судити живих і мертвих».

Різдво звіщає нам Спасителя, а Другий прихід — Суддю

Таким чином, за словами владики, усе наше життя відбувається між двома пришестями Ісуса: «Різдво Христове звіщає нам Спасителя. Другий прихід — Суддю. А між цими двома подіями простирається наше життя. Життя як великий Божий дар, обмитий кров’ю Непорочного Божого Ягняти. Але життя рівно ж як завдання, як відповідальність, бо за нього колись ми будемо змушені здати рахунок — при другому і славному пришестю нашого Господа. То ж закликає нас св. Павло зі страхом і трепетом працювати над нашим спасінням (пор. Флп 2, 12), щоб ми відтак могли дати „добрий одвіт на страшному судищі Христовому“ (Літургія св. Йоана Золотоустого)».

Асоціація греко-католицьких юристів на захисті справедливості

Опісля, архиєрей наголосив на ще одній відповідальності, яку беруть на себе присутні, засновуючи нову Асоціацію греко-католицьких юристів. Зокрема, єпископ пригадав досвід нечестивих суддів, які брали на себе відповідальність і несправедливо засуджували невинних у період червоного комуністичного терору. Більше того, за словами проповідника, сам Господь і Бог наш Ісус Христос зазнав несправедливого засуду під час свого земного життя.

Ісус та Пилат — приклад несправедливого засуду

«Ісус Христос зазнав на своїй земній долі усі страхіття і жахи неправедного людського суду. Образом такого суду став Пилат, коли, сидячи на суддівському місці, вважав і заявляв, що має у своїх руках безмежну владу над цією немічною, зневаженою і побитою Людиною, Котру заздрісні земляки привели перед його обличчя: „Хіба ти не знаєш, що я маю владу відпустити тебе і маю владу засудити тебе?“, на що невинний Божий Праведник відказав: „Не мав би ти наді мною ніякої влади, якщо б вона не була тобі дана згори“. І хоч десь на дні пилатової збентеженої душі ще жевріла іскра добра і чесності, вона, на превеликий жаль і на його нещастя, швидко згасла під впливом страху, кон’юнктури, опортунізму», — мовив владика Богдан Дзюрах.

«Перша невинна кров проливається ще в залі суду, якщо суддя тратить з-перед своїх очей Божий страх і не слухає голосу сумління», — владика Богдан

Саме Пилат стає істинним прикладом несправедливого судочинства, за словами єпископа, — «Пилат вирішив сховатися від відповідальності, перекидаючи її на натовп, на народ, питаючись, кого з двох мав би визволити — Ісуса чи Варавву. Відтак, промовляючи остаточне рішення, засуджував себе самого перед Богом, коли ствердив невинність Ісуса і тим не менше видав Його на поталу розлюченого натовпу: „Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому“ (Йо 19, 6). Через малодушність і страх, щоб не наразитися цісареві в Римі, щоб не втратити посаду, вмив руки, перекидаючи відповідальність на народ. Думав, що цим виправдає себе в своїх очах і в очах нащадків. А сталося навпаки — донині і по віки згадуватимуть це його прилюдне вмивання рук як приклад ганебного самоусунення від захисту правди і фальшивого самовиправдання перед лицем явного беззаконня. Так відбувається завжди: перша невинна кров проливається ще в залі суду, якщо суддя тратить з-перед своїх очей Божий страх і не слухає голосу сумління».

Далі єпископ, актуалізуючи євангельський уривок із засудження Ісуса Христа, звернувся до усіх присутніх із запитанням: «Чи ми не можемо навести прикладів, коли лукаві судді, замість діяти у світлі чинного законодавства, передають повноваження народові, щоб він вирішував, хоч добре бачать і прекрасно розуміють, наскільки народ засліплений і зазомбований? Але вмивають руки зі страху перед власть імущими…».

Відповідальність перед власною совістю і власним народом

Проте, не лише прикладом поганого судочинства є історія Пилата та його зустрічі із Ісусом Христом, але й закликом до відповідальності перед Богом і людьми у юридичних справах: «Ви тут, бо відчуваєте усю свою відповідальність в першу чергу перед Богом, а відтак — перед власною совістю і власним народом. А цей народ, як та бідна євангельська вдова, стукає до дверей судді, благаючи його: „Прошу тебе, оборони мене від мого супротивника“ (див. Лк 18, 3). Цей крик, волання про справедливість і про захист скеровується нині з усіх закутків нашої батьківщини. То ж нехай ваше вухо буде чуйне на цей голос покривдженого народу, що прагне жити у справедливості, у гідності і в безпеці. Нехай ваше вухо буде чуйним рівно ж до голосу Бога, Який кличе усіх нас жити поступати справедливо і безсторонньо, згідно з Божою правдою і Божим милосердям».

«Бажаю Вам доброї пам’яті, мудрості та відваги»

Наприкінці проповіді владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, побажав присутнім юристам доброї пам’яті, мудрості та відваги: «То ж я бажаю вам сьогодні доброї пам’яті — пам’ятати, що над нами усіма є Суддя — Господь живих і мертвих, перед Яким здаватимемо звіт за наші рішення, учинки і слова. Бажаю мудрості царя Соломона, щоб звершувати своє служіння зі страхом Божим, бо страх Божий є „початком премудрості“. Нарешті дуже бажаю вам відваги, щоб опиратися численним спокусам, які на вас чигають у вашому служінні, щоб послідовно і витривало захищати лад, правду, справедливість і невинність».

Після Архиєрейської Божественної Літургії за участі владики Богдана Дзюраха відбулося перше робоче засідання новоутвореної Асоціації греко-католицьких юристів. На початку зустрічі єпископ звернувся із вступним словом та молитвою до усіх присутніх. Подаємо його цілковито:

Вступне слово

владики Богдана Дзюраха, Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ

на початку робочих засідань

Аналізуючи повстання аналогічних спільнот і асоціацій в Католицькій Церкві, я зауважив одне цікаве співпадіння: рівно 80 років тому, 6 листопада 1949 року, у Римі відбувся перший Національний Конгрес Союзу італійський католицьких юристів, на завершення якого виступив Папа Пій ХІІ зі своїм словом-напуттям. Те, що ми сьогодні зібралися на ці установчі збори, не означає, що ми запізнилися на цілих 80 років, або що навіть в незалежній Україні не було юристів-католиків. Ні, вони були і є, а ви є доказом цього. Проте, щоб діяти більш скородиновано і цілеспрямовано, щоб взаємно себе підтримувати і обмінюватися досвідом, виникла необхідність об’єднатися в одну спільноту, яка відзначатиметься високими професійними якостями та базуватиме свою діяльність на євангельських принципах соціального вчення Католицької Церкви.

Ми можемо сьогодні зробити своїми слова Папи Пія ХІІ, який у згаданому виступі висловлював свою повагу зібраним юристам, які є, за його словами, «ревнителями благородної науки, котра досліджує, регулює і застосовує норми, що на них базуються порядок і мир, справедливість і безпека у громадському співжитті осіб і народів». Водночас, декларуючи себе католиками, такі юристи прагнуть здійснювати свою діяльність у «світлі віри, що лине з християнської благовісті», «показуючи сучасному світові, що між наукою юриспруденції та християнським віровченням немає опозиції/протиставлення, а є співзвучність і згода, тому що віра не може не запечатувати своєю печаттю правду, яку людина відкриває, над якою роздумує і яку порядкує». Світло віри повинно бути печаттю на усіх діяннях католика-юриста.

Цей Папа на закінчення своєї промови оголосив 4 принципи, якими, на його думку, мали б керуватися католицькі юристи, і які варто собі пригадати:

1. До кожного вироку стосується принцип, що суддя не може просто так звільнити себе від відповідальність за своє рішення, перекидаючи відповідальність лише на закон та на його авторів. Очевидно, ці останні є головними винуватцями в наслідках законів. Проте, суддя, який своїм рішенням застосовує їх до конкретного випадку, стає співпричиною, а тому і співвідповідальним за ці наслідки.

2. Суддя ніколи не повинен своїм рішенням зобов’язувати будь-кого до якоїсь дії, котра сама в собі є внутрішньо аморальною, тобто за своєю природою супротивною Божому чи церковному законові;

3. Він в жодному випадку і жодним чином не повинен визнавати будь-якого несправедливого закону, який, зрештою, ніколи не міг би становити основи для осуду, дійсного перед власним сумлінням і перед Богом.

4. Цей принцип є продовженням попереднього, і ним Папа вияснює, що не кожне застосування несправедливого закону прирівнюється до його визнання чи схвалення, зокрема коли завдяки цьому можна уникнути набагато більшого зла. Втім, це не стосується вироків смерті, яким великим би не було зло, що його можна б уникнути, чи добро, яке можна б осягнути. Іншими словами, людське життя є недоторканною цінністю і суддя повинен про це добре пам’ятати.

Ми розпочали цей день від Божественної літургії. Ми стали перед обличчям Бога, Творця, Спасителя і Судді живих і мертвих, щоб у світлі Його Слова і силою Його Святого Духа розпочинати нашу справу. Було б дуже корисним і побажаним, щоб кожен день католика-юриста, а особливо кожна справа, в якій вирішуються людські долі і долі спільнот, родин, народів, починалася із тихої молитви, з прохання про Божу мудрість, Боже світло, Божу поміч. Прикладом такої молитви є «Молитва судді», яка навіть викарбувана на стіні одного з центральних органів суддівської влади тут у Києві. Цією молитвою розпочинаймо нашу працю, прохаючи про Божу милість, поміч і благословення.

Молитва судді

«Боже! Я єдина істота на світі, якій Ти дав частку своєї всемогутності: силу засудити або виправдати подібних до себе. Переді мною люди схиляють голови; до мого слова вони біжать; до моєї мови вони прислухаються; моїм наказам підкоряються; за моїми порадами вони миряться, розлучаються або полишають свої (матеріальні) блага.

За одним моїм знаком двері тюрем зачиняються за засудженими або відкриваються до свободи. Мій вирок змінює бідність на багатство і достаток на жебрацтво.

Від мого рішення залежить доля багатьох людей. Мудрі чи знехтувані, багаті чи бідні, чоловіки чи жінки, діти, молодь, генії та божевільні, ті, що вмирають, і ті, котрі ще народяться, всі від народження і до смерті підкоряються закону, який я представляю, і правосуддю, яке я символізую.

Яку жахливу й важку ношу ти поклав на мої плечі, Боже!

Допоможи мені, Боже, бути достойним такої високої місії, щоб велич цієї посади не спокушала мене! Щоб не охопила мене гордість чи пиха. Щоб не вабила мене спокуса. Щоб не спокушали мене почесті й оманливі знаки величі.

Благослови, Боже, мої руки; увінчай моє чоло, о, мій дух, щоб став я міністром справедливості, якою Ти милостиво обдарував людське суспільство. Зроби з моєї тоги непідкупну мантію!

Перо моє щоб було стрілою, яка вказує траєкторію закону на шляху правосуддя, а не кинджалом, що ранить.

Допоможи мені, Боже! Дай мені сили бути справедливим і рішучим, чесним і щиросердечним, стриманим і добрим, щирим і скромним! Щоб я був непримиренним до помилок, але з розумінням ставився до тих, хто помиляється. Другом істини і поводирем для тих, хто її шукає. Щоб я був тим, хто застосовує закон, але передусім тим, хто його виконує. Ніколи не дозволяй мені «вмивати руки», як Пілат, перед безневинністю, і кидати, як Ірод, на плечі приниженого шати сорому. Щоб не боявся я ні кесаря, ні короля і не від страху перед ними питав народ: Варрава чи Ісус?

Мій вердикт був не нищівною анафемою, а закликом, що відроджує, словом, що підбадьорює, світлом, що прояснює, водою, що очищає, зерням, що проростає, квіткою, що розквітає з людського серця. Мій вирок щоб зміг нести полегшення засмученому і сміливість гнаному. Щоб висушив він сльози вдовиці і заспокоїв сиріт, які плачуть. А коли обідрані, зневажені, знедолені, без надії та віри в людей, вигнані, втомлені, голодні, що ковтають слину, бо немає хліба, з обличчям, вмитим сльозами болю і приниження, проходитимуть перед суддівським кріслом, на якому я сиджу, допоможи мені, Боже, втамувати їхні голод та жагу до справедливості. Допоможи мені, Боже!

Якщо в моєму житті настануть темні часи, коли колючки й будяки зранять мої ноги, коли злість людська стане великою, коли знов запалає полум’я ненависті і кулак підніметься для удару; коли хитрість і обман запанують натомість Добра і звергнуть закони Розуму; коли спокуса потьмарить мій розум і замулить мої відчуття, допоможи мені, Боже!

Коли мене мучитиме невпевненість, проясни мій розум; коли коливатимусь у прийнятті якогось рішення, надихай мене; коли буду спантеличеним, укріпи мене; коли впаду, підніми мене!

І нарешті, коли настане день, і я умру і як підсудний повинен буду з’явитися перед Твоїм Найвищим Ликом для останнього суду, подивись на мене із співчуттям. Вимов, Боже, свій вирок!

Суди мене як Бог.

Я судив як людина».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ