Уперше зібралися рідні загиблих на війні воїнів – уродженців Коломийщини

Богослужіння очолив Коломийський єпископ Василь Івасюк спільно з капеланом єпархії о. Сергієм Дмитруком та адміністратором собору о. Володимиром Білослудцевим.

Опісля владика Василь звернувся до всіх, хто переживає втрату близької людини на війні. Висловлюючи співчуття, єпископ одразу наголосив, що добре розуміє, що жодна людина, навіть духовна особа, вповні не усвідомлює того болю, який їм довелося пережити.

«Будь-які слова розради є безсилими… Ці втрати ніколи не загоять рани українського народу. Проте, хоч би якими гіркими вони були, ми не маємо права їх забувати. Щоб гідно вшанувати подвиг наших хлопців, ми повинні понад усе цінувати те, заради чого вони віддали своє життя», – сказав владика Василь.

Зі свого боку заступник міського голови Володимир Бойцан, підтримуючи слова владики, додав, що влада не може понести болісний тягар, який випав на плечі родинам загиблих, але вона може допомогти його полегшити. Тому, у міру своїх можливостей, посадовець пообіцяв родинам підтримку.

Далі власним досвідом з присутніми поділилася Наталія Дубчак, яка приїхала на зустріч із Києва. П’ять років тому вона втратила сина і вкотре, під час розмови про війну, не може стримати сліз. Жінка – майор у запасі, віддала армії понад двадцять років свого життя. Звільнившись, почала працювати у Департаменті військового капеланства УГКЦ, допомагаючи об’єднати такі ж знедолені душі.

«Після смерті сина я зіштовхнулася з тим, що практично всі мої друзі відсторонилися. Я не хочу казати, що їм байдуже: вони просто бояться спілкуватися, бо не знають як. Тому завжди, за кожної нагоди, коли я спілкуюся з різними аудиторіями, кажу, що нас не треба боятися, ми якими були, такими й залишилися, хіба що повністю переоцінили своє життя, цінності й бажання… Зараз щовечора, коли я лягаю спати, дякую Богу за день, стаю вранці – дякую, що розбудив, що маю можливість жити. За все дякую, хоча впевнена, що багато хто з нас думав про те, що сенсу життя немає  і ми готові піти до наших близьких», – сказала Наталія Дубчак.

Тепер цей сенс життя жінка вбачає в тому, щоб нести світлу пам’ять про сина Олександра, який пішов на війну добровольцем. Вона переконана: завжди після ночі приходить день, варто лише шукати той промінь світла. Розповідаючи про свою діяльність у Департаменті військового капеланства, Наталія Дубчак наголосила на важливості об’єднуватися родинам загиблих. На її переконання, тільки в єдності та взаємній підтримці можна рухатися вперед.

У формі презентації волонтерка показала, як Церква опікується такими людьми. «Насамперед, ми стараємося знаходити кошти для реабілітації. Часто подорожуємо, їздимо в паломництва, разом молимося і відпочиваємо. Такі зустрічі і спілкування в колі однодумців допомагають триматися. Ви можете подумати, що це кияни, їм легше, але насправді тут ви також маєте можливість об’єднатися. Ми будемо вас підтримувати і навіть чекаємо в гості в столиці, витрати поїздки готові взяти на себе».

Ще одну історію про порятунок у безвиході присутнім розповіла переселенка з Луганської області Інна Бобер, яку війна зробила вдовою. Чоловіка, що був полковником зовнішньої розвідки, вона втратила, фактично, на власному обійсті. Від кульового пострілу він помер у дружини на руках. Зараз п. Інна мешкає в Ірпіні, зізнається, змиритися з втратою було важко, тоді рятівним колом стала порада сторонньої жінки піти до храму. Якраз в цьому місці вона знайшла таких же людей зі спільним горем.

«Греко-Католицька Церква зігріла наші серця. Там, серед інших сімей, я почуваю себе світло. Співчуваю вам і бажаю так само триматися разом, бо крім таких, як ми, нас мало хто може зрозуміти», — наголосила Інна Бобер.

Після зустрічі гості із Києва залишили на згадку владиці Василю та капеланам календарі зі світлинами матерів Героїв України, а єпископ подарував жінками ікону Коломийської Пресвятої Богородиці «Це Мати твоя».

Наостанок з подякою до родин загиблих звернувся капелан єпархії о. Сергій Дмитрук. Священник висловив сподівання, що за прикладом сімей з Києва коломияни також об’єднаються в спільноту. Дякуючи батькам, особливо жінками, спочилих військовослужбовців о. Сергій визнав: «Усі матері народжують дітей, але не всі виховують героїв».

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами https://kolugcc.org.ua