У Радомишлі призначено душпастиря на служіння у відновленій греко-католицькій громаді

Цього дня в каплиці замку «Радомисль» о. Йосафат вперше зустрівся із парафіяльною радою та провів для парафіян Божественну Літургію. Після молитви душпастир освятив вербові галузки.

Звертаючись до присутніх священник зазначив: «У світлий день входу Господнього в Єрусалим, дякую Богові за можливість вперше молитись цю Літургію разом з парафіянами міста Радомишль. Христос входячи до Єрусалиму, так само входить і в наше життя, не як завойовник, а як Друг і Спаситель. Входить тоді, коли Він найбільше потрібен і коли ми цього найменше очікуємо».

Далі душпастир зазначив, що у своєму служінні сподівається на підтримку і допомогу парафіян. «Наша спільна місія - відновлення і розбудова Греко-Католицької громади на теренах колишнього митрополичого осідку у славному місті Радомишль», - наголосив священник.

Також о. Йосафат додав, що радо запрошує усіх парафіян на Великодні Богослужіння, які відбудуться у каплиці в неділю о 9:00 год.

Історична довідка:

У середині 18 століття уніатські митрополити засновують осідок митрополії в Радомислі, за 100 верст від Києва, який належав Росії. У другій половині 18 ст. Радомисль стає Центром Київської митрополичої єпархії, яка станом на 1752 р. налічувала 824 церкви, та місцем постійного перебування митрополитів, перетворюється на престольне місто української Церкви.

Консисторія в Радомислі була влаштована 1746 року, в останній рік митрополитства Атанасія Шептицького. Фактично піднесення Радомисля відбувається у час митрополитства Флоріана Гребницького (1748-1762) та Пилипа Володковича (1762-1778).

В 1763 р. Митрополит Пилип Володкович освятив у Радомислі нову кафедральну церкву на честь Пресвятої Тройці.

У часі повстання 1768 року, яке придушувала самодержавна Росія, між Житомиром і Радомислем лютував загін підполковника князя Мещерського. Почалися гоніння на уніатів, яких насильно переводили в православ’я. У 1772 р. з 32-х деканатів Київської митрополичої єпархії 23 було переведено в православ’я, а 46 уніатських священників, які не підкорилися насиллю, ув’язнили в Бердичеві. 1773 р. уніатські священники (400 осіб, серед них 43 з Радомиського деканату) підписались у Радомислі під «обітницею не відступати від унії і підкорятися уніатському митрополиту».

Під час візитації 1779 р. митрополит Лев Шептицький помер і був пишно похований у Радомислі. 1780 р. митрополію очолив Ясон Смогоржевський, який переніс свою власну єпископсько-митрополичу резиденцію до Радомисля. Найбільшою справою митрополита в Радомислі стало заснування єпархіальної семінарії на 100 студентів та будівництво мурованого кафедрального собору. Ясон Смогоржевський помер у Радомислі й був похований у кафедральній церкві Святої Трійці.

Останнім уніатським митрополитом, який резидував у Радомислі, був Теодосій Ростоцький (1788-1805). 1795 р., після третього поділу Польщі, Росія ліквідувала уніатську митрополію та її резиденцію в Радомислі.

Після ліквідації уніатської митрополії 1795 року дерев’яний митрополичий кафедральний собор Святої Трійці у Радомислі перетворено на православний. У 1851 році собор перебудували і поставили на кам’яний фундамент. У 1856 р. собор знову ремонтувався, реконструкції зазнала дзвіниця. Все ж елементи уніатського оздоблення залишилися. Доля ж недобудованого кам’яного собору, початого Ясоном Смогоржевським, на довгі роки була невизначена ще, можливо, і через те, що великі кошти треба було вкласти для добудови, а, по-друге, Росії треба було показати, що уніатська Церква зруйнована, як недобудовані рештки храму.

Не пережила церква лише навалу комуністичної орди. 1927 року церкву Святої Трійці, яка була його окрасою, знищено, а на її місці тодішній міський голова збудував собі хату.

Трагічна доля собору Святої Трійці та Унійної Церкви в цілому, не давала спокою теперішнім греко-католикам Радомишля, тому 23 серпня 2011 року з благословення Блаженнішого Патріарха Святослава було відновлено греко-католицьку парафію у Радомишлі. До березня 2021 року, душпастирську опіку над відновленою парафією здійснював Протоєрей Віталій Сидорук. Його стараннями було розпочато ряд важливих робіт пов’язаних з відновленням документів. За десять років душпастирства у парафії, стараннями о. Віталія була відновлена громада УГКЦ, яка розпочала своє молитовне життя у замку Радомисль. Невдовзі була виділена земельна ділянка для будівництва нового храму, а відтак розроблена проектна документація. Передчасна смерть не дала можливості о. Віталієві довершити задуманих планів, але це все, що він зробив для парафії, дало можливість побудувати важливі історичні фундаменти, на яких буде розвиватись відновлена громада Української Греко-Католицької Церкви у місті Радомишль. 25 квітня 2021 року місію о. Віталія Сидорука офіційно продовжив о. Йосафат Мандро.

Пресслужба Київської архиєпархії