У Києві вшанували пам'ять жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років

У столиці пам'ять жертв невинно убитих голодом вшановували біля музею «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні», який створений для увіковічення пам’яті померлих від голоду, спричиненого тоталітарним режимом.

У поминальних заходах у Києві, організованих Громадським комітетом, взяло участь кілька тисяч людей, у тому числі з-за кордону, запалено більше як 10 тисяч свічок за мільйонами убитих голодом у 1932-1933 роках. Для вбитих і ненароджених дітей пролунала колискова пісня «Ходить сон коло вікон». Люди пройшли жалобною ходою від метро «Арсенальна» до Меморіалу, несучи перед собою десь 100-метровий плакат із записками з Португалії, Греції та України.

У поминальних заходах за померлими від Голодомору-геноциду взяв участь владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Він разом із Патріархом Філаретом УПЦ КП відслужив панахиду за вбитими в 1932-1933 роках.

Після молитви владика Богдан у коментарі для Департаменту інформації УГКЦ наголосив: аби хоч якось залікувати наш біль за невинно убитими голодом нашими земляками, ми повинні дуже багато і усильно молитися. Поминаючи вбитих голодом, за словами єпископа, ми робимо кілька речей: «Передусім, згадуємо наших братів і сестер, які були невинно позбавлені життя сталінським режимом, що запланував і здійснив жахливий злочин проти нашого народу – Голодомор. Люди, які відійшли в тих трагічних обставинах, потребують наших молитов. Ми не знаємо, в якому духовному стані вони переживали останні дні свого буття на землі. Ми не знаємо, що творилося в їхніх серця, у їхніх душах. Можемо тільки здогадуватися, скільки в них було болю, страху. Хочемо молитися, щоб вони знайшли вічний упокій у батьківських обіймах Бога, щоб Господь Бог був милосердний до їхніх провин, гріхів, аби прийняв їхню жертву як знак покаяння не тільки за власні гріхи та гріхи власного народу, а навіть більше – за злочини тих катів, які завдавали їм несправедливої смерті».

Архиєрей висловлює надію, що Господь прийняв їх у свої обійми в той час, коли богоборча система викинула їх і прирекла на загибель. «Єднаємо їхню жертву з Жертвою Сина Божого й просимо у милостивого Бога словами Спасителя: Отче, прости їм, бо не відали, що чинили!» – зазначив духівник.

«Друга річ, коли ми молимося, – вважає владика Богдан, – ми зберігаємо живою пам'ять у наших серцях про невинно убієнних. А це – надзвичайно важливий момент, адже нашому народові впродовж десятиліть відбирали не тільки право на самобутнє існування, але навіть на власну історичну пам'ять».

«Ще й досі чути голоси про те, щоб не «переписувати історії». Насправді ж ідеться про те, щоб нас, українців, тримати й надалі в принизливому невіданні щодо трагічних сторінок власної історії. Бо ж відомо, що народ, який не пам’ятає свого минулого, не вартий і майбутнього», – переконує архиєрей.

Хоча дуже багато фактів уже описано щодо Голодомору-геноциду і є ще багато живих свідків тих страшних подій, проте ми у власній країні ще не віддаємо належної уваги замученим сталінським режимом.

На переконання єпископа, держава повинна робити набагато більше у вшануванні жертв Голодомору, ніж вона досі робила: «Не кажу вже про те, щоб ми самі, українці, заперечували історичну правду про Голодомор. Це неприпустимо! Якщо весь світ визнає Голодомор геноцидом проти українського народу, мати якусь іншу позицію всередині країни - щонайменше дивно і незрозуміло. Це – ознака ментальності рабів, які надалі перебувають в тіні своїх гнобителів та в страху перед ними. Утім, Боже Слово каже, що єдиний шлях до справжньої свободи – відкриття та пізнання усієї правди: "І пізнаєте правду, і правда вчинить вас вільними", – каже Христос».

Тому, вважає єпископ, у справі збереження пам’яті про Голодомор кожен має сказати своє слово. Держава на своєму рівні – належно вшановуючи пам'ять жертв Голодоморів, громадські організації на своєму рівні – мобілізуючи суспільство, аби підтримувало і передавало з покоління в покоління живу історичну пам'ять, Церква на своєму рівні – промовляючи молитви за невинно убієнних і нині живих, щоб усі ми зрозуміли науку, яку дає нам власна історія.

 «Вважаю, що кожен, хто вважає себе сином чи дочкою української землі, не може оминути сьогоднішньої події. Незалежно від того, де хто молитиметься: біля Меморіалу, у храмі чи в домівках, - кожна небайдужа українська душа мусить сьогодні відгукнутися на голос невинно убитих голодом братів і сестер, які кличуть сьогодні до сумління кожної людини. Тому я вірю, що сьогодні наш народу буде об’єднаний у молитві, скорботі й призадумі», – завершив Секретар Синоду.

Після панахиди Пам'ять жертв ушанували хвилиною мовчання, потім розпочалася всенародна акція «Запали свічку».

Департамент інформації УГКЦ