«Церква сьогодні закликає монашество стати у авангарді служіння ближньому», - єпископ Йосиф Мілян

Переконаний, ми з цим справимося, а Господь нам у цьому допоможе. Нам тільки потрібно не боятися «ризикувати» послужити!» - наголосив владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії, протосинкел Київський, у своїй доповіді, виголошеній 1 травня 2019 року в Уневі, під час конференції з нагоди святкування річниці смерті блаженного Климентія Шептицткого.

Звертаючись до присутніх, архиєрей звернув увагу, що рік, який переживаємо, є особливим під кожним оглядом, як для нашої країни, так і для монастирів Студійського уставу: «Адже саме цього року виповнюється 150 років від дня народження нашого архимандрита, нашого небесного заступника, співвідновителя монахів студитів в Україні - блаженного Климентія Шептицького. Переконаний, що ми тільки-но починаємо його відкривати для себе, і якби це парадоксально не звучало – на 28-му році незалежної України і свобідної діяльності наших монастирів. Насамперед ми відкриваємо його через ті краплі архівних документів, оскільки з живих свідків, які його пам’ятали, принаймні серед нас, у студійській спільноті, не залишилося нікого».

Далі владика зазначив, що сьогодні, у рамках ювілею 150-ліття від дня народження блаженного Климентія, монахи та вірні зібралися в Уневі саме в той день, коли він переставився до вічності, – 1 травня 1951 року: «Це сумний і водночас радісний для нас день. Сумний через те, що ми втратили того, який разом зі своїм братом слугою Божим митрополитом Андреєм закладав основи відродженого Студійського чернецтва в України. А радісний через те, що цього дня ми отримали нашого небесного заступника, геройські чесноти і святість якого проголосив святий папа Іван Павло ІІ 27 червня 2001 року під час свого апостольського візиту в Україну. Це дає нам підстави надіятися, що за його молитвами Господь нас буде провадити навіть тоді, коли нам здаватиметься, що Його руки не видно на горизонті».

У своїй доповіді владика також закликав монашество стати в авангарді служіння ближньому: «Саме воно, за словами апостола і євангелиста Івана, є видимою ознакою любові до Бога. Це служіння може мати різний характер – молитовний, просвітницький, харитативний тощо. І коли уважно приглянутися до Типікону братів Шептицьких, яким і сьогодні користуємося у наших монастирях, то в ньому знаходимо усі підстави для такого роду діяння. Передусім монастирі повинні стати школами справжньої молитви. Молитва – це розмова з Богом. Чи справді всі наші молитви є розмовами з Богом? Що потрібно для того, щоб їх оживити. Думаю, протягом 28 років незалежності ми вже набрали досвіду, щоб навчитися розрізняти молитву від багатомовності, а багатомовність від молитви. Зверніть увагу на те, що сучасна молодь не цурається молитви, навпаки, дуже її цінує, але вона не є готовою сприйняти молитву в такій формі, у якій ми її маємо».

«Коли ж мова про зовнішню діяльність, яка є нині актуальною, - продовжив владика Йосиф, - і про яку знаходимо виразні свідчення у Типіконі, то на моє глибоке переконання, перед сучасним Студійським монашеством стоїть виклик послужити ближньому у харитативній і освітній сфері. Хтось може подумати, що я жартую. Але я не жартую! Я дуже добре знаю наш потенціал, людей, які мають до цього здібності. Їх просто потрібно підтримати».

Далі єпископ розповів, що коли готувався до сьогоднішнього виступу і перечитував ще раз Типікон, що його написав о. Климентій, то він мимоволі запитував себе про те, чи готові сьогоднішні студити хоча б розпочати втілювати його ідеї в життя: «Переконаний, що всіх нас часто охоплює страх перед чимось новим і незнаним. Христові апостоли, які, повні розчарування і зневіри після розп’яття свого Вчителя, безрезультатно рибалили, також не дуже хотіли відчалити на глибінь і закинути сіті. Вони, які були експертами своєї справи і вміли логічно мислити, прекрасно розуміли, що нічого не зловлять. Тому апостол Петро на заклик воскреслого Христа, якого Він ще не розпізнав, сказав у відповідь: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали». І додав: «Але на Твоє слово закину сіті». І щойно тоді, коли побачив велику сили риби, зрозумів, що то не є людська справа, але Божа. Він відчув себе дуже мізерним і грішним, зрозумів, що то Господь, якого він, Петро, скеля зрадив. Тому і сказав: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». У відповідь почув лагідне Христове слово: «Не бійся! Віднині будеш ловити людей».

Слово, яке тоді промовив Ісус до апостола Петра, промовляє сьогодні Його Церква. Вона закликає нас переосмислити власне покликання у світлі Божого Слова, навчання Церкви і знаків часу. Ніхто з тут присутніх не може передбачити точно, яким буде монашество майбутнього, але я переконаний, що воно буде, бо воно є Божою справою», - наголосив архиєрей.

Уся доповідь - за цим посиланням: ДОПОВІДЬ

Прес-служба Київської архиєпархії