Семінаристи показали виставу про священика, який загинув у катівні концтабору “Майданек”

Вечір пам’яті блаженного мученика та покровителя духовенства УГКЦ Омеляна Ковча організували семінаристи 6-го курсу Тернопільської духовної семінарії 11 лютого. Студенти семінарії театралізовано відтворили тюремні умови та обставини, в яких жив і трагічно загинув священик-мученик, котрого проголосив блаженним Іван Павло ІІ, Папа Римський, під час свого візиту в Україну 9 вересня 1999 року. “Омелян Ковч не тільки став проголошеним блаженним, але блаженним він вмів бути вже за життя, - каже семінарист Роман Демуш. - У місцях та обставинах, де перебував, він вмів бачити Бога. У катівні концтабору представники різних національностей ішли до нього, як до батька, який потішав своїх дітей". На виставі був Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь (Семенюк), який відтак закликав усіх братів "бадьоритися на дусі і, попри всілякі життєві труднощі, служити Богові та ближнім за прикладом блаженного Омеляна". Митрополит також щиро подякував братам за реалістичне і зворушливе передавання подій з життя святого. Духовно-мистецький вечір відбувся з нагоди Року віри в УГКЦ, адже план заходів, який запропонував оргкомітет, запрошує духовенство та вірних поглибити свої знання і популяризувати відомості про святих, мучеників та ісповідників віри УГКЦ. Особа священика Омеляна Ковча відома у християнському світі через свідчення віри у концтаборі "Майданек", де він душпастирював серед засуджених. В одному зі своїх листів, який потай був переданий його родині, він писав: «Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо, наші Церкви різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю Святу Літургію, вони всі моляться. Вони вмирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за те, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не втрачайте віри в те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними... Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до вічності з усіма своїми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони йдуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».  

Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії