Про відхід Блаженнішого Любомира від управління Церквою продовжує розповідати Блог УГКЦ

Блог Укранської Греко-Католицької Церкви у «Живому журналі» http://cerkva-ugcc.livejournal.com/ продовжує розповідати про відхід Блаженнішого Любомира від уряду Верховного Архиєпископства Києво-Галицького УГКЦ. Сьогодні блог Церкви публікує репортаж журналіста Іванни Рижан з конференц-залу «Українського дому», де 10 лютого духовний провідник греко-католиків офіційно заявив про добровільне зречення уряду у зв’язку зі станом здоров’я. Заголовком матеріалові слугують слова Його Блаженства, промовлені того дня: «Я ще не дав собі вимурувати печі, на якій би міг засісти, як старий чоловік. Я ще хочу щось робити». «Це було відповіддю усім, хто вголос чи в думках задавав питання: «А що ж насправді відчуває людина, котра, глибоко бачачи Церкву, залишає її провід у непростий для неї час?», – пише журналістка. Як написано у блозі про атмосферу прощальної прес-конференції Блаженнішого, «мабуть, усі відчували Божу присутність у кожному слові, яке сьогодні виважено та вдумливо промовляв Любомир Гузар. Видно було, що це його рішення є плодом глибокої молитви, розважань, перевірене часом і прийняте абсолютно свідомо і добровільно. Це ознака глибокої мудрості, якою Блаженніший Любомир утвердив свій авторитет не лише в Греко-Католицькій Церкві, а й у світовому контексті. «Сьогодні у житті УГКЦ сталася дуже суттєва подія. Відомо, що Церква – це не демократична установа і від її очільника залежить дуже і дуже багато. Його Блаженство сказав, що він хоче бачити Церкву насамперед і передусім Церквою. Знаємо, що є багато не стільки єпископів, а й духовенства і мирян, котрі хотіли б бачити Церкву не тільки Церквою, а й громадсько-політичною установою, соціально-культурною, тому я не думаю, що всі, хто збереться на синод єпископів УГКЦ, насправді на всі 100% поділяють бачення майбутнього Церкви так, як його бачить зараз кардинал Гузар», – ділиться своїм баченням події голова Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський. Прогнозуючи подальшу ситуацію в уряді УГКЦ, відомий релігієзнавець проводить паралелі з Апостольською столицею, де ми можемо помітити відмінності в тому, як бачив Церкву покійний Папа Іван Павло ІІ і як її бачить зараз Папа Венедикт XVI: «Стратегічно вони бачать її однаково, але є дуже серйозні розбіжності у ставленні до світу, у якихось пріоритетах. Подібні відмінності будуть у наступного предстоятеля. Тому не можна сказати, що ми сьогодні переживали такий буденний момент, коли людина йде, а все наступництво залишається. Думаю, що це дуже серйозна подія, яка дуже серйозно вплине на життя УГКЦ, на стан українського суспільства, позаяк наступному предстоятелю знадобиться якийсь час, навіть якщо він і буде такою ж видатною постаттю, як Любомир Гузар, щоб здобути подібний суспільний авторитет». На запитання журналіста про особливості управління Церквою – був Глава УГКЦ адміністратором чи духовним провідником народу, Віктор Єленський зауважив: «Я у своєму житті за ці 15 років неодноразово з ним розмовляв і думаю, що це людина, котра має інакші, ніж адміністраторські, занепокоєння, а саме: він дуже масштабно мислить, дуже серйозно задумується над такими питаннями, які, може, адміністратор не завжди ставить. Наприклад, про ідентичність Церкви, про стан суспільної моралі і, навіть ширше, про стан людини, про її антропологічний статус. Про це мало хто думає. Серйозно думає про християнську єдність. Він сприймає розірваність християнства так, як сприймав покійний Іван Павло ІІ, – як скандал. Колись запитував його про те, що якби йому, наприклад, папа довірив скласти каталог проблем для ІІІ Ватиканського Собору, що б він виокремив. У відповідь почув: «Я б поставив питання про відносини людини з Богом і про Європу». Тут його бачення дуже збігаються із поглядами Венедикта XVI. Це людина, котра надзвичайно масштабно думає і може бути абсолютно незалежною від зовнішніх впливів. Хотілось би, щоб його наступник мав ці риси і був таким же незалежним від світу цього». Шеф-редактор «Богословського порталу» Юрій Чорноморець вважає, що зречення Блаженнішого Любомира від уряду – крок дуже мужній і дуже правильний. «Тепер у нього буде більше вільного часу для того, щоб бути пастирем для греко-католиків і взагалі проповідником християнства. Не доведеться відволікатися на адміністративну роботу. Він і надалі залишається з нами таким духовним лідером, і це дуже видно на всіх світських конференціях: коли починає говорити Блаженніший, – люди замовкають і слухають. Сьогодні ми були свідками оплесків від журналістів, що не часто трапляється. Він іде, але і залишається», – сказав релігієзнавець. Стосовно майбутнього проводу Церкви Юрій Чорноморець зазначає, що хто б не був на чолі проводу, ці люди зможуть далі вести Церкву: «Дуже важливо, що за десятиліття міцно укріпилася соборність в УГКЦ, єпископи відчувають власну єдність і є єдиною згуртованою спільнотою і, відповідно, ніколи, якими б несприятливими обставини не були, це не буде тиск лише на одного предстоятеля, а якщо й буде якийсь тиск, то на всю Церкву, в якій немає якихось угрупувань, які б боролись між собою, немає суттєвих розколів. Тому я не бачу небезпек», – наголосив шеф-редактор «Богословського порталу». Попередніми днями Блог УГКЦ публікував інші матеріали української преси про відхід Блаженнішого Любомира від уряду. Тут можна ознайомитися з опублікованою днями інтернет-виданням Newsru.ua колонкою Віталія Портнікова «Відхід кардинала». Також блог УГКЦ у «Живому журналі» знайомить своїх читачів зі статею Катерини Щоткіної «Кардинал Любомир. Його не прощальний уклін». Цей матеріал про значимість постаті Блаженнішого Любомира для Церкви і суспільства відома релігійна журналістка, редактор відділу «Церква» тижневика «Дзеркало тижня. Україна» написала спеціально для газети «Коммерсант».  

Департамент інформації УГКЦ