Папа Франциск здійснив реформу процесів визнання недійсності подружжя

Провідною думкою реформи, як зазначається в згаданих документах, є сприяти «не уневажненню подружжя, але пришвидшенню процесів». Слід зауважити, що всупереч поширеному розумінню, що, мовляв, мова йде про «церковне розлучення», згідно з вченням католицької Церкви, правосильно встановлене подружжя завершене співжиттям подружньої пари, не може бути розірваним.

Але, щоб заіснувало подружжя, мусять бути сповнені певні вимоги та усунуті можливі перешкоди. Оскільки це не завжди трапляється, то шляхом спеціального судового процесу церковний трибунал, збираючи документи та опитуючи свідків, перевіряє, чи були сповнені необхідні умови, і якщо це не так, то оголошує про недійсність подружжя, тобто, що воно в даному випадку не існувало, а тому зацікавлені особи є вільними, щоб укласти новий подружній союз.

Саме бажання укласти нове подружжя є серед найчастіших спонук звернутися до церковного трибуналу про визнання недійсності подружжя, яке розпалося. Однак, ці процеси є доволі тривалими і вимагають видатків, пов’язаних із процесуальними діями, через що багато пар, навіть бажаючи виправити свій статус, і надалі живуть в так званих «неврегульованих зв’язках».

Турбота про спасіння душ, як пише Папа Франциск в одному із згаданих документів, спонукала його провести реформу канонічних процесів визнання недійсності подружжя. Йдучи слідами своїх попередників, Святіший Отець створив минулого року спеціальну комісію, яка вивчала це питання. Він наголошує, що «подружжя є стержнем християнської сім’ї», а завданням цієї реформи не є сприяти уневажненню подружь, але пришвидшенню процесів. А це з огляду на те, що «величезна кількість вірних, навіть бажаючи врегулювати справи свого сумління, надто часто зневірюється юридичними структурами Церкви задля фізичної чи моральної віддаленості».

Отож, Папа, йдучи також за побажаннями нещодавнього Синоду Єпископів про сім’ю, дбає про те, щоб процеси ставали «швидшими й доступнішими», аби запобігти тому, щоб «серця вірних, які очікують вияснення свого стану, не були надто довго пригноблені темрявою сумнівів». Ці процеси й надалі розглядатимуться судовим, а не адміністративним шляхом, аби «забезпечити якнайвищий рівень захисту істини про священний вузол».

Відтепер розгляд такої справи не повинен тривати більше одного року. Задля пришвидшення процесу, скасовується дотепер діючий принцип, що справа повинна отримати однозгідний вирок у двох інстанціях. Якщо зацікавлена сторона не подать апеляцію до вищої інстанції, то вирок вступає у дію. У кожній дієцезії та єпархії єпископ може створити відповідний колегіальний трибунал, але коли це неможливо, то впроваджується можливість призначення для цих процесів єдиного судді. Пригадується і про те, що сам єпископ може і повинен здійснювати судову владу щодо вірних, ввірених його опіці.

В додатку до існуючого, так званого документального процесу, впроваджується так званий «короткий», який можна застосувати тоді, «коли недійсність подружжя підтверджувана особливо очевидними доказами» та коли пара однозгідно подає заяву, будучи впевненими у недійсності подружжя. З метою захисту принципу нерозривності подружжя, суддею в таких процесах повинен бути сам місцевий єпископ, як «гарант католицької єдності у вірі та дисципліні». Сам процес повинен тривати не більше 30 днів від дати скликання зацікавлених осіб, до яких в особливих випадках додаються ще 15. Якщо єпископ досяг моральної впевненості щодо справи, то оголошує рішення, якщо ні, то справа скеровується до розгляду згідно зі звичайною процедурою.

Серед іншого, відновлено (в латинському праві) та заохочувано підтримувати (в східному праві) можливість апеляції при Митрополичому осідку, як «ознаки синодальності у Церкві» та збережено можливість апеляції до Апостольської Столиці, як символу зв’язку між осідком святого Петра та місцевими Церквами. Папа також закликає Єпископські конференції та Синоди, «наскільки це можливо і пам’ятаючи про справедливу винагороду для працівників трибуналів», подбати про те, що ці процеси були безкоштовними, «щоб Церква, як великодушна мати, в справі тісно пов’язаній зі спасінням душ, виявляла безкорисливу Христову любов».

uk.radiovaticana.va