Папа Франциск: «Три "Covid-ситуації" в моєму житті: хвороба, самотність, викорінення»
Вівторок, 24 листопада 2020, 12:25 «Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього». Книга-інтерв’ю Папи Франциска та журналіста Остена Айверея з такою назвою побачить світ у грудні, а цими днями кілька уривків з неї оприлюднив часопис «La Repubblica».-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Папа Франциск: «Під час подорожі до Канади я не переставав молитися за український народ»
- Владика Давид Мотюк: «УГКЦ в Канаді солідарна з корінними народами»
- Папа Франциск: «Не забуваймо про мучеництво, яке переживає Україна»
«Протягом мого життя я пережив три “Covid-ситуації”: хвороба, Німеччина та Кордоба», – розповідає Папа Франциск у книзі «Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього», що вийде у грудні стараннями католицького журналіста та публіциста Остена Айверея. В понеділок, 23 листопада 2020 р., на сторінках італійської газети «La Repubblica» опубліковано уривок з неї, в якому Святіший Отець ділиться думками про деякі переломні моменти свого життя.
Перший досвід межі, болю та самотності
«Коли я, маючи 21 рік, важко захворів, я пережив свій перший досвід обмеженості, болю та самотності. Це змінило мої координати. Протягом місяців я не знав, хто я, чи живий, чи вже помер. Навіть лікарі не знали, чи вийду з цього. Пам’ятаю, як одного дня запитував свою маму, обійнявши, чи вже помираю. Це було під час навчання на другому році семінарії в Буенос-Айресі», – згадує Папа Франциск, зазначаючи, що добре пам’ятає дату: 13 серпня 1957 року.
Святіший Отець розповів, що до лікарні його привіз префект, збагнувши, що «цей грип не лікується аспірином». Із легень відразу відкачали півтори літри води, а тоді почалася боротьба за життя, в листопаді – ампутація частини легені. «Я з досвіду знаю, що відчувають хворі на коронавірус», – підкреслює він.
З цього періоду Папа Франциск особливо пам’ятає двох медсестер. Одна з них, сестра домініканка, що була старшою у відділенні, після першого огляду лікаря сказала медсестрам подвоїти дози ліків, бо її досвід підказував, що він помирав, чим врятувала його життя. «Завдяки постійному контактові з хворими вона краще від лікаря знала, чого потребують пацієнти, і мала відвагу користуватися цим досвідом», – розповів Святіший Отець, зазначивши, що друга чинити те саме, коли його розривав біль, підпільно даючи додаткові дози знеболюючого. «Вони боролися за мене до кінця, доки я не відновився, вони навчили мене, що означає користуватися знаннями, але також вміти сягнути далі, щоби відповісти на особливі потреби», – сказав він.
Інший важливий урок з цього періоду: слід уникати формальних утішань. Чимало заспокійливих слів, що все, мовляв, добре, що більше не буде болю, були «порожніми», хоч сказані з «добрим наміром», але ніколи не досягли серця. Найбільший слід залишила в серці черниця, що колись готувала малого Хорхе до першого Святного Причастя, а тепер прийшла відвідати в лікарні:
«Вона взяла мене за руку, поцілувала і стояла мовчки тривалий час, а тоді мовила: “Ти наслідуєш Ісуса”. І не було потрібно інших слів. Її присутність, її мовчання принесли мені глибоке втішення. Після цього досвіду я прийняв рішення якомога менше говорити, відвідуючи хворих. Обмежуюся тим, щоб тримати їх за руку».
Німеччина: «Covid» вигнання
Періодом «добровільного вигнання» Папа Франциск називає етап свого життя, проведений 1986 року в Німеччині, куди він подався для вивчення мови та збору матеріалів для дисертації, почуваючись у цей час «як риба без води».
«Я виривався на прогулянки на франкфуртський цвинтар і звідтіля бачив, які злітали та приземлялися літаки. Як переживав ностальгію за батьківщиною, прагнув повернутися», – розповідає Святіший Отець, згадуючи, що це був рік, коли Аргентина виграла чемпіонат світу. Він не мав бажання дивитися матч і дізнався про перемогу лише наступного дня з газет:
«Це була самотність перемоги наодинці, бо не було з ким її розділити; самотність неприналежності, через яку почуваєшся чужим. Тебе забирають звідтіля де ти є та відсилають у місце, якого не знаєш, і тоді лише вчишся, що саме є дійсно важливим у тому місці, яке ти залишив».
Викорінення як радикальне перетворення
«Іноді, викорінення може бути оздоровленням чи радикальним перетворенням. Таким був мій третій “Covid”», – розповідає Берґольйо, згадуючи про період служіння в Кордобі між 1990 та 1992 роками. «Корінь цього періоду сягав мого способу керування, спочатку як провінційного настоятеля, а згодом як ректора», – зазначає він, уточнюючи, що «був, іноді, дуже суворим».
«У цій єзуїтській резиденції я провів рік, десять місяців і тринадцять днів. Служив Святу Месу, сповідав, займався духовним проводом, але ніколи не виходив, хіба що на пошту. Це був своєрідний карантин, ізоляція, як протягом минулих місяців сталося із багатьма з-поміж нас, і це було корисним для мене», – згадує Папа, розповідаючи, що до цього його життя було позначене досвідом учителя новиків, а далі – керуванням: від 1973 року, тобто, обрання провінційним настоятелем, до 1986 року, коли завершився мандат ректора, й він «призвичаївся» до такого стилю життя. Тому «викорінення», яке полягало в тому, що тебе відправляють у загублену закутину, «все перевертає».
«Твої звички, поведінкові реакції, орієнтири, закостенілі в часі, все це розбилося й мусиш від початку вчитися жити, позбирати наново життя. З цього періоду мого життя сьогодні мене особливо вражають три речі. По-перше, дарована мені тоді здатність молитися. Друге – це спокуси, які я тоді пережив. По-третє, що є найдивнішим, що тоді я перечитав тридцять сім томів “Історії Пап” Людвіґа Пастора. Я міг обрати якийсь роман, щось цікавішого. З теперішньої позиції запитую себе, чому Бог надихнув мене прочитати саме це. Цією вакциною Господь мене приготовляв. Прочитавши одного разу цю історію, тебе вже нічого не зможе здивувати з того, що трапляється сьогодні в Римській Курії та Церкві».
За словами Святішого Отця, кордобський «Covid» був для нього періодом «справжнього очищення», що дав йому «більше терпимості, зрозуміння, здатність прощати», а також «нову емпатію до слабких і беззахисних».
«Ну й терпеливість, багато терпеливості, вірніше, дар зрозуміння того що для найважливіших речей потрібен час, що зміни є органічними, що існують межі і потрібно діяти в їхніх рамках, утримуючи, водночас, погляд на горизонті, як це чинив Ісус. Я навчився важливості бачити великі речі в малому, бути уважним до дрібниць у великих речах», – стверджує Папа, додаючи, що тепер, однак, мусить бути уважним, аби не повторювати цих вад, якими позначався у період чернечого настоятельства.
«Ось мої головні особисті “ковіди”. З них я навчився, що коли багато страждаєш, але дозволиш, аби це тебе змінювало, станеш кращим. Але якщо, натомість, підноситимеш барикади, то вийдеш з цього гіршим», – підсумовує він.
Джерело: VaticanNews
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...
- Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
- «Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
- Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»
- «Боже, почуй наш плач і поспіши нам на допомогу і порятунок!», – Глава УГКЦ у 156-й день війни
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Глава УГКЦ: «Я горджуся українськими патріотами, які без найменшої краплі ненависті готові захищати своє»
- Блаженніший Святослав закликав українську молодь скласти присягу на вірність Христові
- Глава УГКЦ у 155-й день війни: «Помолімося, щоб не втратити скарбу віри князя Володимира»
- Блаженніший Святослав у День державності України: «Наша Держава – це для нас питання життя або смерті»
- Глава УГКЦ у 154-й день війни: «Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми журналістів, які віддали за правду своє життя в Україні»
- Глава УГКЦ у 153-й день війни: «Принесімо наш біль перед Боже обличчя і будьмо певні, що Він нас вислухає»
- Глава УГКЦ у 152-й день війни: «Помолімся молитву заступництва за наших воїнів»
- «Віруюча людина не може бути байдужою, коли бачить страждання іншої людини», – владика Богдан Дзюрах
- «Серед нашого страждання творімо простір для прояву Божої всемогутності», – Глава УГКЦ у 6-ту неділю після П’ятдесятниці
- Глава УГКЦ у 151-й день війни: «Російське віроломство ми перемагаємо силою любові до нашої Батьківщини»