Не прийшли, а повернулися!

Такими словами можна окреслити подію, яка відбулася у четвер, 18 червня 2009 року, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. У цей день було здійснено єпископську хіротонію Владики Йосифа (Міляна), Єпископа-помічника Київської архиєпархії. Ці єпископські свячення, які вперше у новітній історії нашої Церкви відбулися у Києві, стали своєрідним містком із подіями, які відбувалися у столиці нашої держави чотириста років тому. Адже саме Київський Митрополит Михайло (Рогоза) ініціював та спільно із Синодом Єпископів Київської Митрополії прийняв рішення про відновлення єдності Української Церкви з Римським Апостольським Престолом, забезпечивши при цьому збереження східної християнської традиції і власної церковної та етно-культурної самобутності. Чин архиєрейської хіротонії розпочався напередодні, 17 червня, із архиєрейського найменування. Наступного дня у присутності Блаженнішого Любомира, за участі Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Івана Юрковича, 20 архиєреїв УГКЦ та РКЦ в Україні, під час Божественної Літургії, у якій спільно молилися більше ста священиків та численні вірні, відбулася хіротонія. Присутнім на молитві був Владика Євстратій (Зоря), Єпископ Васильківський УПЦ КП. Учасниками спільної молитви були представники державної та місцевої влади. Літургія, яку очолив Високопреосвященний Владика Іван (Мартиняк), Митрополит Перемишльсько-Варшавський, розпочалася о 9.00. Спочатку Владика-номінант Йосиф (Мілян), згідно із обрядом Київської Церкви, засвідчив свою віру у Пресвяту Трійцю, воплочення Ісуса Христа та інші правди християнської віри. Згодом, після Малого входу, розпочалася хіротонія. Головним святителем був Владика Іван, а співсвятителями – Владика Юліян (Вороновський), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, та Владика Петро (Стасюк), Єпарх для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. У храмі залунало величаве «Аксіос» (з гр. «гідний», «достойний»).

У проповіді Глава УГКЦ говорив про Божий промисел у всіх моментах життя чи то окремої людини, чи то всієї Церкви. «Не зважаючи на всі ті заходи (ліквідувати УГКЦ, – авт.), жорстокі і послідовні, Греко-Католицька Церква себе не зліквідувала і не дала іншим можливість її знищити. А радше, на перекір планам та сподіванням, пережила і при першій можливій нагоді повернулася до публічного життя. Було б дуже приманливим пояснювати це явище героїзмом поодиноких осіб чи груп, але насправді це, можна б сказати чудо, було ділом Божої благодаті, яка давала силу і з якою вірні Богові люди співдіяли. Але, і це хочу дуже виразно підкреслити, остаточна відповідь на запит, як це могло статися, звучить: завдяки Божій благодаті. Повторюю це, бо власне у Бозі надія на наше краще майбутнє, на розв’язку тих труднощів та проблем, які нас сьогодні тривожать, і здавалося б, знесилюють», – сказав у проповіді Блаженніший Любомир. Після цього у проповіді Глава УГКЦ торкнувся проблеми поділу між християнами, який, за словами проповідника, поїдає стільки нашої життєвої енергії, затроює стільки життєдайних соків в нашому народному організмі і ми відчуваємо цю вбивчу енергію. «Шукаємо розв’язок чисто людських, чисто земських: хто більше, хто сильніше, хто голосніше. Чисто людськими приписами, чисто людськими засобами, людською владою хочемо навести лад у наших відношеннях до Бога і до ближнього. Чому так легко забуваємо, що Той, хто сказав до свого Отця, щоб були одні, як Ти в мені, а я в Тобі, що висказав свою волю своїми словами, щоб було одне стадо і один пастир, до своїх учнів сказав: любіть один одного, як я полюбив вас. Якби ми справді любили один одного, так як Ісус Христос нас навчає, чи ми би боялися один одного, чи ми би втікали один від одного, чи ми б лихословили один одного, чи ми б хотіли панувати один над одним, чи ми б хотіли використовувати один одного для задоволення своїх амбіцій?», – сказав Блаженніший Любомир. На завершення Літургії вітальне слово промовив Архиєпископ Іван Юркович. Тоді о. Ярослав Карп’як, працівник Конгрегації для Східних Церков, зачитав листа від Кардинала Леонардо Сандрі, Префекта цієї Конгрегації. Слова привітання новопоставленому архиєреєві висловили Архиєпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський РКЦ в Україні, та Владика Євстратій (Зоря). Відтак із словом подяки виступив Владика Йосиф. Допомагати Блаженнішому Любомирові в управлінні Київською архиєпархією, дбати про завершення будівництва Патріаршого центру УГКЦ у Києві, шукати шляхів для зближення між Церквами – на такі свої основні завдання вказав Владика Йосиф (послухати промову Владики Йосифа).

Учасниками спільної молитви були батьки, рідні та односельчани новопоставленого архиєрея. «Я дуже раділа, коли дізналася, що мій син хоче стати монахом. Він завжди був добрим і уважним хлопцем, любив молитися та ходити до церкви. Тому сьогодні я дуже радію за те, що Господь Бог покликав його на єпископа. Молилася і тепер ще більше буду молитися за нього, щоб він добре виконував усі свої завдання», – для Департаменту інформації сказала мама Владики Йосифа.

Департамент інформації УГКЦ

Довідка 16 квітня 2009 року, о 13.00, у Ватикані було повідомлено про те, що Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення ієромонаха Йосифа (Міляна), монаха Монастиря студійського уставу, настоятеля храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, Єпископом-помічником Київської архиєпархії. Новому єпископу уділено титулярний престол Друзиліане.