Lumen Fidei – перша Енцикліка Папи Франциска

Хто вірує, той бачить. Хто вірує, той ніколи не самотній, тому що віра є добром для всіх, спільним благом, яке допомагає відрізняти добро від зла, будувати наші суспільства, даруючи надію. Саме так можна окреслити головну думку енцикліки: віра не відокремлює людину від дійсності, але допомагає збагнути її найглибше значення. В епоху, якою є наша, – пише Папа, – в якій віра сприймається як ілюзія, як стрибок у порожнечу, що стоїть на перешкоді людській свободі, важливо смиренно та відважно ввіритися та довіритися милосердній Божій любові, яка випростовує кривизни нашої історії.

Вірогідним свідком віри є Ісус, через Якого Бог діє в історії. Хто вірує в Ісуса, той не тільки дивиться на Нього, але також і з Його точки зору. І подібно, як у щоденному житті ми довіряємося архітекторові, фармацевтові, адвокатові, що знають краще за нас певні речі, так само в справі віри ми ввіряємося Ісусові, «експертові Божих речей», Який пояснює нам Бога. Віра не є приватним фактом, – підкреслює Святіший Отець, – тому що її визнаємо у Церкві, як конкретному сопричасті віруючих.

Папа підкреслює тісний зв’язок між вірою, істиною та любов’ю. Як читаємо в енцикліці, віра без істини не спасає, залишаючись лише гарною казкою, передовсім, сьогодні, коли переживаємо справжню кризу правди, спричинену культурою, що вірить лише в технології та в правду кожної окремої особи, віддаючи перевагу індивіду, а не спільному добру. Найбільшим забуттям сучасного світу, – підкреслює Святіший Отець, – є відкинення великої істини, забуття питання про Бога, з огляду на побоювання фанатизму, віддаючи перевагу релятивізмові. Однак, віра не є прямолінійністю, віруючий не є нахабним, тому що правда, яка походить з Божої любові, не накидається силою і не розтоптує особистість. Саме тому можливий діалог між вірою та розумом: насамперед, тому що віра пробуджує критичний сенс та розширює горизонти розуму, а по-друге, тому що Бог є світлим, а, отже, навіть невіруючі, які шукають Його щирим серцем, можуть Його знайти. За словами Папи, той, хто стає на дорогу чинення добра, той вже наближається до Бога.

Наступним важливим пунктом енцикліки є євангелізація: той, хто відкрився на Божу любов, – читаємо в документі, – не може тримати цей дар виключно для себе. Подібно, як полум’я, яке запалюється одне від одного, так само й світло Ісуса сяє на обличчях християн і передається з покоління в покоління завдяки свідкам віри. Отож, існує міцний зв’язок між вірою та пам’яттю, тому що любов Бога єднає усі часи та робить нас сучасниками Ісуса.

Але існує також спеціальний засіб для передавання віри. Ним є Святі Тайни. Насамперед, – Хрищення, що пригадує нам про те, що віра має бути одержаною в церковному сопричасті, тому що ніхто не може охристити сам себе. Воно також вказує на співпрацю між Церквою та родиною у передаванні віри. Цінною поживою для віри є Пресвята Євхаристія, яка вчить нас дивитися в глибину дійсності. Іншими засобами є молитви «Символ віри» та «Отче наш», які включають віруючого в правди, які він визнає, та дають йому можливість дивитися очима Ісуса. Врешті, Десять Божих Заповідей, які не є збором заборонних наказів, але конкретними вказівками про те, як увійти в діалог з Богом. Крім того, – підкреслює Папа, – віра є одною, а єдність віри є єдністю Церкви.

Останній розділ пояснює зв’язок між вірою та будуванням спільного добра: віра, яка народжується з Божої любові, робить міцнішими узи між людьми, стає на служінні справедливості, права, миру. Вона не є віддаленою від світу, навіть більше, якщо усунемо її з наших міст, то втрачаємо довіру між собою, залишаючись об’єднаними виключно з огляду на страх чи інтереси.

Віра просвітлює різні середовища. Ними є родина, заснована на подружжі, як постійному зв’язку між чоловіком та жінкою, світ молоді, яка прагне великих ідеалів і якій зустріч з Христом дарує стійку надію, яка не розчаровує. Віра, – наголошує Папа, – не є місцем втечі для боязких, але розширенням горизонтів життя.

Віра також просвітлює природу, допомагає нам шанувати її та шукати такі моделі розвитку, які не ґрунтуватимуться лише на користі і прибуткові, але сприйматимуть створений світ, як дар. Вона вчить нас визначати справедливі форми управління, в яких влада є від Бога і є служінням спільному добру. Вона дарує нам можливість прощення, що веде до подолання конфліктів. І коли бракує віри, то існує небезпека, що забракне фундаментів життя, – пригадує Святіший Отець. А тому, не слід соромитися прилюдно визнавати Бога, адже віра просвітлює усе суспільне життя.

Також страждання і смерть отримують сенс, коли поручитися Богові. Страждаючій людині, – читаємо в енцикліці, – Бог не дає аргументи, які все пояснюють, але пропонує Свою присутність та супровід. Тому віра є поєднана з надією.

Завершується Енцикліка молитвою до Пресвятої Богородиці, яка названа «досконалим образом» віри, просячи в Неї, щоб навчила нас споглядати на світ очима Свого Сина.

Радіо Ватикану