«Християни роблять світ, в якому живуть, більш людяним», – Блаженніший Святослав

Божественну Літургію з Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, співслужили владика Богдан (Данило), єпарх Пармський, владика Роберт (Москаль), єпископ-емерит цієї єпархії, владика Іван (Кудрик), єпископ місцевої рутенської єпархії, владика Іван (Ботін), єпископ румунської греко-католицької  єпархії у США. Разом із ними молилися численні священики, монахи і монахині та миряни нашої Церкви як із США, так і з Канади.

У пастирському слові з нагоди цього ювілею Блаженніший, зокрема, сказав: «Християни роблять той світ, в якому живуть, більш людяним (гуманним), а сучасну глобалізовану культуру, яка має схильність ставати більше середовищем машин і комп’ютерів, – більш людяною. На жаль, в такій культурі віртуального спілкування людський біль стає видовищем. Сучасна війна з людським горем, слізьми й кров’ю стає для нинішніх президентів чимось на подобі комп’ютерної гри, а людське життя вартує рівно стільки, скільки ця людина споживає і виробляє. Як людині вижити у світі, в якому вона стає зайвою, в середовищі, яке моделюється для роботів, а не людей?»… 

Саме віра в Бога, на переконання проповідника, допомагає «сучасній людині доцінити та зберегти автентичність людських стосунків. Тих стосунків, які дозволяють їй бути собою, вміти бути милосердною, здатною бути солідарною із страждаючими, щирою та співчутливою до потребуючих. Той, хто не вміє любити і бути відповідальним за тих, кого любить, не може створити сім’ї як вірної, нерозривної та плідної єдності чоловіка та жінки, не зуміє сам бути блаженним (щасливим) та виховувати інших» (повний текст проповіді див. у додатку нижче).

Цієї неділі у Сполучених Штатах відзначають День батька. Вітаючи присутніх батьків, Блаженніший Святослав сказав: «Я щиро вітаю всіх батьків із цим святом і хочу пригадати, що, за словами св. Івана Золотоустого, батьком мужчину робить не лише сам факт народження дитини, а батьківське піклування і християнське виховання тих, кому ви дали життя».

Перед завершенням Літургії, слово було надано владиці Робертові (Москалеві), отож він звернувся до зібраних вірних зі словом, у якому він згадав деякі моменти з історії парафії. Після Євхаристійного Богослужіння, була заспівано традиційне українське «многоліття» Святішому Отцеві, Блаженнішому Святославові, владиці Богданові та інших присутнім єпископам як також всім єрархам та вірним Католицької Церкви, особливо тим людям, які зібралися в церкві. Опісля владика Богдан звернувся до всіх зі своїм словом, у якому єрарх поміж іншим зазначив, що можливо це було не випадково, що саме в День батька Глава і Батько Української Греко-Католицької Церкви відвідав сьогодні парафію Святого Духа. На закінчення, Блаженніший подякував і привітав пароха парафії, отця Всеволода Шевчука, зі столітнім ювілеєм парафії та побажав всій парафіяльній громаді найобильніших благодатей Святого Духа на Господньому життєдайному шляху віри. Отець Всеволод подякував Його Блаженству за відвідини його парафіяльної спільноти та побажав Патріархові Божих благословень в його служінні як Глави Української Греко-Католицької Церкви. Літургію було завершено молитвою-співом «Боже великий, єдиний, нам Україну храни», після чого всі, вийшовши з церкви, стали до групового фото перед храмом.

Урочистості продовжилися святковим бенкетом, в якому взяло участь бл. 200 осіб, в одному з прилеглих бенкетних залів, під час якого звучала традиційна українська музика. Під час бенкету, який розпочався молитвою та благословенням Блаженнішого Святослава, було віддано честь засновникам, священикам та вірянам парафії Святого Духа через слайд-шоу та презентації деякими представниками парафії. Отець Всеволод рівно ж звернувся до всіх присутніх зі словом. Святкування завершилося коротким словом та молитвою владики Богдана.

Довідка:

Перші українські емігранти почали прибувати в Акрон, штат Огайо (США) близько 1900 року. Більше 500 українців прибуло до регіону між 1912 і 1914 рр. і більш ніж 2000 між 1916 і 1918 рр. Оселившись та започаткувавши родини, вони відчули необхідність в організованому соціальному та релігійному житті.

У жовтні 1915 р. було скликане засідання, що призвело до консультацій з отцем Левом Чапельським з Клівленда щодо організації парафії в Акроні. 14 листопада 1915 р. було прийняте рішення щодо купівлі земельних ділянок на вулицях Вашингтона та Авеля і до 2 січня 1916 р. було вирішено побудувати там церкву. Незважаючи на фінансові проблеми, породжені Першою світовою війною, депресією, що послідувала за нею та частою зміною парохів, що заважало зростові парафії, парафія спромоглася погасити свою іпотеку до 23 вересня 1945 р. – в її тридцяту річницю з часу заснування.

У цей час парафія почала зміцнюватися припливом нових іммігрантів з Європи. Збільшення розміру парафії викликало рішення щодо будівництва нової церкви. Комітет з будівництва нової церкви забезпечив фінансові засоби для цього проекту та придбав в 1946 р. вісім ділянок на вулиці Брауна з метою побудови там нової церкви. У березні 1952 р., розпочалося тридцятитрьох-літнє служіння отця Тараса Дурбака. З його приходом, було реорганізовано та перейменовано Сестринство Пресвятої Діви Марії на Товариство Жінок Пресвятої Діви Марії; було збільшено членство в Апостольстві молитви; було організовано Товариство для молодих дівчат та Товариство вівтарних дружинників; рівно ж була розпочата школа для релігійної освіти.

У 1957 році розпочалися нові зусилля задля збору коштів для нового храму. Мрія про нову церкву стала дійсністю, коли в неділю, 14 травня 1961 р., відбулося благословення ділянок та церемонії закладення наріжного каменя для нової церкви. Будівництво церкви було завершено 31 грудня 1961 р., хоча перше богослужіння у новій церкві відбулося на Різдво 1961 року, а регулярні богослужіння розпочалися 11 березня 1962 р. Посвячення нового храму відбулося 3 вересня 1962 р. за участю преосвященного архиєпископа і митрополита Амвросія Сенишина, ЧСВВ як також багатьох священнослужителів та вірян.

У 1971 році до Божественної Літургії українською мовою була додана Літургія англійською, а відтак церковні міроприємства стали двомовними. 8 вересня 1985 р. всесвітліший протоєрей-канонік Тарас Дурбак пішов на пенсію і отець Володимир Волощук, перший, який став священиком в парафії та який був рукоположний Блаженнішим Патріархом і кардиналом Йосифом Сліпим 15 листопада 1981 р. в Римі, розпочав своє душпастирство в парохії Святого Духа.

Парафіяни були щедрими щодо їх часу, талантів та скарбів. Купіль для хрещення, люстри, вишиті хоругви Пресвятої Діви Марії та Ісуса Христа, вічна лампа, семисвічник, набір священичих риз для пароха, вишиті вівтарні обруси та Євангелія були пожертвувані парафіянами.

Пожертви були зроблені для організації «Католицькі соціальні послуги» та для жертв різних стихійних лих як на національному так і на міжнародному рівні як рівно ж для менш щасливих на місцевому рівні. Серед іншого, парафіяни купили та відправили медикаменти для солдатів в Україну. Талановиті парафіяни пожертвували свій час та енергію в оформленні парафіяльного залу відповідно до пір року та церкви відповідно до літургійного календаря.

Парафія Святого Духа прийняла близько до серця слова Патріарха Святослава: «Ось вірна роль нашої діаспори: не жити для України, але жити: бути міцним та живим зв’язком між країною, яка є вашим домом, та країною вашого походження – будь це походження етнічне чи духовне, тому що, як я вже підкреслював, існує багато не-українців, які є членами Київської Церкви і те духовне походження є важливішим ніж етнічна приналежність. Для нас, хрещальне походження є глибшим, ніж кровне походження» (Промова Блаженнішого Святослава (Шевчука) в Інституті Митрополита Андрея Шептицького в Торонто (Канада) 2 травня 2014 р.). Тому, на даний час, всі богослужіння в парафії проводяться англійською мовою.

Фото з архіву парафії

Повідомив о. Всеволод Шевчук

Додаток:

Проповідь Блаженнішого Святослава у м. Акрон (США)

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі сестри і брати у Христі, 
шановні парафіяни цього храму Святого Духа та гості сьогоднішнього свята!

Слава Ісусу Христу!

Найперше дозвольте мені сердечно привітати спільноту цієї парафії, що є посвячена Духові Святому, з її сторічним ювілеєм! Я дякую Богові за можливість бути тут сьогодні із вами, щоби разом святкувати це свято. Воно є особливою радістю для всієї нашої Церкви, особливою нагодою відчути теплоту Божої Любові Духа Святого до всіх нас – дітей цієї Церкви.

У Божому Слові, яке ми щойно почули в Євангелії від Матея, ми бачимо Ісусу Христа, який, наче новий Мойсей, виходить на гору – особливе місце єднання людини з Богом – для того, щоби проголосити новий євангельський закон любові.  Господь урочисто розпочинає свою Нагірну проповідь, яка є наче коротким збірником і підсумком усього Його навчання, навчання, яке не є зовнішнім примусом, але радше покликанням, покликанням до блаженства. Ці так звані «заповіді блаженства» – це ніщо інше, як виклик прийняти Божу любов до нас і в ній жити. Сповнення цих блаженств – дія Святого Духа, більше дія Божа, ніж людська. Від нас лише необхідно відповісти на цей виклик – прийняти Духа Божої любові, бути храмом Святого Духа.

Віруюча людина, та, яка сприйняла й увірувала у Слово Христа, відчула себе блаженною в Божій любові, навіть серед усіх моментів людського страждання та глибини трагічності історії усвідомлює себе храмом Святого Духа. Та Божа любов, оце внутрішнє блаженство, ніхто і ніщо в нас не зможе відібрати. Це блаженство від досвіду Духа Христового, що живе в нас, є нашим справжнім і вічним багатством серед вбогості, радістю серед плачу, надією та правдою серед переслідувань і гноблення, милосердям Божим серед жорстокості цього світу, нашим справжнім миром серед війни. Про це влучно говорить апостол Павло: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? ...Але в усьому тому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє… не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8, 35–39).

Ось чому таку віруючу людину, учня Христового, який у собі носить Його Духа і Його блаженство, в сьогоднішньому світі Ісус Христос називає «сіллю землі та світлом для світу». Віруюча людина, наче сіль, надає нового «смаку» тому суспільству, тій державі, в якій живе. Зазвичай цих справжніх християн небагато, як цілком трішечки солі ми кладемо в наші страви. Однак без християн сьогодні світ був би направду нелюдським – непридатний для гідного життя людини. Християни роблять той світ, в якому живуть, більш людяним (гуманним), а сучасну глобалізовану культуру, яка має схильність ставати більше середовищем машин і комп’ютерів, – більш людяною. На жаль, в такій культурі віртуального спілкування людський біль стає видовищем. Сучасна війна з людським горем, слізьми і кров’ю стає для нинішніх президентів чимось на подобі комп’ютерної гри, а людське життя вартує рівно стільки, скільки ця людина споживає і виробляє. Як людині вижити у світі, в якому вона стає зайвою, в середовищі, яке моделюється для роботів, а не людей?

За словами Папи Франциска, християни, як світло для світу, саме завдяки Духові Божої любові, що живе в нас, нас зігріває та світить із нашого нутра, як зі світильника, допомагають сучасній людині доцінити та зберегти автентичність людських стосунків. Тих стосунків, які дозволяють їй бути собою, вміти бути милосердною, здатною бути солідарною із страждаючими, щирою та співчутливою до потребуючих. Той, хто не вміє любити і бути відповідальним за тих, кого любить, не може створити сім’ї як вірної, нерозривної та плідної єдності чоловіка та жінки, не зуміє сам бути блаженним (щасливим) та виховувати інших.

Святкуючи столітній ювілей цієї парафії, ми святкуємо сьогодні сто років спільноти віруючих людей, яка справді була упродовж цього століття сіллю землі та світлом у світі. Сто років тому людство переживало першу світову війну. Перші українські емігранти в цей час, мабуть, небагато змогли привезти зі собою до Акрону земних скарбів. Однак вони привезли у своєму серці найбільший скарб своїх батьків – віру в Бога. Цю віру, якою Дух Святий зродив серед нас стільки святих: мучеників, ісповідників та свідків Христової віри нашої Церкви і народу, пам’ять яких ми урочисто святкуємо в цю неділю.

Саме ця наука Ісуса Христа та Дух Святий – Дух Божої любові, на честь якого вони збудували цю церкву, допомогли цілим поколінням їхніх нащадків залишитися найперше людьми, людьми, здатними до любові та відповідальності, здатними творити спільноту віри та зберегти свою ідентичність. Саме наші парафії були осередками християнської солідарності та взаємодопомоги новоприбулим, спільнотами  любові до Бога та ближнього. Саме віра в Бога допомогла їм віднайти себе в новій країні. Завдяки світлу Христового Євангелія та цієї «солі» вони змогли надати нового сенсу своєму життю на цій землі – новій батьківщині та добитися успіхів.

Сьогодні в молитві згадаймо всіх, хто служив Богові й людям у цій парафії. Звершуючи цю Літургію, подякуймо Господеві за всіх священиків, які тут служили, всіх, хто тут приступав до святих таїнств хрещення і миропомазання, сповіді та Причастя, подружжя та одержав духовну й тілесну підтримку у своїх страждання і хворобах у святому таїнстві оливопомазання. Помолімося за всіх тих, які тут навчали катехизму, виховувалися у вірі та слухали слово Христової благовісті про блаженства, подібно, як ті, про кого читаємо в сьогоднішньому Євангелії. Згадаймо всіх, які жили й живуть сьогодні відповідно до своєї християнської віри.

У цю неділю американське суспільство святкує День батька. Я щиро вітаю всіх батьків із цим святом і хочу пригадати, що, за словами св. Івана Золотоустого, батьком мужчину робить не лише сам факт народження дитини, а піклування і християнське виховання тих, кому ви дали життя.

Усім тут присутнім, які прибули на ці святкування, хочу щиро побажати бути справжньою «сіллю землі та світлом для світу». Нехай ця парафія, будучи зігріта любов’ю Святого Духа, стане живою спільнотою справжніх християн.

Нехай серед вас, в цій живій парафії, кожен, хто сюди завітає, зможе особисто зустріти живого воскреслого Христа та відчути себе блаженним у Його любові. Отож, «...Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, убачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).