Чи не стануть лікарі для нас тимчасовими героями?

Так сказав у своєму інтерв’ю для видання «Українська правда»  Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, відповідаючи на запитання про те, чи не стануть лікарі для нас тимчасовими героями.

«Мені прикро говорити, але бачимо, що наші герої, які віддали своє життя і здоров’я на фронті, сьогодні є забутими. Ми під час пандемії сьогодні вже про них і не згадуємо, і про те, що зараз ця пандемія є в умовах війни, реальної війни на фронті, де чи не кожного дня гинуть наші хлопці і ми маємо вістки про поранених», – зазначив Глава УГКЦ.

Він розповів, що УГКЦ свого часу розробила цілу програму душпастирства в умовах війни і супроводу військовослужбовців і тих, хто потім повернулися додому, їхньої реабілітації. Її гасло: «Бути поруч».

«Я б дуже хотів, щоб наші лікарі відчули, що наша Церква буде завжди поруч із ними, бо справді ми часто не розуміємо, наскільки треба бути відважним для того, щоб пожертвувати своїм здоров’ям», – сказав Блаженніший Святослав.

«Серед священників УГКЦ багато героїв?» – запитала тоді журналістка «Української правди». «Я не хочу нікого героїзувати. Давайте будемо говорити про героїв тоді, коли закінчиться карантин, коли вірус відійде, і ми зможемо побачити тоді всю картину. А таких, скажім, героїв, справді немало в історії», – пояснив Предстоятель УГКЦ. 

Тоді він пригадав таку одну історію: у 1941-му році у Львові на цитаделі був великий табір військовополонених і там спалахнула пошесть тифу. Митрополит Андрей Шептицький звернувся до монашества з проханням, щоби хтось відгукнувся на потребу бути в тому таборі поруч з людьми, які вмирають. 

Відгукнулося два молодих монахи, які за теперішньою термінологією – самоізолювалися з інфікованими. Обоє заразилися тифом, один одужав, один помер. Той, що помер, мав лише 27 років. 

«Мені легше говорити про ті героїчні часи, ніж про наші. Хоча я знаю, що багато наших священників, медичних капеланів насправді сьогодні думають так само», – констатував Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. 

Департамент інформації УГКЦ