Блаженніший Святослав: «Священик – духовний батько на парафії»

Про це сказано у традиційному Посланні Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава до духовенства на Великий Четвер.

Цьогорічне Послання Предстоятеля Церкви базується на духовному спадку блаженного Омеляна Ковча, якого десять років тому Блаженніший Любомир проголосив покровителем душпастирів УГКЦ.

Цього року в Україні також відзначаємо 75-ту річницю мученицької смерті блаженного священномученика Омеляна Ковча в концтаборів Майданек.

«Духовний батько, – наголошується у Посланні, – є кимось більшим від простого управителя парафіяльної спільноти чи навіть учителя-викладача християнських правд віри і норм поведінки. Батько дає своїм дітям життя, народжує їх до життя в Господі, плекає це життя в щоденному служінні, захищає його від хижих вовків, будучи готовим до самозречення і самопожертви».

Слушно зауважив, зазначається, нещодавно один із ваших співбратів, цьогорічний лауреат Відзнаки блаженного Омеляна Ковча, який дуже добре збагнув сутність священичого служіння на прикладі пароха Майданека: «Пастир має бути там, де його паства. Є час збирати овець, а є час відганяти вовків від них. Омеляна Ковча цікавив свій народ, але ще більше – безсмертні душі».

Маючи в особі свого душпастиря взірець саме такої поведінки, вважає Глава УГКЦ, парафіяни, за словами Омеляна Ковча, «привикнуть дивитися на нас не як на майстрів, урядовців, або поміщиків-експльоататорів, а як на своїх найліпших і щиро люблячих батьків, що раді би їм і крови зі серця виточити».

«Ключем до серця парафіян, – на погляд автора Послання, – а відтак до духовного батьківства щодо них є, на думку блаженного Омеляна, «докладне розуміння душі народу» з боку священика. Щоб набути цю цінну і незамінну для душпастиря прикмету, він мусить передусім «часто приставати з цим народом», іншими словами, постійно перебувати посеред своїх вірних».

Хоча священик є духовним батьком своїх вірних, відзначає Блаженніший Святослав, – його служіння не обмежується сакральним простором храму чи парафіяльного будинку. Що більше, він неминуче зраджував би свою, отриману від Бога, місію, якщо б полишав паству поза храмом сам на сам із різноманітними викликами та спокусами, на які вона натрапляє в щоденному житті.

Департамент інформації УГКЦ