Блаженніший Святослав: Боронь Боже, щоб українська наука переросла в ідеологію

17 травня 2011 року в актовій залі Культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії відбулася зустріч Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, з молоддю Києва. Захід організували Київське товариство студентів-католиків «Обнова» та Києво-Могилянська академія за підтримки Патріаршого товариства святого Володимира та Києво-Могилянської бізнес-школи. Вашій увазі пропонуємо репортаж Оксани Климончук про цю зістріч.

* * *

Коли Блаженнішого Святослава було обрано Главою Української Греко-Католицької Церкви, він пообіцяв, що найперше його слово буде направлене до молоді, за будь-якої можливості стрічатиметься з молоддю… Знайшовши трохи вільного часу, Блаженніший Святослав завітав днями на зустріч зі студентами в Києво-Могилянську академію. Президент Академії Сергій Квіт на початку зустрічі охарактеризував її перед студентам, як подію «неординарну і дуже важливу для університету». – Коли я знайомився з біографією Блаженнішого Святослава, – каже він, – мені впало в око, що ця людина надзвичайно сучасна. …Греко-Католицька Церква – це та інституція, яка тримається сьогодні дуже міцно, вона розвивається, і новий Глава Церкви, зокрема, є цьому запорукою. Ще звернув увагу, що Блаженніший Святослав – людина, яка вчиться протягом усього життя. Це те, що ми намагаємося робити в Києво-Могилянській академії, оскільки замало чогось навчити і випустити, а треба навчити вчитися. Для мене очевидно, що Блаженніший Святослав уміє це робити, тому я б хотів побажати вам, молодим людям, учитися у нього. Глава УГКЦ висловив надзвичайну приємність, що зустрівся зі студентами, хоча б тому, що день у нього був складний. – Але я чекав, що коли побачуся з вами, все стане на свої місця, бо я побачу нормальних людей, – сказав він. Блаженніший зі студентами говорив про Церкву, яка є древня і водночас вічно молода. – Це два полюси, по-богословськи ми це називаємо "антиномія", які вживаються в одному тілі. Чи справді можуть поєднуватися ці два полюси в тілі однієї Церкви? Це дуже складне питання, тому постараюся підійти до нього з практичного боку. Коли мене покликали до єпископського служіння, мені було 39 років. Я цілий рік був наймолодшим католицьким єпископом у світі. І ось коли я приїхав до Аргентини, це створило фурор, усі хотіли побачити «наймолодшого». Перед від’їздом до Аргентити я брав участь у візиті ad limina – це коли кожних п’ять років римо-католицькі єпископи приїжджають на аудієнцію до Святішого Отця, аби представити звіт зі своїх єпархій. Також під час такого візиту є відвідини різних дикастерій… Пригадую, що коли я з нашими латинськими владиками відвідував Конгрегацію у справах єпископів, то тодішній префект цієї конгрегації сказав єпископам: «Не подавайте ніколи кандидата на єпископа, якому ще не сповнилося 50 років». Усі дружньо на мене оглянулися і запитали себе, як цей проскочив? Чесно кажучи, це запитання, на яке я не маю відповіді… Українська Греко-Католицька Церква – це найбільша Східна Церква в католицькому сопричасті, тому навіть Папа Римський шанує вибір її єпископів, навіть молодих (сміється. – Авт.). Отож, Церква древня і вічно молода. Як себе ця антиномія віднаходить у церковних структурах, у тілі Церкви? Хочу спершу сказати, що таке Церква. Дуже часто в Україні слово «Церква» вживається в множині – «Церкви». З богословської точки зору, слово «Церква» у множині – нонсенс, якась така парадигма, що не мала б існувати взагалі. Чому? Згідно з богослов’ям апостола Павла, Церква – це тіло Христове. Що це значить? Церква – це продовження в просторі та часі таїнства воплочення. Таїнство воплочення – поєднання Божої і людської природи в одній особі Ісуса Христа. Таким чином поєдналося вічне з дочасним. Оскільки є одна особа Ісуса Христа, одне тіло воплоченого Бога, тому в своєму надприродному вимірі існує тільки одна Церква, яка, на жаль, у своєму людському елементі, через ті чи інші історичні причини, фрагментувалася. Але саме ця таінственність Церкви як тіла Христового змушує від самих початків того поділу шукати шляхів до поєднання. Бачите, як цікаво виходить: у Церкві поєднується вічне і тимчасове. Поєднується єдність з множинністю. У такий самий спосіб поєднується древність і молодість. Я починаю розуміти всі труднощі молодої людини в українському суспільстві… Один з коментарів щодо мого обрання Главою Церкви звучав так: «Но он неприлично молодой». Створюється враження, що бути молодим – справді соромно. Можливо тому, що коли говорять про Главу Церкви, мають на думці духовний авторитет, того, хто б мав духовний досвід і міг згідно з ним начати інших. Мабуть, тому є таке упередження до молодого предстоятеля, мовляв, що він ще нічого знає, він ще мусить десять років пожити в пустелі… Я собі поставив запитання: в чому полягає зміст молодості? Що несе в собі такий прекрасний вік, як ваш? Я відповім на це запитання, заглиблюючись у доктрину Церкви… Деякі отці Церкви вважали, що у воскресінні мертвих усі воскреснуть молодими, бо саме тоді, коли людина молода, у ній проявляється повнота життя. І справді, молода людина прагне повноти життя. Звідки береться молодість у тілі Церкви? Береться з того Божественного начала. Божественна природа постійно супроводжує тіло Церкви. Саме тому молодій Церкві симпатизують, бо вона сяє повнотою життя. Водночас Церква завжди залишатиметься древньою. Бо досвід спілкування з Богом є древній. Тут йдеться про церковну традицію, яка, мандруючи крізь століття, тисячоліття, залишається незмінною. Все те, що апостоли сприйняли від Ісуса Христа, Церква передає нам аж по сьогоднішній день. Після того, як Блаженніший пояснив, що таке Церква сучасна й водночас древня, студенти поставили йому свої запитання. Найбільше молодь цікавилася єдиною помісною Церквою, що робити парі, коли один з них православний, другий – греко-католик, як знайти себе, як протистояти екстремізму в Україні?..   Ваше Блаженство, як молодим людям протистояти сьогоднішнім викликам? Якою молодь повинна бути, щоб їм протистояти? Гадаю, викликам не треба протистояти, на них треба відповідати. Треба завжди бути готовим відповісти, але для цього потрібно мати певну силу. Ні для кого не є секретом, що сьогодні певним викликом, зокрема для молодої людини в Україні, є радикалізація українського суспільства. Для того щоб протистояти екстремізму в Україні, потрібно будувати мир. Перед подіями 9 травня у Львові я мав Молебень за місто Львів, бо воно тоді святкувало День міста. Я тоді мав слово до львів’ян, певною мірою я їм був дав ключ, як відповісти на виклики, що були можливі. Я підійшов до цього питання так: «Першими словами, якими Христос звернувся до своїх учнів після свого воскресіння, були: мир вам». Але мир – це не просто відсутність війни. Мир – повнота життя. Наведу такий приклад: коли серце юнака зазнає великого миру? Коли він обійме кохану дівчину, тобто коли його спрагле серце, повне любові, зазнає повноти. Коли в серце молодої людини входить Христос, воно ніколи не дасть себе спровокувати.   Чи немає у ваших планах найближчим часом зареєструватися на Facebook, аби ми могли з вами спілкуватися «живою мовою»? Я зараз перебуваю в такому періоді життя, що мене наче зв’язали й ведуть. Я не зареєстрований на Facebook з однієї простої причини – я не маю на це часу. Знаю, що багато відомих людей використовують Facebook для піару самих себе, навіть більше, мають біля себе секретарів, які замість них ведуть Facebook. Я так робити не хочу. Я б хотів сам спілкуватися з вами. Я дуже добре розумію силу й важливість мас-медіа в сучасному світі, зокрема щоб проповідувати Боже Слово. Добре, обіцяю, коли хоч трошечки впорядкую своє життя, я буду на Facebook.   Яким ви бачите майбутнє Української Греко-Католицької Церкви? Я бачу нашу Церкву у вселенському масштабі. Що це значить? Ми Українська Церква, центр якої в Києві, яка живе і діє в цілому світі. Сьогодні вже цілком можна сказати, що наш український священик править Літургію від сходу сонця аж до його заходу. Та все одно вона потребує єдності, аби наші громади не зникли й не розчинилися у світовому океані сучасної глобалізації. Це ще зрозумів Патріарх Йосиф. Тому він так домагався патріархату для нашої Церкви, щоб у такий ефективний спосіб об’єднати громади в єдине начало. У майбутньому я бачу нашу Церкву саме такою, як її бачив Патріарх Йосиф Сліпий. Бо сьогодні ми присутні там, де ще двадцять років тому й гадки не мали, що там будемо. Ми сьогодні маємо українців, для яких є рідною українська й англійська, українська й португальська, навіть українців з рідною українською і грецькою. Сподіваюся, що ми матимемо українців, які говоритимуть рідною японською. Тож, мусимо йти за цими людьми по світі, йти в ногу з міграційними процесами. До мене приходить маса листів, у яких люди за кордоном просять прислати їм опікуна – священика. Щодо єдиної помісної Церкви… Це мета церковного будівництва, яку проголосили всі мої попередники. Якщо ми хочемо будувати єдину помісну Церкву, ми мусимо бути відкритими у любові. Це не просто гасло, це стратегія – бути першим у любові – яку сьогодні, очевидно, Господь Бог доручає мені. Я хочу бути першим у любові.   Якою ви бачите нашу вітчизняну науку, зокрема гуманітарну, оскільки вона є підґрунтям нашої ідеологічної побудови? Це дуже глибоке питання… Я щиро бажаю українській науці лишитися наукою, чесною, глибокою, фаховою. Боронь Боже, цій науці перерости в ідеологію. Якщо українська наука стане підґрунтям для будь-якої ідеології, вона пропаде, буде лише інструментом для досягнення якоїсь мети, яка ставить та чи інша система, для оправдання власної ідеології. Це те, що сталося свого часу з так званою радянською наукою, яка стала псевдонауковістю. Ми сьогодні потребуємо здорової справді глибокої науки, яка була б тільки наукою. Коли хтось говорить про ідеологію, я б говорив про історію як науку. Українське суспільство сьогодні живе в полоні різних ідеологій, які не мають нічого спільного з історичною правдою. Навіть більше, коли наші історики починають показувати історичну правду з ідеологічних причин її замовчують, у кращому випадку про неї не говорять, у гіршому – закривають. Тому бажаю нашій науці бути сміливою, щоб не дала зробити з себе ідеологію.   Балежнніший, моя кохана – греко-католичка, я – православний. Як нам бути? Най вас Бог благословляє. Наша Церква визнає таїнства Православної Церкви. Так само Православна Церква, навіть у єдності з Московським патріархатом, визнає таїнства Греко-католицької Церкви на рівні богословського діалогу. Гадаю, ми лише можемо тішитися тим, як наші вірні люблять одне одного, цим самим показують нам приклад.  

Оксана Климончук для Департаменту інформації УГКЦ