Блаженніший Любомир відсвяткував свій день народження з молоддю

28 лютого Блаженніший Любомир (Гузар) у Києві святкував свої ювілеї – 80-річчя з дня народження та 55 років священичого служіння. Можливо, святкував – це дуже гучно сказано, адже Архиєпископ відмовився від усіх нагород і пишних заходів. Єдине його бажання до свого дня народження – зустрітися з молоддю. І ось 28 лютого молоді люди зі всіх куточків України з’їхалися, щоб поспілкуватися, привітати й подарувати своєму духовному лідерові «творчі подарунки». Цими дарунками розважали Блаженнішого Любомира в товаристві його послідовника Блаженнішого Святослава, Владики Богдана (Дзюраха) та Владики Йосифа (Міляна) більше від двох годин. Перед цим у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбувся подячний Молебень за Блаженнішого Любомира, який очолив Глава Церкви. Предстоятель УГКЦ, вітаючи ювіляра, нагадав, що саме Блаженніший Любомир заклав наріжний камінь собору та саме він почав відроджувати нашу Церкву на теренах Центральної та Східної України, де вона була знищена ( слухати). «Що таке мати 80 років?» – цікавляться журналісти в ювіляра. «Як дотягнете до того – будете знати. Важко переказати. Життя є життя. Чогось особливого тут нема», – з усміхом відповідає він. Найціннішим подарунком, який він отримав, є молитва, каже іменинник. «Ви щасливий?» – запитують його. «Гм, так, щасливий, як і щодня. Нічого надзвичайного не відчуваю», – сказав. Молодь дуже любить Блаженнішого Любомира, зокрема за його вміння дотепно, по-філософськи жартувати. Сипав жартами й цього вечора. «Дякую за таку вашу ініціативу. Ви мені дякували, що вас запрошено. Але я вас не просив. Я тільки дуже радий, що ви тут є. А зустріч організували такі молоді, як ви», –  жартував ювіляр. Він також пригадав слова американського кардинала: до сорока років старайся бути зі старшими, після сорока – з молодими, щоб залишитися молодим. «Щиро надіюся, що вийду звідси молодшим», – додав Блаженніший Любомир. У залі пролунав сміх. Архиєпископа-емерита попросили пригадати щось про Митрополита Андрея Шептицького. «Я мав тоді п’ять чи шість років. Відбувалося спортивне дійство, яке організували студенти. Вони робили вежу… Мій батько, який мене туди привів, сказав: ану, обернися, подивися. Я обернувся, там стояло авто з відкритим дашком, а в ньому сидів старший добродій з великою сивою чуприною. Батько каже: то Митрополит. Це мені закарбувалося в пам’яті. Але щиро мушу сказати, що та вежа мене більше цікавила, ніж Митрополит… Десь п’ятнадцять років тому мене у Львові покликали до слова. І мені було дуже важко сказати, що я наступник Митрополита Шептицького. Пізніше призадумувався: я дивився на Митрополита… Він, може, й бачив такого малого хлопця з великими вухами. Та чи він був подумав якимсь пророчим духом, що той малий буде його наступником?» – розповів ювіляр. Сценарій вечора у віршованій формі написала Тетяна Шпайхер. З поетичними рядками та унікальними фотографіями Блаженнішого Любомира можна ознайомитися на веб-сторінці Центру академічного душпастирства Київської архиєпархії УГКЦ. Загалом народженик говорив мало. Здебільшого студенти йому демонстрували свої «творчі подарунки». Це були пісні чи просто музика, від «Аве Марія» до музики молодості Блаженнішого Любомира – джазової пісні «Let my people go» Луї Армстронга. Після пісні про рідну хату ювіляр поділився своїми спогадами про Львів, як неподалік від їхньої хати в 39-му році застрелили єврея і вони дітьми йшли дивитися на того вбитого чоловіка… Тобто його спогади про рідну хату не є такими, як інколи співається в душевних піснях. Привітати з ювілеєм Блаженнішого Любомира спеціально прилетіла його племінниця та похресниця – пані Марія Рипан з Канади. Для неї Архиєпископ – вуйко Любко. Про свого вуйка вона розповіла таку родинну історію. Розказала, що батьки Блаженнішого довго сперечалися, як його назвати. Тоді їхній приятель Любомир запропонував назвати, як його. Батьки ще додали імена двох дідів: Лев і Лука. А ще пані Марія переказала спогади тети Люби, як маленький Любко совав меблі в будинку, коли ще вся родина спала. Він висував на середину кімнати стіл і «правив» Службу Божу. Ведучі вечора запропонували архиєреєві пригадати, як йому служилося в Україні, після Італії. «Я приїхав в Україну не прямо з Америки, а з Італії. А Італія –  така країна, яка подібна до України тим, що ніхто нічого не може зрозуміти щодо політики. Але політика це не все. Яким було моє перше враження від Львова? Я повернувся туди через 46 років. Колись Львів був гарним містом. Хтось його називав «маленьким Парижем сходу». Мене дуже пригнобило, що люди йшли вулицею і не усміхалися… Ми повинні дякувати Богу, що починаємо усміхатися…» – оптимістично налаштовував усіх Блаженніший Любомир. Побути зі своїм духовним батьком прибули студенти з різних вищих навчальних закладів: Національного університету «Львівська політехніка», Українського католицького університету, Львівського національного університету імені Івана Франка, Прикарпатського педагогічного університету імені Василя Стефаника, Університету Бориса Грінченка, що в Києві, та інших. «Пласт» і «Обнова» теж не забули привітати свого пластуна й обновлянина. Кожен із них подарував ювіляру свій гімн. Пластуни – «Ой, у лузі червона», бо Блаженніший Любомир походить саме з куреня «Червона калина». Завершував вечір Блаженніший Святослав, який, намагаючись скопіювати манеру мовлення свого попередника, розповів, як одного разу той приїхав до Львівської семінарії. «У день перед Миколаєм усі семінаристи захистили дипломні роботи. Можете собі уявити, яке полегшення в той день вони відчували! Однак увечері до семінарії приїхав Блаженніший Любомир, як наш правлячий архиєрей. Не знаю чому, але тоді в університеті не було ректора, тому достойного єпископа мусив зустрічати я. Провадячи його на другий поверх до каплиці, дорогою мусив йому щось розповідати, бо не будемо йти мовчки. І сказав йому, що наші семінаристи здали сесію, захистили дипломи… Після Великої вечірні з литією Блаженніший вийшов проповідувати. Усі семінаристи затамували подих, бо чекали на його слово. І ось такий напружений момент він почав так: "Отець Святослав сказав, що у вас сьогодні був гарний день. Якщо б він сказав, що у вас сьогодні гарний день, бо до вас приїхав Блаженніший Любомир, я б його зрозумів; якщо б він сказав, що у вас сьогодні гарний день, бо завтра день Святого Миколая, я б його зрозумів; якщо б він сказав, що у вас сьогодні гарний день, бо всі ми гарно молилися, я б його зрозумів, – але отець Святослав сказав, що у вас сьогодні гарний день, тому що всі ви захистили дипломні роботи, і я його не розумію!" Тоді перестав дихати я і подумав: що ж це сьогодні семінаристи про мене говоритимуть по кімнатах? Але Блаженніший Любомир, уже відходячи до авта, взяв мене за руку й сказав таку фразу: "Отче Святославе, даруйте, не вдержався". Ця ситуація є типовою для образу Блаженнішого Любомира, нашого духовного батька, який того вечора посвідчив нам присутність Божої любові між нами… Дякуємо вам, Ваше Блаженство, на многії та благії літа», – завершив Глава Церкви. Ювіляр, пластун, обновлянин, вуйко Любко, Блаженніший Любомир подякував усім за «гарний вечір»: «Бачите, що означає бути молодим. Це благословенний час. Шкода, що він так швидко минає, але треба користати з кожної його миті. Тіштеся молодістю, працюйте». Він засумнівався, чи старші б змогли влаштувати йому такий вечір, з такою фантазією, за такими різними цікавими моментами. «Я починаю думати над написанням спогадів з життя, і ви мені допомогли сьогодні знайти назву – "Перші 80 років мого життя"», – насамкінець пожартував Блаженніший Любомир і сердечно подякував, що йому допомогли «хоч трошки відмолодитися». Фоторепортаж

Департамент інформації УГКЦ