Тридцята Міжнародна конференція головних військових капеланів за участю владики Михайла Колтуна

«Душпастирська опіка військовослужбовців: Поміж славою минулого та викликами майбутнього» — саме такою була тема 30-ї Міжнародної конференції головних військових капеланів, що проходила в місті Кракові (Республіка Польща). Конференція зібрала понад 200 керівників капеланських служб із понад 30 країн світу. Католики, православні, протестанти, юдеї та мусульмани ділилися власним досвідом, аналізували виклики безпеці в сучасному світі, молилися за своїх побратимів. Українську Греко-Католицьку Церкву на цій міжнародній зустрічі представляли керівник Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ владика Михайло Колтун та заступник керівника о. Андрій Зелінський, ТІ.

Ділячись своїми враженнями та підсумками конференції капеланів, о. Андрій Зелінський виокремлює доповідь генерал-лейтенанта Стефена М. Твітті, заступника командувача американських військ у Європі. «Коли промовляє бойовий командир, його чуєш і розумієш і одразу ж довіряєш кожному слову. Нічого зайвого, все по-справжньому. Не знаю, чи кожен з 200 головних капеланів із понад 30 країн світу відчував сьогодні те, що відчував я, коли виступав генерал-лейтенант Стефен М. Твітті, заступник командувача американських військ у Європі. П'ятдесят п'ять років життя, 34 роки на військовій службі, 6 років у зоні бойових дій. Це була найкраща промова на 30-й Міжнародній конференції головних військових капеланів. Це було по-справжньому і круто! Промовляв не лише бойовий і командирський досвід, промовляв дух, сила, мудрість. Наші генерали поки, на жаль, говорять не духом, а матом і примітивним діалектом сухої бюрократії. Не всі, правда. А командира має бути чутно не лише вухом, а й серцем. Справжність легко знаходить справжні слова, яким не можеш не довіряти. Генерал говорив про капеланів, з якими йому, як командиру, довелось прослужити на всіх можливих щаблях військової кар’єри, починаючи з командира взводу. Він, здається, точно знає, хто такий капелан. І тільки справжній досвідчений бойовий командир міг сказати так: «Ми живемо в надзвичайно складний час. Завдання капелана в такому світі — бути моральним компасом. Світ потребує вас! А далі — три важливі речі про його власне розуміння ролі капелана:

Lead from behind! (Провадьте з тилу!) Місце капелана — поруч із командиром, у нього за спиною. (Поміж командиром і капеланом — ЖОДНИХ ЗАМПОЛІТІВ!) На вершині самотньо, тому командир потребує людини, якій довіряє і перед якою може бути просто людиною, бути слабким. Командир потребує когось, з ким можна коротко помолитися за зачиненими дверима. Щодня. У кожного командира священна місія — давати накази, які впливають на життя підлеглих. Тому йому дуже потрібен хтось, кому він довіряє настільки, що дозволяє сказати собі: «Ти зробив дурницю!» Хтось, хто живучи серед солдатів, добре відчуває атмосферу та розуміє динаміки в підрозділі. Ви втрачаєте свою роль як капелана, якщо у вас немає довіри командира, яка б дозволила вам стати перед ним і сказати: «Проблема не в підрозділі, проблема в тобі!»

Your office is where your soldiers are! (Ваш офіс там, де ваші солдати!) На війну потрапляють з різних середовищ. Ми всі різні та своєрідні: хтось чорний, хтось білий, хтось рудий, хтось із бідної сім’ї, хтось із заможної, хтось жив без сім’ї. Завдання капелана — турбота про кожного. Для вас вони рівні. Кожен солдат потребує, щоб ви в них не бачили того, що бачить решта світу!

You are a soldier and a warrior too! (Ви також — солдат і воїн!) Ваше завдання — боротися за психічне та духовне здоров’я свого підрозділу. Від нього залежить гідність і повага солдата на полі бою. Від нього залежать поразка і перемога підрозділу.

Іншими словами, бути військовим капеланом — це більше ніж прочитати молитву. Для цього не потрібно ставати капеланом. Бути капеланом — це відповідальність за дух! Солдата, підрозділу, командира. І це потребує праці над собою і років навчання в школі життя!»

Окрім того, о. Андрій Зелінський мав нагоду відвідати виставку робіт волонтера-фотографа Дмитра Муравського «Жага до життя», який протягом п’яти останніх років фотографує війну та військовослужбовців на Сході нашої держави. «Мимоволі замислюєшся над тим, що фото — не лише матеріалізація часу та емоції, а й знаряддя творення особистості: фото інколи фіксує для нас найкращий стандарт нас самих, той самий, який згодом витягує з нас прихованих нас справжніх…»

За матеріалами Департамент військового капеланства
прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ