“Жива парафія буває тоді, коли присутній живий контакт з людьми”, — о. Степан Угрин

Отець Степан переконаний, що спрага до пізнання й обмін добром сприяє розвитку справжньої живої парафії, тож про це і не тільки — далі у нашій розмові.

“Основний акцент ми ставимо на праці з катехитами”

— Отче, розкажіть, будь ласка, як стратегія Української Греко-Католицької Церкви “Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом” впроваджується у вашому осередку? З якими викликами та завданнями ви зіштовхнулися? Чи долучаються віряни до життя й діяльності в парафії?

— Основний акцент ми ставимо на праці з катехитами, щоб вони мали матеріали для навчання дітей. Потрібно розуміти, що іспанське суспільство є секуляризоване. Тож катехитичні правди дуже непросто передати сучасній молоді, яка народилася в Іспанії. Тому ми шукаємо методи, як ті матеріали краще передати юнацтву. Основна праця зосереджена на катехитах, на підтримку катехитичних шкіл та зберігання українських традицій.

Мені видається, що українці не вповні входять в іспанське суспільство, вони, можна сказати, є гостями в іншій країні, а не у себе вдома. Є такі люди, які живуть в Іспанії понад 10 років і мають труднощі у сприйнятті місцевої культури. Вони зазвичай майже не беруть участі у культурному чи суспільному житті міста, що є також показником, наскільки ти живеш тим життям, яким живе середовище довкола тебе.

Люди переважно живуть у ритмі робота—дім—робота й церква. Часом мені їх навіть шкода... Наприклад, я знаю людей, які працюють, доглядаючи важкохворих іспанців. Це є психологічно надзвичайно важка праця.

Звичайно, є люди, які виконують різну роботу, наприклад, працюють на фабриках, але щодо входження в іспанське суспільство, я думаю, що тут є проблема. Вони поки що не стали повноцінними гравцями  цього середовища.

“Повинен бути постійний обмін енергією та довірою одне до одного”

— Як ви вважаєте, що робить парафію по-справжньому живою?

— Передусім жива парафія є тоді, коли присутній живий контакт з людьми. Це надзвичайно важливо. Цього цілком достатньо. Якщо людину розуміти, часто з нею спілкуватися, знати її проблеми й труднощі (тривоги) — ось, що робить парафію живою. Повинен бути постійний обмін енергією та довірою одне до одного.

“Одне важливе завдання — просвіта”

— Отче, які завдання ви ставите перед собою?

— У мене є один важливий пункт — це просвіта. На мій погляд, проблема українців — це просвіта. Я прагну, щоб люди (українці) розуміли, де вони є, що вони роблять, а також пізнавали культуру Іспанії та насолоджувалися тим, де вони перебувають. Мені хочеться, щоб вони не жили в якомусь обмеженні. Однак на це потрібен час.

“Богослужіння відбуваються українською мовою”

— А якою мовою зазвичай звучать Літургії?

— Богослужіння відбуваються українською мовою. Однак ми часом з дітьми можемо вивчити, наприклад, “Символ віри” іспанською мовою. Проте все лунає українською.

Понад рік я служу на цій парафії, яка розташована в провінції Астурія, що на півночі Іспанії. Раніше тут не було постійного священика. Загалом у неділю може бути 25-30 людей на Літургії. Це одна з найменших парафій в Іспанії. Звичайно, є й великі парафії, наприклад в Барселоні, Мадриді, Валенсії…

“Іспанія — традиційна католицька країна. Хоча тепер як нація стає секуляризованою”

— Отче, чи триває міжконфесійний та міжрелігійний діалог, чи є співпраця з благодійними організаціями, наприклад, у вашому осередку? Якщо так, то як саме це відбувається?

— Поки що контактів є небагато, бо я не так давно працюю в Іспанії. На мій погляд, міжрелігійний діалог майже не відбувається. Чому? Адже Іспанія — традиційна католицька держава, адже саме Католицька Церква домінує в країні. Хоча Іспанія як нація стає все більш секуляризованою. 

Однак ми співпрацюємо, наприклад, з благодійною організацією “Карітас”. Переважно ми працюємо з українськими громадами й товариствами.

Підготувала Оксана Войтко