Владика-номінант Василь Тучапець: «Буду цілком відкритим до вірних Харківського екзархату»

Владико-номінанте Василю, вас обрано Екзархом Харківським. У цьому регіоні сьогодні непроста ситуація. Вам не страшно туди зараз їхати?

Силоміць ніхто нікого нікуди не тягне. Мене були запитали, чи погоджуюся на цей вибір. Я погодився.

З російською мовою в мене проблем немає. Але, гадаю, ми живемо в Україні, тому треба говорити рідною мовою

Так, мені було нелегко прийняти таке рішення. Чому? Як мені видається, Харківщина специфічний регіон. Це не те, що Західна Україна чи Київщина, де наших вірних є доволі багато.

Вам, мабуть, доведеться часом спілкуватися російською…

(Сміється). Коли я служив в армії, то ми всі розмовляли російською мовою. З російською мовою в мене проблем немає. Але, гадаю, ми живемо в Україні, тому треба говорити рідною мовою.

Хочу наголосити, що ми є Церква. Церква не розрізняє мов, кольорів шкіри. Церква служить всім і кожному, хто приходить до неї, хто просить про підтримку, хто потребує Божого Слова. Церква покликана вести до спасіння всіх, хто його шукає.

А в Києві приходять люди інших національностей?

Так, звичайно, зокрема вірмени. Є багато російськомовних. Але ми не запитуємо, якої вони національності. Вони до нас приходять, а ми їм служимо.

Рукопокладення священика на єпископа та призначення на екзарха можна порівняти (у світському житті) з просуванням людини службовою драбиною: вона водночас отримує більше грошей, більше повноважень…

Для мене єпископський сан - це передусім гідність наступників апостолів, гідність Божої благодаті. Ця гідність вимагає також великої відповідальності. Ісус Христос каже, що кому багато дається, з того й багато спитають.

Щодо іншого… До Харківського екзархату входять три області: Харківська, Полтавська і Сумська. Є 12 священиків на ці три області. Це дуже мало. Тому про якісь матеріальні багатства годі говорити. Навпаки, доведеться посилено працювати, щоб розбудовувати нашу Церкву на цих теренах, зводити храми. Мене там чекає велика праця.

Немає священиків?

Деякі священики хочуть одразу прийти на великі сформовані парафії. У Центральній Україні, на Півдні країни парафії невеличкі: пастирі мають їх розвивати, працювати з людьми, доносити до них Слово Боже. На цих теренах більшість людей взагалі ніколи не ходять до храму… Можливо, вони чекають, аби постав храм, у який вони прийдуть. Тож у Харківському екзархаті роботи дуже багато.

Як відомо, греко-католицькі парафії в Харківському екзархаті не чисельні. Якими методами будете залучати людей до Церкви?

Гадаю, важливою є духовна складова, щоб парафія була духовним центром, щоб людина, яка приходить до храму, справді відчувала, що в громаді присутній живий Христос.

Нагадаю, що Стратегія розвитку нашої Церкви – «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Якщо в храмі лунатиме щира молитва, священик буде «живим» відображенням Ісуса Христа, Його слів і вчинків, то люди приходитимуть.

Важливо розпізнати потреби, які є в тому регіоні, і відповідати на них, просто бути відкритим і працювати

Матеріальні речі для нас на останньому місці. З цього приводу ми зовсім не хвилюємося. Якщо є віра, матеріальні речі приходять самі собою.

У київському храмі Святого Василія Великого, яким опікуються василіани, налагоджена робота з неповносправними особами, згідно з навчанням Катехизму… Що з цього ви практикуватимете в Харківському екзархаті?

У храмі Святого Василія Великого ми не організовували це просто так. Господь нам показував, які потреби люди мають, що для них належить зробити, на що треба звернути увагу і з чим працювати.

Так само, думаю, буде і в Харківському екзархаті. Важливо розпізнати потреби, які є в тому регіоні, і відповідати на них, просто бути відкритим і працювати. Я буду цілком відкритим до вірних Харківського екзархату. Гадаю, Господь посилатиме нам і священиків, які з Божою допомогою виявлятимуть духовні потреби людей і заспокоюватимуть їх. З часом побачимо, які спільноти постануть у Харківському екзархаті.

Українці в очікуванні, буде війна чи ні. Що можете сказати людям, які можуть першими на Південному Сході потрапити під удар агресора?

Надіємося, що війни все-таки не буде. Молимося, щоб Господь відвернув від нас це горе.

Душпастирі повинні проголошувати Слово Боже, щоб люди мали надію навіть у найгірших ситуаціях, періодах. Саме віра і надія на Бога дає силу вистояти.

Розмовляла Оксана Климончук