Владика Іван Кулик: «Парафію Cвятих Сергія та Вакха гуртує молитва»

Від 2009 до 2013 року він був адміністратором парафії, а від 1 грудня 2013 року був призначений її парохом. Пріоритетом для тодішнього священника, а нині владики Івана, було літургійне життя парафії, прагнення згуртувати спільноту храму довкола молитви. Водночас владика зізнається, що всі священнослужителі, які допомагали в проводі парафії, є неоціненним скарбом. Про життя парафії, виклики та здобутий досвід єпископ розповів ексклюзивно.

- Коли та за яких обставин ви вперше потрапили до парафії Святих Сергія і Вакха в Римі?

У 2005 році я приїхав на навчання до Рима. Під час навчання я не надто мав потребу брати участь у молитовному житті парафії, оскільки жив у Колегії святого священномученика Йосафата, де ми, студенти, мали забезпечене літургійне життя. Але знаючи про українські святині в Римі, старався їх відвідати. Коли я вперше потрапив у парафію Святих Сергія і Вакха, у храмі служилася Свята Літургія. Не пам’ятаю достовірно, скільки часу я провів тоді в церкві, але це було доволі коротке знайомство.

- За яких умов відбулося ваше призначення парохом цієї парафії?

Навесні 2009 року я завершував своє навчання на ліценціатській програмі Папського патристичного інституту "Августиніанум" і у той час, у березні, був офіційно призначений душпастирем для українців у Падуї та її околицях. Однак вже влітку владика Діонісій повідомив мене, що передбачається зміна пароха в парафії Святих Сергія і Вакха в Римі і що він бажає подати мою кандидатуру на пароха. Це було для мене дуже неочікуваним, тому що я щойно розпочав своє служіння в Падуї. У липні владика остаточно вирішив перевести мене до Рима. Оскільки наша Церква в Італії ще не мала сформованих структур (ще не було проголошено екзархату), то українська парафія в Римі офіційно належала до Римської дієцезії Римо-Католицької Церкви і призначення парохів було відповідальністю вікарія Святішого Отця для Римської дієцезії. Владика Діонісій виконував на той час уряд апостольського візитатора для українців греко-католиків, тому він пропонував кандидатуру пароха української парафії, але затверджувати чи не затверджувати цю кандидатуру було рішенням виключно кардинала-вікарія. Вікарій, кардинал Авґустіно Валліні, мав заперечення щодо моєї кандидатури. Основним його аргументом було те, що я доволі молодий та недосвідчений священник (на той час я мав 30 років і 4 роки священства), а в Римській дієцезії парохами призначали кандидатів у зрілішому віці. В результаті переконувань з боку владики Діонісія кардинал врешті погодився, але призначив мене не парохом, а адміністратором парафії. У статусі адміністратора я очолював парафію від 2009 до 2013 року, а з 1 грудня 2013 року був офіційно призначений парохом.

- Які священники виконували служіння в цій парафії разом із вами?

Я розпочав своє душпастирство у Римі 1 вересня. На той час ще з квітня в парафії вже був призначений віцепарох, о. Марко Семеген, який звершував своє служіння тут до 2014 року. Коли я очолив парафію, у ній служив також сотрудник, о. Андрій Чорненко, який поєднував навчання з душпастирством при парафії, і так тривало до кінця 2010 року, коли отець повернувся в Україну. Після того як о. Марко був відкликаний у 2014 році з парафії Святих Сергія і Вакха, щоб стати ректором собору Святої Софії в Римі, у парафію віцепарохом був призначений о. Дмитро Петро Квич, який служив тут до 2018 року. Після повернення о. Дмитра в Україну віцепарохом був призначений о. Тарас Остафіїв, який після вибору мене єпископом Кам’янець-Подільським у жовтні 2019 року став парохом і є ним досі.

Хотів би також зазначити, що окрім священників, які офіційно звершували своє служіння в парафії Святих Сергія і Вакха, було багато ієреїв, які різним чином допомагали в парафіяльному душпастирстві. Йдеться про священників, які навчалися у Римі та при нагоді служили потребам парафії. Хотів би зокрема згадати ієромонахів-єзуїтів Адама Матраса, Андрія Зелінського, Андрія Глабше, братів-єзуїтів, які на сьогоднішній день вже є священниками - В'ячеслава Окуня, Андрія Сивака, також ієромонахів-студитів Йону Максіма, теперішнього ігумена студитів, Саву Масника, брата Єремію Сточанина, тепер вже диякона. Також допомагали в душпастирстві о. Руслан Сідельник, що на сьогодні є офіційно віцепарохом, о. Андрій Вівчар, о. Ярослав Чайківський, о. Маріуш Дмитерко та інші.

Усі священнослужителі, які допомагали мені у проводі цієї парафії, стали для мене неоціненним скарбом. Я переконаний, що без їхнього знання, вміння, служіння, досвіду, молитовної підтримки ця парафія не могла б справді успішно розвиватися.

- Який стан парафії був, коли ви стали в ній парохом: як часто і коли звершувалися богослужіння, чи велася катехизація, чи були діти при парафії та якісь молитовні та катехитичні групи?

Свята Літургія звершувалася кожного дня зранку. У четвер молилися Божественну Літургію також увечері, оскільки друга половина дня в Римі для багатьох українських працівників була вільним часом. У суботу ввечері та перед великими святами звершувалася Вечірня, а в неділю та у дні свят перед святою Літургією була Утреня. Мені важко сказати, чи була катехизація, але припускаю, що була. Дітей у парафії було небагато. Щодо молитовних чи катехитичних груп мені також важко сказати, але гадаю, що певна діяльність в цьому напрямку здійснювалася.

- Які відбувалися прощі парафіяльні, поїздки, конференції, святкові заходи з нагоди національних та релігійних свят?

Щодо прощ, то основними напрямками в Італії були міста Барі (проща до мощів святителя Миколая), Сан Джованні Ротондо (до мощів отця Піо), Турин (до Плащаниці). Щодо закордонних паломництв, то кожного року здійснювалася проща до Марійського центру у Люрді, а у 2011 році була здійснена поки що єдина від парафії проща у Святу Землю. З нагоди Різдва та при інших релігійних чи національних нагодах ми мали у парафії святкові концерти, які проводилися як силами місцевих, так і приїжджих колективів. Також при парафії проводилися різні зустрічі наших людей зі спеціалістами у галузі медицини та права з огляду на потребу парафіян у таких зустрічах.

- Хто були парафіянами цієї церкви в Римі? Опишіть, будь ласка, парафіяльну спільноту: парафіяни, їхнє походження, праця, якою займалися в Римі, яка діяльність велася в парафії, які рухи існували серед парафіян, які настрої, як вони проявляли себе в житті парафії, хор, братства, сестринства та ін.?

Парафіянами були переважно українські заробітчани, але, окрім них, були також студенти, мішані подружжя (українсько-італійські). Географічно наші парафіяни походили в більшості із Західної України, але були також і з інших частин нашої держави. Щодо праці людей, то зазвичай це був догляд за дітьми і старшими особами, прибирання, господарська робота. Були також парафіяни, які працювали в лікарнях, закладах харчування. Щодо діяльності у парафії, то за моєї каденції ми почали частіше звершувати такі літургійні богослужіння, як Вечірня та Утреня, зокрема з нагоди менших церковних свят. У сфері катехитичної праці розпочали катехизацію дорослих, яка проводилася кожної неділі після Святої Літургії, зустрічі молоді в неділю ввечері та підготування дітей до першої Сповіді та урочистого Святого Причастя. Парафіяльний хор натомість існував задовго до мого приходу в парафію.

- Якими були ваші пріоритети в душпастирстві у цій парафії? На що ви найбільше акцентували?

Пріоритетом для мене було літургійне життя парафії. Щоб дати можливість людям краще розуміти літургійні тексти, ми друкували їх та роздавали, аби присутні під час богослужінь могли стежити за текстом. Зокрема йдеться про тексти Вечірні та Утрені, які з богословської точки зору є дуже глибокими текстами, насиченими духовністю та красномовністю Отців Церкви. З одного боку, така глибина та насиченість цих текстів робить їх неперевершеними у здатності наближати людину до богопізнання, а з іншого боку – вимагає від молільників посиленої уваги та думання, оскільки ці тексти часто є символічними, метафоричними, словом, не завжди є легко зрозумілими. Отже, я вважав своїм пріоритетом наблизити богослужіння Вечірні та Утрені до розуміння парафіян, щоб вони могли духовно користати з цих тисячолітніх скарбів Церкви. Також ми друкували «Обіжники» для недільних та святкових Божественних Літургій, у яких поміщали змінні частини богослужіння, щоб знову ж таки покращити розуміння вірними цих частин. З літургійно-катехитичною метою був розроблений парафіяльний сайт, на якому друкувалися пояснення недільних та святкових читань Апостола, Євангелія, літургійних текстів та інші богословські статті. Задля популяризації читання Святого Письма та молитви ним було запроваджене молитовне читання Святого Письма, яке відбувалося кожного четверга після Святої Літургії ввечері.

- Яку роль виконували сестри святої Анни при цій парафії? Як ви з ними співпрацювали?

Присутність сестер на парафії була знаковою. Самою своєю присутністю сестри нагадували про величну історію нашої Церкви, оскільки на служіння у патріаршому дворі та при парафії їх покликав ще патріарх Йосиф на початку 70-х рр. Але не лише їхня присутність була натхненням, адже сестри також багато допомагали у діяльності парафії, як молитовно, так і побутово. Свідченням живої участі сестер у житті парафії була їхня щоденна участь у Божественній Літургії, супровід богослужінь співом, догляд за чистотою, красою храму, належним станом священничих риз, а також дбання про добрий побут священників.

- Які єпископи були апостольськими візитаторами для українців в Італії за час вашого служіння як пароха та як ви з ними співпрацювали, адже вони жили при храмі?

За час мого десятилітнього служіння у парафії єдиним апостольським візитатором був владика Діонісій Ляхович. Оскільки владика жив при храмі, то брав справді активну участь у парафіяльному житті. Коли він був у Римі, то завжди звершував Святу Літургію, проповідував. Також по змозі завжди брав участь у Вечірні та Утрені, навіть з нагоди менших церковних свят, не кажучи вже про неділі чи великі свята. Окремою допомогою владики було те, що він проповідував реколекції у парафії, а коли було потрібно, то сповідав людей.

- Які, ви вважаєте, є найбільші ваші досягнення за час вашого служіння як пароха?

Мені важко оцінювати свої досягнення, мабуть, інші мали б про це сказати. Найбільше мені було приємним те, що парафіяльна спільнота стала ще більше згуртованою навколо літургійної молитви.

-  Яке ваше спостереження за динамікою розвитку цієї парафії від моменту вашого першого знайомства з нею і до сьогодні?

Можу сказати, що динаміка, на мою думку, позитивна. Постійно збільшувалася кількість молоді, дітей при парафії. Словом, я б сказав, що парафія постійно розвивається. За моїми спостереженнями, священники, які тепер здійснюють душпастирство у парафії, активно та справді жертовно це роблять. Зокрема, під час пандемії отці Тарас та Руслан добре розвинули дистанційну катехизацію (окрім надання доступу до дистанційних богослужінь), оскільки згідно з вимогами Італійської Держави храм певний час був повністю закритий.

- У цьому храмі в центрі Рима є непересічна святиня, чудотворна Жировицька ікона Пресвятої Богородиці. Чи бажаєте поділитися якимось особистим досвідом молитви перед цією іконою і отриманими за молитовним заступництвом Богородиці, у ній прославленій, благодатями?

Суто з фізичної точки зору ця ікона була завжди в мене перед очима, коли я звершував богослужіння, оскільки вона є запрестольною іконою. Часто мій погляд, отже, спочивав на ній і звідти очевидно я черпав багато благодатей. Можу сказати, що великою благодаттю для мене було, власне, десятирічне служіння у цій парафії, яке від початку було повірене покрову Пресвятої Богородиці. Вважаю, що Її чування наді мною та заступництво були завжди присутніми в моєму служінні.

Оксана Бабенко
для української парафії Святих Сергія і Вакха в Римі