Владика Діонісій (Ляхович): «Хто більший - чоловік чи жінка?»

Владико, нещодавно вийшла ваша книжка під назвою «Тихі будівничі». Чи можете прорекламувати свою книжку, про що вона?

Це книжка про жінок в Італії. На сьогодні ми маємо в Італії понад 140 громад. І ці громади існують завдяки жінкам. Якби не їхня активність, такої кількості громад там не було б.

Написав цю книжку, бо хотів пошанувати їх за це та якимсь чином віддячити їм за їхню цю невидиму працю, про яку ніхто не голосить. Власне, саме тому книжка і називається «Тихі будівничі».

Водночас «Тихі будівничі» – це наче духовна хроніка… Усе, що тут написано, – відповідь на питання, проблеми, які переживають тут жінки, у світлі Божого Слова, наприклад, хто важливіший - жінка чи чоловік, яке місце жінки в Церкві, чи повинна вона мовчати? Тобто це всі питання, які вийшли від українських жінок, які живуть в Італії.

У книжці є вісім проповідей на День матері. До кожної я готувався довго, інколи майже місяць: збирав думки, намагався відчути багато речей, пережити їх у собі, аби у світлі Божого Слова відповісти на питання жінок. Це не класичне письмо з цілісним змістом. Книжка складається з багатьох наук.

Я також хотів осмислити роль жінки у Церкві, бо часто в нас жінка є дискримінована, понижена. І я хотів показати, що вони мають неоціненну вартість. Я протиставляю дві жінки-протагоністи: Єву, через яку вийшов гріх у світ і жінку, і Богородицю, яка дала початок Новому Завіту, абсолютний простір для Господа Бога, який з її дозволу поселився в ній. Це є жінки. І вони мають ініціативу і в гріху, і в ласці.

У розділі з проповідями я звернув увагу на заголовок «Мама чужа між своїми». Що можна зробити, аби мама не була чужа між своїми?

Мама чужа між своїми. Я відчув це дуже багато разів, навіть будучи в Україні. Якщо це сім’я, то вона мусить бути разом. Інакше діти стають сиротами: віртуальними сиротами, сиротами при живих батьках. Лише 30 відсотків українців, які живуть в Італії, є сім’ями. Двадцять тисяч українських дітей ходять до італійських шкіл. Якщо порівняти, то в Іспанії 80 відсотків українців живуть сім’ями.

Покликання Церкви - допомагати людям, які живуть у розділеній сім’ї. Церква має ставитися до них з великою любов’ю, з великим розумінням, аби вони не почувалися відкинутими і там, і тут. І я намагаюся це робити, коли відвідую наші громади, коли спілкуюся з людьми.

Як це практично має виглядати? Люди, які вирішили заробляти гроші за кордоном, повинні працювати над тим, щоб підтримувати тісний контакт з дітьми, які лишилися в Україні. Щоб діти, які лишилися дома, не забували, що це їхня мама, яка їх утримувала, купила квартиру, дала освіту… І щоб ці діти не відкидали свою маму, коли вона сама потребує допомоги. Тобто там душпастирська праця з дітьми, а тут їхня підтримка.

Але з часом постає інша проблема. Днями отець Джан Карло Перего (зараз архиєпископ м. Феррари), президент Фундації «Мігрантес», сказав, що найбільша проблема буде з жінками, які старіють, і самі потребуватимуть піклування. Тож перед нами постає нова проблема, яку спільно з Україною треба розв’язувати.

Владико, у своїй книжці ви говорите, що має замовкнути не тільки жінка, а й чоловік. А чому чоловік має замовкнути?

Я тут більше говорю про священиків, які мають мовчати в Церкві. Гадаю, священик в особливий спосіб має замовчати на молитві, аби послухати, що Бог хоче від нього. Бо щоб зрозуміти, що Господь хоче від нього, треба великого мовчання, що зазвичай дається важко. Без мовчання провести віднову неможливо. Коли я мовчу, то зосереджуюся, відкриваю своє серце. Замовкає не тільки мій голос, а й крики мого серця. Це необхідно, аби почути, що хоче Господь. Почувши відповідь з висоти, лише тоді можна відповісти людям на їхні запитання.

Тож мовчання – дуже важливе. Чоловік мусить більше замовчати ніж жінка, бо жінки і так часто мовчать. І те, що ми не вміємо замовчати, є нашою великою проблемою.

Деякі чоловіки, аби, так би мовити, поставити жінку на приписане їй місце, використовують слова апостола Павла, який сказав: «Жінка в Церкві нехай мовчить».

Апостол Павло – великий революціонер, який вийшов був з тодішнього суспільства, де жінка не мала жодного голосу. Тобто ці його слова – це як сплата податку для того часу. Це стосувалося більше місця жінки в культурному, соціальному житті. Але він одночасно говорив про рівність чоловіка і жінки перед Богом.

Сучасний погляд Церкви трактує ці слова апостола Павла як звернення до жінок і чоловіків разом.

То, все-таки, хто більший - чоловік чи жінка?

Сміється.

Це саме мене запитували жінки. Папа Франциск сказав, що жінка є більша від чоловіка. А я кажу, що ні більша, ні менша. У спілкуванні, у любові є рівність. Не може бути хтось більший чи менший. Звідси має іти і взаємопошана, подавання руки одне одному… Коли одна особа страждає, інша має іти їй на зустріч, незалежно від того, чоловік це чи жінка. Любов має бути жертовною для всіх, бо всі в ній рівні.

У книжці ви також не оминули теми фемінізму. І ті, хто вважає себе такими, можуть сміливо сказати, що владика Діонісій – протагоніст фемінізму в Українській Греко-Католицькій Церкві…

Це не зовсім так. Я просто наголошую на рівності, на рівності в гідності чоловіка і жінки. Але я не за фемінізм як такий.

Я дуже хочу розвинути теологію, богослов’я жінки. Не пригадую жодного теологічного твору в Україні, щоб вивчав тематично роль жінки в Церкві. Це початок. Тому я закликаю до глибшого вивчення постаті жінки!

Розмовляв о. Ігор Яців,
керівник Департаменту інформації УГКЦ,
Рим – Київ