Владика Богдан (Дзюрах): «У Румунії ми побачили відродження Церкви»

Владико, яка загалом мета щорічних Зустрічей Генеральних секретарів Єпископських Конференцій Європи?

Ми збираємося, щоб передусім відновити нашу християнську близькість і обмінятися інформацією з перших вуст щодо актуального стану Церкви в різних країнах Європи. Бо Католицька Церква в країнах Європи діє в різних контекстах: культурних, історичних, суспільно-політичних. Тож такий обмін між нами сприяє достовірному інформуванню і водночас кращій співпраці.

Жодна Церква чи Єпископська Конференція не є якимсь окремим островом у своєму діянні. Ми є частиною єдиної Вселенської Церкви, а в суспільно-політичному та культурному контексті ми є частиною єдиної Європи. І виклики, які стоять перед Католицькою Церквою у Європі, – наші спільні виклики. Ідеться про питання міграції, захисту сім’ї та сімейних цінностей, про виклики, пов’язані із секуляризацією наших суспільств, і про питання душпастирства молоді чи захисту довкілля.

Очевидно, щоразу визначається якась окрема тема, якій ми приділяємо більше уваги.

Такі Зустрічі відбуваються щоразу в іншій країні?

Так. І це дає нам змогу ознайомитися ближче з життям, із душпастирською дійсністю Католицької Церкви в певній країні. Оскільки така Зустріч цього року проходила в Румунії, то ми мали нагоду познайомитися з двома легенями Католицької Церкви – Церквою латинського обряду і Греко-Католицькою Церквою, які діють на території Румунії.

У ході відвідин Румунії ми також згадали часи переслідувань. Це, власне, специфіка проведення наших Зустрічей у країнах Східної та Центральної Європи, коли перед нами неминуче постають наслідки комуністичного режиму, який залишив глибокі сліди в житті народів цієї частини Європейського континенту… Ми, зокрема, відвідали в’язницю в Бухаресті (вона діє і донині), в якій у комуністичні часи томилися і зазнавали мученицької смерті релігійні провідники та політичні в’язні.

З іншого боку, ми мали нагоду побачити на власні очі відродження Церкви, адже брали участь у молитовних говіннях молоді, а також відвідали будівництва нових Церков. Незабутнє враження залишили по собі відвідини благодійного центру підтримки «дітей в потребі» («bambini in emergenza»). Специфікою цього благодійного проекту, заснованого італійськими католиками, є не лише те, що в притулку знаходять нове життя покинуті діти, а й те, що цим дітям підшуковують сім’ї, щоб вони могли повністю інтегруватися в родинне життя і залікувати рани, спричинені відсутністю природних родичів. Усе це – знаки надії і для Румунії, і для всього Європейського континенту.

Владико, яка була тема цьогорічної Зустрічі?

Цьогорічна тема – «Роль Церкви і Єпископських Конференцій у плюралістичній Європі». Зокрема обговорювалися різі моделі і досвід відносин між Церквами та державою в європейському контексті. Ця тематика є дуже важливою, тому що вона має вплив не лише на нашу місію як Церкви, а й на стан суспільств, в яких ми живемо, і на життя осіб, яким ми, як Церква, покликані служити.

Звідки Церкви черпають вказівки в налагодженні відносин із державою?

Святе Писання дає нам світло, як маємо правильно розуміти взаємовідносини між Церквою і державою. Утім, слід правильно розуміти та інтерпретувати біблійні вислови, щоб їхнє застосування в житті було згідне з Божим задумом, а тому корисне для людини і суспільства. Господь Ісус сказав: «Віддайте те, що кесареве – кесарю, а те, що Боже – Богові». Знаємо, з якою внутрішньою свободою поводився Ісус стосовно сильних цього світу: із Пилатом вів розмову на тему правди і влади, натомість при зустрічі з Іродом не відповідав жодним словом на його марнославні очікування. Знаємо рівно ж історію св. Івана Предтечі, який за свою вірність Божому законові заплатив велику ціну - власне життя. При цьому євангелист зауважує, що цар Ірод, «слухаючи його, бентежився, однак слухав його радо». Урешті-решт, апостоли після Воскресіння Христового на вимогу представників Синедріону перестати проповідувати в ім’я Ісуса рішучо відповіли: «Більше слід слухати Бога, ніж людей». Отже, у Біблії маємо багато вказівок, як по-Божому вибудовувати свою поведінку у світі. Так само соціальне вчення Католицької Церкви з його ключовими поняттями спільного блага, гідності людини, субсидіарності та солідарності дає нам практичні вказівки щодо втілення в реалії щоденного життя біблійного вчення.

Утім, історичний, культурний і суспільно-політичний контекст європейських країн, в яких діє Католицька Церква, є різноманітним. Тому практичне втілення біблійного і церковного вчення не завжди дається легко. Європа має за плечима жахливий досвід двох тоталітарних режимів – нацистського і комуністичного, - коли зловживання з боку цивільної влади спричинило загибель мільйонів невинних жертв. Цей досвід глибоко закарбувався в душі європейських народів, і Церква не може оминути цього досвіду у своєму служінні. І тим не менше, саме це є Європа, в якій Церкви живуть і в якій покликані свідчити Євангеліє спасіння. Тож у ході цьогорічної Зустрічі ми мали гарну нагоду як поділитися власним досвідом, так і сформувати спільне бачення церковного служіння на ближчу і дальшу перспективу.  

Про що доповідали ви в ході дискусії над головною темою?

Я мав нагоду представити ситуацію в Україні, зокрема наш досвід взаємовідносин із державою. Передовсім, звернув увагу, що наші відносини будуються як на двосторонній основі, коли ми безпосередньо спілкуємося з представниками центральної законодавчої і виконавчої влади, так і на рівні співпраці Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій з державою.

Серед важливих ділянок, в яких здійснюються наші відносини з державою, я навів капеланське служіння у Збройних силах України, захист сім’ї та сімейних цінностей, освіту та співпрацю в захисті довкілля. Окрім того, не можна було оминути гуманітарної кризи, спричиненої російською військовою агресією проти України.

Ви згадали про відносини між Церквою і державою у рамках ВРЦіРО. Чи був цікавим український досвід такої співпраці для ваших європейських колег?

На мою думку, факт існування і успішної діяльності такої структури, як Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій є сам по собі унікальним на загальноєвропейському рівні. Те, що очільники християнських Церков і церковних спільнот разом із представниками юдейських і мусульманських громад вміють знаходити консенсусні рішення щодо багатьох суспільно-важливих питань, викликає живе зацікавлення з боку представників Католицької Церкви в Європі. Це те, що, між іншим, Україна може і повинна внести в розбудову загальноєвропейського дому: вміння налагоджувати мирне співжиття та успішну співпрацю між Церквами і релігійними організаціями.

А чи обговорювалися питання екуменічної діяльності на цьогорічній Зустрічі? Іван Павло ІІ свого часу назвав Україну «лабораторією екуменізму»…

Так, питання відновлення єдності між християнами є постійною темою на наших Зустрічах. Я поділився своїми роздумами на тему ролі Східних Католицьких Церков в екуменічному діалозі, а також повідомив про важливі проекти, які здійснюються в нашій Церкві останніми роками. Пригадав слова папи Венедикта XVI, який в листі до Глави нашої Церкви з нагоди 60-х роковин Львівського псевдособору 1946 року написав про роль нашої Церкви в католицькому сопричасті і в екуменічному діалозі так: «Місія, доручена Греко-Католицькій Церкві у повному сопричасті з апостолом Петром є подвійною: з одного боку, її завданням є підтримувати видимою в Католицькій Церкві східну традицію, а з іншого – сприяти зустрічі традицій, засвідчуючи не лише їхню відповідність, а і їхню глибоку єдність у різноманітності».

Я зауважив, що метафора мосту між Католицькою і Православною Церквами, яку прийнято застосовувати до Східних Католицьких Церков, є не дуже вдалою. Річ у тім, що по мості можна ходити, його можна топтати, урешті - спалити за собою. У будь-якому разі міст ніколи не є суб’єктом дії, але завжди є об’єктом. Натомість УГКЦ, як одна з найбільших Східних Католицьких Церков, покликана бути активним учасником і протагоністом екуменічного руху, і в цій ділянці в нас вже є чималий досвід.

До речі, учасники Зустрічі підкреслили, що ми, тобто члени Католицької Церкви, повинні дуже цінувати те, що не тільки говоримо про відновлення єдності між християнами, а вже живемо цією єдністю, за яку молився і якої так прагнув для своєї Церкви Христос. Живим прикладом такої єдності є сопричастя Східних Католицьких Церков з наступником апостола Петра – Римським Вселенським Архиєреєм.

Чи учасники Зустрічі мають достатньо інформації про актуальну гуманітарну ситуацію в Україні?

Саме під час таких заходів ми щоразу намагаємося надавати нашим братам і сестрам у вірі актуальну інформацію про наслідки війни, яка триває на Сході України. Загалом стверджується обмаль новин на тему України в західних ЗМІ. Тут, думаю, повинні зробити набагато більше всі – насамперед дипломатичні представництва України за кордоном, а також українські ЗМІ, громадські та неурядові організації і, очевидно, церковні спільноти.

У Бухаресті була нагода розповісти Генеральним секретарям Єпископських Конференцій Європи про перебіг гуманітарної акції «Папа для України», адже до збору пожертв долучилися всі католицькі парафії Європи. Це був також відповідний момент для подяки «за кожну думку і молитву, за кожен жест солідарності і близькості» та просити про подальшу молитовну пам'ять.

Розмовляла Оксана Климончук