Соціальні проекти церкви у Кривому Розі – о. Іван Талайло

Кривий Ріг зустрічає довго, спочатку короткою зупинкою потяга на Рокуватій, а потім лише Головним вокзалом, що наче приблудив в український степ із далекої дощової Англії ще у 19 столітті.

Але найголовніше у Кривому розі – це особливі люди, люди з особливими історіями. Люди невипадкові, люди дії.

Сьогодні в контексті розповіді про одну людину розкажемо вам про місто, про греко-католицьку церкву в місті та про соціальні ініціативи.

Отже, священик Іван Талайло – адміністратор парафії св. Миколая Чудотворця УГКЦ у Кривому Розі, 29 років, одразу після закінчення семінарії у 2014 році розпочав душпастирське служіння у Храмі св. Миколая в… Донецьку, що саме тонув у темряві окупації. Після двох років життя під обстрілами о. Іван приймає рішення змінити місце служіння, після чого переїжджає у Кривий Ріг. Тут з 2016 року засновує нову парафію – теж св. Миколая та парафіяльний благодійний фонд Карітас. Трохи згодом о. Іван долучається до криворізького Пласту – стає його духівником (позивний «Батюшка»), до Криворізької ради церков.

Ми, команда Львівської освітньої фундації, познайомились з о. Іваном у березні 2018 року, тоді він був одним з учасників програми «Студії живої парафії», яку реалізовуємо спільно з БФ «Карітас України» під патронатом Відділу соціального служіння УГКЦ. Нас насправді вразила активність молодого священика, адже попри те, що молиться його громада у невеличкій старенькій хаті, переобладнаній під каплицю, люди готові творити соціальні проекти не тільки для своєї церкви, але й для громади міста. Отець Іван сповнений планами та ідеями у серпні 2019 року зібрав команду однодумців з різних міських середовищ і вже зараз більше 10-ка активних криворіжан пройшли навчальну частину та готують до реалізації соціальний проект у рамках нашої програми «Школа відповідального служіння».  Про служіння, про важливість життєвої місії та про те, як не загубитись на новому місці читайте у цьому матеріалі.

Отче Іване, найперше хотів би запитати вас як вам було розпочинати служіння в мирному місці після кількох років під окупацією?

- Найперше, знаєте, це було трохи незвично, спокійно, без вибухів. Незвично і дивно без військової техніки на вулицях міста, без страху перед війною щодня.У Кривому Розі спокійно вулицями ходять люди, вони відпочивають, граються на вулицях з дітьми, ходять в кіно, - живуть звичайним життям. Спочатку мені було дуже незвично, дивно, адже в Донецьку все по-іншому. Але за перший рік так би мовити призвичаївся чи краще сказати, що адаптувався… Дивно адаптовуватись у громаду міста, де немає війни. Дивно, що взагалі треба адаптовуватись.

Які ваші перші враження були про Кривий Ріг? Чого ви очікували від міста?

- Якщо казати відверто, то очікування від міста з населенням більше 650 тисяч осіб були трохи більшими, ніж виявилось насправді. В першу чергу це стосується розвитку міста та стану його інфраструктури. Хоча багато хто з містян впевнено розповідає, що з часу незалежності відбулось багато, я кожного дня спостерігаю такі собі «привиди» радянського минулого.  Проте місто зустріло мене привітно і перші враження були позитивними. Цю атмосферу насамперед створили люди. Хоча, знаєте, не легко сприйняти червоний відтінок снігу та будівель, вкритих рудою  від наслідків гірничо-збагачувальних та інших підприємств. Так само важко спілкуватися з людьми, які живуть з думками про минуле, або ж вже в молодому віці через деструктивні впливи не бачать можливостей та не мають стимулу до розвитку і просто деградують. У тому числі через різні залежності…

З чого розпочинали працю в місті? Що було найскладніше? З якими інституціями і яким чином ви найперше знайомились?

-  Працю, звичайно, почали з знайомства з тими, хто тут живе. Найскладніше тоді, коли пропонуєш  зміни, ідеї, проекти, а на це не багато відкликаються… Не достатньо для того, щоб їх впровадити.Можливо, тому, що ще не довіряють, а, можливо, тому, що не мають віри в зміни. Перші знайомства з різними організаціями в місті були здебільшого у соціальній сфері. Оскільки в той час ми активно працювали та надавали багато допомоги від нашого благодійного фонду «Карітас Кривий Ріг»

Чи було відчуття, що ви тут для якоїсь місії? Якою на вашу думку була ця місія і чи змінилось щось зараз?

-  Було і є відчуття особливої місії.  Якщо її немає, то чому тоді їхати за 1000 км від рідної хати просто так? (Прим. – о. Іван родом із Сколівського району, що на Львівщині). Я вірю в те, що роблю, в тих людей, з якими працюю і маю нагоду спілкуватися щодня тут, у Кривому Розі. Так само маю підтвердження певними моментами в житті, що я тут для донесення до місцевої громади Євангелія, християнськи х цінностей та моралі, хоча для багатьох це не новина. Так само впевнений, що нашою місією є поширення добрих справ, через які можемо змінювати себе та інших навколо нас. І це я зараз говорю не про якісь нереальні, великі і непідйомні речі. Навіть найменші добрі справи, зроблені для інших, запалюють іскру. Найперше у тому, хто їх робить.

Чим для вас є участь у Школі відповідального служіння? Кого ви об’єднали в команді?

-  «Школа відповідального служіння» - це виклик. Виклик і водночас важлива спроба об’єднати активних осіб, які вже працюють для змін кожен в своєму місці. Об’єднати і створити з них команду, оскільки разом праця буде ефективніша,  разом легше зробити те, що самому здається непідйомним. В команді дуже різні люди з різних середовищ, організацій та  об’єднань. Звичайно, це представники Парафії св. Миколая УГКЦ, яку я очолюю. Також представники організацій, що працюють із військовими, які повернулися з зони АТО, журналісти, молодіжні активісти та ін.

Опишіть коротко ідею свого проекту в рамках ШВС

-  Наша діяльність в рамках Школи – це насамперед просвітництво. Під час обговорень ідеї проекту ми дійшли до командної думки, що через брак знань щодо того, як створювати та розвивати сім’ї, багато людей не належним чином ставляться до своїх найближчих. А це у свою чергу викликає ризики конфліктів, насильства. А останніми роками все більше новин, що через насильство у сім’ях страждають діти… На противагу тому будемо зміцнювати інститут сім’ї у Кривому Розі низкою цікавих заходів, які вже невдовзі заанонсуємо.

Яким ви бачите формат розвитку служіння греко-католицьких парафій на теренах центральної України? З чого розпочати?

-   Формат парафіяльного служіння на центральних чи східних теренах не є унікальним. Тому сміливо можемо говорити про служіння у трьох напрямках: молитва (уділення Таїнств), проповідь Євангелія (Керигма) та вчинення діл милосердя (Соціальне служіння). Без якоїсь з трьох позицій в парафіях нашої церкви за словами Блаженнішого Святослава «є сумнів щодо автентичності громади». Цей комплекс дуже хотів би втілити в своїй парафії, надіюсь Господь допоможе.

Чим є цінною парафія УГКЦ для громади?

-   На мою думку, парафія  УГКЦ цінна в місті найперше постійною можливістю для людей отримати духовну опіку для  себе, звісно для цього потрібне лише бажання. Адже священики завжди відкриті до підтримки та допомоги. Але водночас особливо останніми роками греко-католицька церква здійснює багато соціальних проектів, це виокремлено навіть в окрему стратегію розвитку нашої церкви – Стратегію розвитку соціального служіння УГКЦ. Тому часто у наших парафіях можна отримати підтримку так само і матеріальну. Ще один аспект нашого служіння - культурно-просвітницький напрям, однозначно ми несем в громаду міцні засади християнської моралі та розвитку суспільства, намагаючись будувати спільноти, де люди відкриті та довіряють одні одним.

Будувати спільноту чи будівлі?

-  Однозначно спільноту. Будівля без спільноти - це тягар. Приміщення однозначно треба доглядати, а який сенс витрачати час та ресурси для пустого приміщення, яке само по собі не є цінністю. З розвитком спільноти впевнений, що Бог допоможе і в потребах матеріальних, які потрібні для ефективної праці.

Як поєднати літургійне життя в громаді і служіння?

-  На молитві у християнській спільноті ми отримуємо саме те, чим можемо ділитись з іншими. Саме на спілкуванні з Богом ми стаємо кращими, краще розумієм для чого ми покликані, краще пізнаємо себе. Тому, згадуючи слова зі Святого Письма «Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Якова 2:17), вважаю, що служіння ближнім, а в сучасних реаліях ним сміливо можна вважати реалізацію соціальних проектів та програм релігійними громадами, є не просто бажаним, а обов’язковим. Тоді християнська спільнота є справді живою. Спільна молитва і служіння - це взаємопов’язані речі, які відділити неможливо.

Служіння для молоді в реаліях центральної України. Яке воно? Які виклики і можливості?

-  Найперше - це щирість в відносинах. Молодь дуже чутлива до подвійних стандартів,  спілкування з молоддю підштовхує до праці над собою. Молодь хоче побачити Євангеліє в сучасних реаліях, тому викликом для кожного, хто хоче спілкуватись з молодими особами в цій сфері є так звана «інкультурація» проповіді в сучасний світ молодої людини.

Ваша парафія через 5 років? Якою ви її бачите?

-  Нічого нереального. Майбутнє - це три пункти про які ми говорили: молитва (Таїнства), проповідь Євангелія (Керигма), соціальне служіння(милосердя до ближнього). Але, звичайно, в значно більших масштабах, ніж є зараз.

Анонімний донор пожертвував вам 500 000 грн на рахунок сьогодні вночі. Що зробите?

-  Ех, такі питання застають нас неочікувано (усміхається – авт.). Тому перше, що спадає на думку – це використав би ці кошти на покращення умов і тієї праці що вже зараз є, або яка може бути, але через брак коштів завжди відкладається і чекає «кращих часів». Тому так, використав би ці кошти для того щоб підштовхнути до розвитку громаду, покращив би вплив на підвищення морально-культурного рівня людей, які цього потребують. Ми живемо у час великих можливостей та завжди обмежених ресурсів. Тому коли ідеї отримують можливості  та ресурси для втілення, це завжди тішить. Особливо якщо ідеї соціальні і так би мовити «людяні».

До слова, о. Іван зараз окрім реалізації соціальних проектів займається будівництвом храму та культурно-освітнього парафіяльного центру. Реквізити для підтримки діяльності Парафії св.Миколая –

РЕЛIГIЙНА ГРОМАДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ ПАРАФIЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО - КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В,
ЄДРПОУ/ДРФО 40767435,
в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305750) 
р.р. 26003053516122 (Поточний рахунок),
(помітка "пожертва на храм")
АБО
Талайло Іван Іванович 5168757363776636
(помітка "пожертва на парафію")

Розмовляв Станіслав Клосовський
БО «Львівська освітня фундація»
Кривий Ріг - Львів, 2019