«Багато євреїв за те, щоб проголосити митрополита Андрея Праведником світу», - Блаженніший Любомир

2 апреля 1997 года Варшава принимает новую, шестую по счету в ХХ веке Конституцию Польши. В нее законодательный Сейм вносит чувствительную для новейшей европейской истории 13 статью: «Запрещается существование политических партий и иных организаций, обращающихся в своих программах к тоталитарным методам и практике деятельности нацизма, фашизма и коммунизма …». Хватит. Натерпелись. Кстати, любопытный опыт, когда Украина будет проводить свою конституционную реформу, 13 статью Основного Закона Польши следовало бы трансплантировать в наш Основной Закон.

Предтечей ему моя постоянная рубрика на НВ Момент в истории. Сегодня мой сказ о митрополите Украинской Греко-Католической Церкви Андрее Шептицком и о тех трех годах его яркой жизни, за которые большевики его ненавидели. Фашисты – терпели. Прихожане – боготворили. Украинские евреи в 2008-ом провозгласили – Праведником.

Своими воспоминаниями делится со мной Любомир Гузар.

Его детство во Львове пришлось на советскую и фашистскую оккупацию. В 1944-ом он эмигрировал в США. С 1958 года - священник греко-католической церкви.  С 1972 – служитель монастыря Студийского устава (Рим). В Украину вернулся после провозглашения ее Независимости, где с 2001 по 2011 возглавлял УГКЦ. Его слова передаю языком оригинала. Так как этот оригинал восхитителен.

Итак, в мае 1917 с ссылки из Суздаля в Киев возвращается опальный Митрополит украинской греко-католической церкви (УКГЦ) Андрей Шептицкий. Здесь он выступает перед делегатами съезда кооператоров Киевщины: «Какой бы ни была Россия, она добровольно не отречется своей власти над Украиной. Но если Украина хочет жить свободной жизнью, то должна обязательно отделиться от Москвы, должен стать независимым государством, искать себе союзников среди других свободных народов».

Любомир Гузар: «Не треба дивуватися. Я думаю кожна, здорово думаюча людина, яка мала трошки ширший державницькій погляд на справи мусила усвідомлювати що Москва для нас, я би підкреслив не Росія, а Москва, була небезпекою. Чому кажу Москва, радше Росія? Структура Росії є самодержавна. Колись там був цар. Потім прийшли радянські самодержителі і сьогоднішній Володимир Путін є цілковито в тій традиції. Людина яка надає тон, накази, яку треба приймати як батька народу, від якого все залежить».

Я: «2 августа 1938 года на католический праздник святого Ильи, в микроскопическом селе Унив, тогда еще территория Польши, теперь Украина (здесь размещается униатская Свято-успенская Уневская Лавра) Андрей Шептицкий обращается к пастве с предупреждением об угрозе вторжения большевиков на Западную Украину. Что, по мнению Митрополита, исходя из полученного опыта УССР – голодомор 1932-1933 - сулит большие неприятности. Его большой друг Сергей Ефремов уже 8 лет в тюрьме, где умрет через год».

Любомир Гузар: «У 1938 році Шептицький попереджує братію в Уневі, що будуть погані часи. Як він це передбачував? На підставі чого? Я не вмію сказати. Але факт є, що він це сказав. 17 вересня 1939 року, я пригадую вони [більшовики] прийшли на нашу вулицю Тарнавського. Дуже високі хлопці. І мали такі шапки, про які я потім довідався, що то називається будьонівки. Нашу родину вони не непокоїли, хоча ми всі жили в страху. Були спаковані на всякий випадок. Отже не треба було бути ясновидцем. Треба було бути притомним. І Митрополит був свідомий тої небезпеки».

Я: «Сейчас мы уже знаем, что вступление Красной Армии в Западную Украину и ее оккупация большевиками, это часть мирного договора между Гитлером и Сталиным подписанного 23 августа 1939 года, именуемого: пакт Молотова и Риббентропа (министры иностранных дел СССР и Германии). Но тогда все подавалось под иным майонезом. Это был якобы освободительный поход с целью спасти украинцев и белорусов от германской оккупации («Что-то слышится родное в долгой песни ямщика»). Короче дежурная война с фашистами и хунтой за благополучия шахтеров и землепашцев. О том, что в Закопане (Польша) НКВД и гестапо создали совместный центр для «борьбы против польской агитации», что в руки гестапо НКВД передало около 500 немецких коммунистов, скрывающихся в СССР от нацистов, о том, что 20 сентября 1939 года (уже три недели бушует вторая мировая) распоряжением шефа НКВД, Лаврентия Берии плененных в Западной Украине (в районе Олевского пограничного отряда) немецких офицеров следует освободить и передать в немецкое посольство, конечно же предшественники всяких там «лайфньюзов» и «рашетудеев» не сообщали. Тюрьмы были переполнены. С декабря 1939 года началась подготовка к депортации населения западных областей Украины в отдаленные районы СССР. Общее число депортировано за три года перевалило за 300 тысяч человек.

Любомир Гузар: «Ми мешкали на вулиці Тарнавського, а ходили до церкви на вулиці Зибликевича. І там був закрут. І тому закруті було приміщення, знаєте сутерени (напівпідвальне) і там сидів швець, який був комуніст і там чванився. Я пригадаю це 1938-1939 роки. Він там сидів черевики направляв, вікно відкрив, і насміхався з тих, хто йшов в неділю до церкви. Він спеціально в неділю працював. Така його маніфестація (сміється). Він думав, що коли прийдуть більшовики, його до небес піднесуть. Вони (комуністи) приготовляли книжечки, куди заносили інтелігенцію міста Львову. І на підставі тої книжечки нарід потім їхав на Сибір. Між іншим, багато членів комуністичної партії Західної України також згодом арештували. Ми якось йшли до церкви, і по ньому було видно, що вийшло не те, що він думав. Його також заарештували. Але Шептицького більшовики боялися. Він був занадто улюблений в народі, щоб його рухати. Арештували різних священиків і людей вивозили 1939, 1940, 1941 роки. Вночі приїздило авто. Я пригадую, родина тільки гадала, де воно стане? Значить там когось будуть брати, вивозити. Дві години спакуватися, і до побачення».

Я: «По официальным данным, которые приводит бывший генпрокурор Андрей Вышинский, из Восточной Польши присоединенной к СССР в Сибирь, Казахстан, Якутию выслано 388 тысяч человек. Последняя волна депортации 21 июня 1941 года. Эшелоны депортированных уже бомбит немецкая авиация. Еще в апреле 1941-го Берия приказал, «исходя из условий военного времени разрешить НКВД СССР в отношении всех заключенных, приговоренных к высшей мере наказания, привести приговоры в исполнение». Поток расстрельных дел в отдельных местах доходил до 500-800 в день. Берия писал Сталину что трибуналы не успевают рассматривать дела обвиняемых. И тогда пошли внесудебные расправы.  

Любомир Гузар: «Червень 1941 рік прийшли німці. Люди вітали їх. З різни причин. Що забралися більшовики – це одна річ. Друга річ – прийшло військо, вермахт. Які дуже гарно поводилося. Вони мали пояси, а на поясах було написано Gott mit uns – З нами Бог. Але, що людей дуже озлобило, коли відкрили в’язниці і там знайшли, що більшовики, в ці останні дні свого побуту дуже багато народу повбивали. Страшні речі були. По звірські людей трактували. Вішали. Розпинали. Жінкам груди обрізували. Я пригадую батьки, мені та сестрі абсолютно заборонили щоб ми щось бачили. Для дитини то було б травма. 30 червня була проголошена незалежна держава, і Митрополит Шептицький цей проект благословив. Але пізніше прийшло гестапо і все стало інакше. Всі хто там проголошував [Незалежність], вони всі знайшлися в концтаборі Заксенхаузен. Гестапо, все контролювало, не менше як НКВД»

Я: «1 июля 1941 года Андрей Шептицкий издал пастырское послание, в котором поддержал провозглашение Независимости Украины, а немцев назвал освободителями от большевизма. Но иллюзорный мир рухнул очень скоро. Начался массовый геноцид евреев, а их во Львове жило очень много. Шептицкий был в приятельски отношениях со многими из в иудейских общинах. Одно то, что митрополит выучил иврит и обращался к ним на древнееврейском языке, показывает степень интернационализма, этого бесспорно самого большого поборника украинского национализма».

Любомир Гузар: «Ви знаєте, Шептицький написав листа до Гімлера, протестуючи проти винищення євреїв. Той лист в Берліні кинув до поштової скриньки отець Йоганес Петерс, який був монахом. Він [Петерс] у Львові зорганізував фабрику взуття, в якій працювали жиди. Вони сиділи в підвалах. Вони були добрі майстри. Мені це оповідав один з тих братів, що працював в тій фабриці. Вночі вони виходили, а фабрика робила чоботи для військ. І вони вміли дуже добре краяти шкіру. Як мені пояснював той брат, з такої шкіри треба було вишити визначену кількість пар взуття. А ті власне, жидівські майстри, дуже добрі майстри, вони з тої шкіри додатково вирізували матеріялу на одну або дві пари. Брати продавали чоботи. А з цього вони (євреї) утримувалися. Той отець Петерс закінчив в концтаборі. Але то інша історія.

Я: «Шептицкому, который просил Гиммлера остановить еврейские погромы прислали из гестапо ответ. В нем намекнули, что и сам Шепицкий за шаг до расстрела, из-за своего заступничества. В конце лета в 1942 Митрополит организовывает кампанию спасения евреев. Тысячи детей с его подачи спрятали в монастырских школах, выдали им фальшивые удостоверения о крещении. Раввин Давид Кагане скрывался в Митрополичьих палатах три года, работая в библиотеке. Из его воспоминаний о Митрополите: «Когда я говорю, что Андрей Шептицкий был святым, я не преувеличиваю. Я знаю, что качества, которые творят правдивого святого, настолько редки, что их почти не существует. Но граф Шептицкий обладал ими всеми». До войны на Западной Украине проживало свыше 870 тыс. евреев, к 1944 - 17 тыс. Среди спасенных митрополитом были дети главного раввина Львова, будущего министра иностранных дел Польши, и будущий полковник израильской армии. Однако комитет израильского мемориального комплекса жертвам Холокоста «Яд ва-Шем» (Иерусалим) пока что отказывается присвоить Шептицкому статус Праведника Мира. В мае 2008 года, после долгих дебатов, еврейская община Украины автономно признала митрополита Шептицкого - Праведником Мира. В честь этого, возле центральной синагоги Киева было высажено так называемое «Дерево жизни».

Любомир Гузар: «Вони [Комітет Яд ва-Шем] його не визнають, тому що він благословив дивізію СС- Галичина. То правда, що він її благословив. Але вони не нищили євреїв. Були наші люди, що працювали в поліції. Були садисти. Не можна сказати, що всі були ангели. Але митрополит Шептицький цього не благословив, і написав той славний лист: «Не убий». В якому застерігає проти братовбивчої активності, але також проти нищення невинних людей. Є багато євреїв за то щоб його проголосити Праведником Світу. Приміром Адам Ротфельд, екс-міністр закордоних справ Польщі. Я коли був більш рухливий, я зустрічав євреїв в Англії, Польщі, Україні, людей які «за».  

Я: «29 июля 2015 года на государственном уровне будет отмечаться 150-летний юбилей митрополита Шептицкого. Человека, который сумел остаться человеком в период правления тьмы – красной и коричневой. У комитета мемориального комплекса Яд-ва-Шем, еще есть полтора месяца чтобы переосмыслить масштаб и Андрея Шептицкого, спасшего тысячи жизней и проклявший любой цвет тоталитаризма. Но это уже другая история».

Александр Пасховер, «Новое Время»