Служба свята Блаженних новомучеників УГКЦ

Все возложи́вши * на Бо́га упова́ння, * ви прийняли́ заповіт Небе́сного Вчи́теля, * що сказа́в: «Хай не триво́житься се́рце ва́ше!» * Тож і у вірі ра́дісно пожи́вши, * і кожноде́нним служінням ду́ші укріпи́вши, * ви по́двиг му́чеництва й ісповідництва прийняли́, * перейшли́ че́рез мно́гі стражда́ння і му́ки. * З землі української – небе́сні громадя́ни, * ви тепе́р ся́єте там, де в Отця́ жи́тел бага́то, * і з дерзнове́нням мо́литеся * за ду́ші на́ші. Двічі.

Все Сотвори́тель * созда́в для ра́дости й любо́ви, * все творіння зверши́в не на смерть, а на Свою́ просла́ву, * але́, щоб усіх ізба́вити, ви́терпів стражда́ння Хре́сні * за́мість нале́жної Йому́ ра́дости. * Тож і ви, блаже́нні, наслідуючи Вчи́теля, * по то́му, як пізна́ли ра́дість віри * – спізна́ли і стражда́ння, * пізна́ли Отця́ – спізна́вши Лик Стражда́льця, * що і Сам пройшо́в шлях скорбо́тний, * і вам приготува́в місце * в До́мі Отчому. Двічі.

Всі подивля́ли вас * за ва́шу непохи́тну віру, святії: * руйнува́в лю́тий гони́тель Це́ркву ви́диму * – а ви у вірності Неви́димому укріпля́лися; * довко́ла вас ни́щено життя́ і гідність лю́дську * – а ви явля́ли світові смире́ння і Життя́ Незнище́нне; * у кругове́рті сме́рти й ворожне́чі * – ви і переслідувачам проповідували Істину * і за мучи́телів моли́лися, * як і Той, Хто укріпля́в вас у му́ках * і дав вам благода́ть заступа́тися * за ду́ші на́ші. Двічі.

Хоч і зруйно́ваний був * о́браз ви́димої Це́ркви, * хоч бага́то душ во́рог застра́шив * – ви відчаєві не піддали́ся * і служіння не поки́нули, * що його заповів Госпо́дь дру́зям Своїм, * бо вірили, що на о́браз Його́ сме́рти і воскресіння * після но́чі – збли́сне до́світок відро́дження * і наста́не час відбудо́ви, * коли́ інші перейму́ть плоди́ стражда́нь і мук ва́ших. * Ви бо пра́гнули Влади́чні за́повіді спо́внити * і засвідчили, що неможли́ве чи́нить той, * хто по́вен любо́ви Бо́жої. Двічі.

Замишля́в підсту́пно лю́тий і нелю́дський во́рог * зни́щити непідвла́дну йому́ Це́ркву че́рез ло́жне возз’єдна́ння * з Це́рквою, яку́ безче́стив і нево́лив. * Тож і по́честями, виго́дами та доча́сними доста́тками * мани́в архипа́стирів, ієре́їв та вірних, * за відмо́ву сме́ртю їм і страшни́ми ка́рами погро́жуючи. * Але́ яви́лись непохи́тними святи́телі * і до мучи́телів так промовля́ли: * «Ми в пра́вді сла́вимо Бо́га і в пра́вді навча́ємо сло́во Його́ істини. * Не зра́димо Це́ркву тиранопокло́нством, * не відрече́мося Первоапо́стольної Єдности: * її ми ви́страждали * – їй і зоста́немося вірні!»

Хто Тебе́ не ублажи́ть, Всесвята́я Діво? Хто ж не оспіва́є дівственне наро́дження від Те́бе? Бо Той, Хто по́за ча́сом від Отця́ возсія́в, Син Єдиноро́дний – Він же і від Те́бе, Чи́стої, ви́йшов, несказа́нно вопло́чений. По приро́ді – Бог Він, і за́для нас ста́вши по приро́ді люди́ною, Він не на дві осо́би розділя́ється, але́ у двох незли́тних приро́дах пізнає́ться. Його́ моли́, Свяще́нная, Всеблаже́нная, щоб поми́лував Він ду́ші на́ші.

«Не поли́шу вас си́ротами», * – сказа́в Госпо́дь пе́ред Страстя́ми дру́зям Своїм. * На вас се сло́во спо́внилося, * о му́ченики всеблаже́нні з землі української! * Пізна́вши насоло́ду церко́вну * – зазна́ли ви й гіркоти́ переслідувань; * пожи́вши у хра́мовій красі й пишно́ті * – зоста́лися нагі, осиротілі і знесла́влені. * Та не поли́шив вас Госпо́дь, о му́дрі свідки, * Муж Збо́лений, що зазна́в нару́ги; * заповів бо: «Я прийду́ до вас», * і ви ба́чили Його́ – Кого́ світ не міг ба́чити.

Бу́вши на верши́ні життя́ церко́вно-наро́дного, о святи́телі, * – в одноча́ссі опини́лися ви у темни́ці. * Ще вчо́ра ото́чені числе́нним кліром і вели́ким здви́гом лю́ду * – ни́ні ви ото́чені зневіреними і застра́шеними в’я́знями. * Коли́сь зодя́гнені у благоліпні ри́зи * – днесь у нужде́нній оде́жі безпра́вних. * Та не поме́ркло ва́ше світло у темно́ті, * і ціннішим ви́явився скарб чесно́т Христо́вих у прини́женні. * Ніде́ не полиша́ли ви служіння * – ні в ва́шій ве́личі, ні в ва́шім умалінні. * Вірні па́стирі незла́мні, * моліться за ду́ші на́ші.

Як живи́й Госпо́дь, * так і ви живете́ в ша́трах Його́ наднебе́сних, * у несказа́нній з Ним бли́зькості, * у ра́дості спогляда́ння Лиця́ Його́. * Ви в повноті життя́ перебува́єте, * не пощади́вши свого́ життя́ земно́го і доча́сного, * і мо́литеся, щоб земні ва́ші співгромадя́ни * Небе́сного Світла спадкоє́мцями ста́ли.

Не поли́шили служіння ісповідники, * не занедба́ли ні любо́ви до бли́жнього, ні пра́вила церко́вного: * в сутери́нах і ліса́х, у відда́лених хати́нах і мали́х міськи́х поко́ях * Же́ртву Євхари́стії прино́сили. * О чу́до! не зни́щив во́рог Це́ркву, відібра́вши хра́ми; * хоч повбива́в одни́х – інші ісповідники яви́лися. * Не в сами́х бо хра́мах жива́ Це́рква * – Дух і Пра́вда всю́ди храм собі буду́ють! * Непримітна осе́ля кочега́ра чи чорноро́ба * – стає́ пишнося́йним хра́мом і на землі Не́бом; * чоловік непоказни́й і стру́джений * – ось ієре́й досто́йний і вели́чний! * Не дола́ють врата́ а́дові Це́ркву * – жнива́ стражда́нь її ще більший плід прино́сять.

Співа́ли ** Бо́гові Ви́шньому блаже́нні му́ченики, співа́ли * і прославля́ли в тю́рмах, катівнях і на засла́ннях Ім’я́ Його́. * За коро́ткого ча́су ста́вши доскона́лими, * вони́ ви́повнили довголіття, * у пра́вді ви́тривавши по́серед лука́вства. * Благода́ть і ми́лість, і опіку Бо́жу * вимо́люють святі для края́н своїх.

Співа́ймо ** Ма́тері Бо́га на́шого, вірні, співа́ймо * і прославля́ймо літургією щоде́нности Життя́, Не́ю зро́джене! * Плека́ймо, як Вона́, простоти́ се́рця доскона́лість, * щоб сповня́ти пе́ршу і найголовнішу за́повідь: * люби́ти Бо́га і бли́жнього без лука́вства. * Благода́ть і ми́лість, і опіка Бо́жа * прихо́дить Богоро́дицею до діте́й Си́на Її.

Житло́ закла́в у вас з Отце́м Своїм Син Бо́жий, * у вас, що були ви́гнані, * житла́ позба́влені, в темни́ці вки́нуті. * Ув’я́знив па́стирів мучи́тель і заду́мав ста́до розігна́ти, * але взива́ли без страху́ ув’я́знені: * «Не ви́рвете коріння Це́ркви з землі на́шої, * бо коріння її – на Не́бі!»

Живучи́ в доча́сності – Позачасо́вим * і в буде́нності – свя́том постійної Богопросла́ви, * не устраши́лися ви, коли́ все втра́тили, * і не спокуси́лися позірними бла́гами тира́на, * тож і взива́ли до розпина́телів: * «Не ви́рвете коріння Це́ркви з землі на́шої, * бо коріння її – на Не́бі!»

Жили́ ви в ми́рі Христо́вому, * в ми́рі, що його́ Він зали́шив Своїм у́чням, * тож і ми́ру ло́жного не прийняли́ від світу: * не зго́дилися понево́лити Це́ркву. * Тому́ взива́ли з жа́хом ва́ші розпина́телі: * «Не ви́рвемо коріння Це́ркви з землі сіє́ї, * бо вкорінені святи́телі її на Не́бі!»

Мно́жество му́чеників дала́ в новітній час земля́ українська, * мно́гі їх імена́ відо́мі нам, а мно́гі – тільки Бо́гові; * прославля́ємо всіх їх, відо́мих і невідо́мих, * по́через па́м’ять мало́ї грома́ди їх: * святи́телів, священному́чеників, преподо́бних і пра́ведних, * що Ду́ха не згаси́ли і Влади́ці благоугоди́ли.

Мно́жество блага́нь возно́симо до Богоро́диці, * мно́гі печа́лі лю́дські зна́є Діва. * Але́ пригля́ньмося до о́бразу Її, відо́мого і невідо́мого: * ми бо покли́кані ста́ти уча́сниками Бо́жої приро́ди * і з усіма́ святи́ми явля́ти Бо́га світові, * як Вона́, що вмісти́ла Невмісти́мого.

Блаже́нні му́ченики українські, * цілість Тіла Христо́вого не розірва́ли ви, * тіла́ свої відда́вши на му́ки: * ле́сті во́рога не піддали́ся і Петро́вої є́дности не зрекли́ся. * Ублажа́є вас земна́ вітчи́зна ва́ша Україна * і вся Вселе́нська Це́рква да́внім співом: * Святії му́ченики, * ви сла́вно стражда́ли і вінча́лися; * тож моліться до Го́спода, * щоб поми́лував ду́ші на́ші. Двічі.

Як воскресіння на́шого Скарбни́ця, * тих, що на Те́бе надіються, Всеоспівана, * із ро́ву і прова́лля прогрішень возведи́; * Ти бо ви́нних у гріху́ спасла́ єси́, * народи́вши Спасіння на́ше, * пе́ред різдво́м – Діва * і в різдві – Діва, * і по різдві да́лі су́ща Діва.

Як гріб Твій, Спа́се, * так і Це́ркву-стра́дницю * запеча́тав і стеріг безбо́жник. * Та яви́лися, як Ангели, * святі її ісповідники * і звісти́ли Воскресіння * у досвітній те́мряві.

Діву і Ма́тір Спа́сову, * Тебе́, Богоро́дицю, * зо святи́ми на́шими * завжди́ велича́ємо, * як Світли́цю Бо́жу і Пала́ту, * з усіх родів Передо́брану.

Здивува́вся світ уве́сь, * бо узрів чу́до неможли́ве: * яви́лася, мо́вби з небуття́, Це́рква * зі святи́телями, кліром і мно́жеством вірних, * століттями руйно́вана, але́ не зни́щена, * і в оста́ннім ча́сі уме́ртвлена. * І яви́ла прецінну окра́су * – своїх му́чеників, ісповідників і праведників, * що просія́ли у досвітній те́мряві.

Цвіте наш, Діво! * Звідкіля́ прийшла́ єси́ і як ро́дові лю́дському яви́лася? * не з ца́рських пала́т – Цари́ця * і з незначно́го міста – Призна́чена. * Хто знав Тебе́, хто Твою́ та́йну міг прови́діти? * У далині від си́льних носи́ла єси́ Всеси́льного, * що че́рез Те́бе зво́лив у світі яви́тися; * і непримітно, пле́каний Тобо́ю, зростав Бли́зький, * що прийшо́в спасти́ нас, відда́лених.

Яви́в Собі Христо́с Це́ркву сла́вну, * без пля́ми чи змо́ршки: * хоч осла́блену – си́льну му́чеників по́двигами * і многоплідну ісповідників терпінням.

Повелінням Бо́жим * скри́лася Діва в Єги́пті, * оберіга́ючи Христа́-Младе́нця * од Ірода-дітовбивці. * Провидінням Бо́жим * скри́лася Це́рква в підпіллі, * оберіга́ючи оста́нок * вірних діте́й своїх. * Утаїлася Діва з Си́ном * у краю́ чужо́му * – утаїлася Це́рква-стра́дниця * у краю́ своє́му гно́бленому. * І велича́ють Богома́тір * ісповідників діти.

Був прире́чений наро́д Ізра́їлів * на страшну́ же́ртву всепа́лення, * і втра́тив стільки життів, скільки є зір на не́бі. * Але́ не убоя́лися катів діти Ново́го Ізра́їлю, * прихо́дячи Авраа́мові на по́міч: * Слуга́ Бо́жий Андре́й, і брат його́ Климе́нтій Унівський, і Емілія́н пресвітер, * і мно́жество зна́них і незна́них синів і дочо́к України. * Скрива́ли люд євре́йський – самі не мо́жучи скрива́тися, * захища́ли діте́й Якова – самі безза́хисні і безборо́нні, * віддава́ли життя́ своє́ за бли́жніх, * жили́ дія́льною любо́в’ю * – пра́ведники, чиїми моли́твами * світ дони́ні трима́ється.

Блаже́нний ка́торжник і стра́дник Микола́й до пісні ви́зволення всіх склика́є: «Ізбави́телю і Бо́гові, що че́рез ме́не діє чудеса́, співа́ймо!».

Любо́в’ю па́ству огорта́в у дале́ких країнах За́ходу святи́тель Мики́та, і з дале́ких степів Схо́ду до Ізбави́теля і Бо́га після трудів і мук поли́нув.

Ангел у пло́ті з погідних па́горбів надся́нських, зігрів тепло́м душі холо́дну Північ святи́тель Григо́рій – Ізбави́теля співе́ць та ісповідник.

Жада́ння світські відки́нувши і служіння бли́жньому в найбільшій потре́бі обра́вши, преподо́бна Йосафа́то, досягла́ єси́ свого́ Жада́ння – Го́спода.

Еде́мським са́дом став для те́бе монасти́р, Тарси́кіє, та в супоко́ї його́ ти за люд російський вболіва́ла і, розстріляна, стрімко злетіла до Влади́ки.

Нелю́дське життя́ терпели́во зно́сила Олімпія з по́сестрою своє́ю, ви́гнана гони́телем у пусти́ню Сибіру, край То́мський і Ха́рський освя́чуючи по́двигом.

Найва́жче життя́, найда́льше вигна́ння, незмірне стражда́ння – все се вплело́ся найкраснішими квітка́ми  у віно́к Твого́ му́чеництва, Лавре́нтіє.

Ієра́рх і ста́рець із-над Ся́ну срібноле́нтого до Ки́єва відійшо́в – оста́нньою про́щею стражда́нь.

Був світлом для люде́й і світлом душі вознісся у Нетлінне Світло Северіа́н-ігу́мен – із темни́ці катува́нь.

Обле́чений висо́ким богосло́в’ям, а по́тім черне́цтвом, Йоаки́ме – хре́щення мук прийня́в єси́ в котлі.

Горли́вий па́стирю, коли́ ни́щили тіло твоє́ побиття́м, Віта́лію, – ду́хом ти свідчив перемо́гу Незнище́нного.

Ося́ював ти люд па́стирською турбо́тою і ре́вністю в обо́х людиновби́вчих тираніях, Слуго́ Бо́жий Пе́тре.

Мур воздви́гли на те́бе в темни́ці, Рома́не, о́тче па́стви і ба́тьку роди́ни, але́ не стри́мали твоїх псалмів.

Украю́ мордо́вському заги́нув ти, подібний і іменем, і благодія́ннями до чудотво́рця з Мир Лікійських.

Доро́гою вірности ходи́в єси́ по стежка́х підкарпа́тських; і є́дности з Главо́ю Апо́столів не зрікся ти, і стражда́в благоже́ртвенно. Тож моли́ся, Теодо́ре, щоб спаса́вся люд Срібної Землі.

Ре́вний у вірі архипа́стирю і невто́мний Бо́жий виногра́дарю; та́йний був єси́ єпи́скоп і я́вний вигна́нець і му́ченик. Страшну́ ка́торгу пережи́вши, ти і насту́пних не убоя́вся єси́ стражда́нь.

Ісповідник вірний і незла́мний, мало́ю свіче́ю служіння твого́ відганя́в ти те́мряву безбо́жництва і апо́стольського преє́мства став єси́ опо́рою, тож утіша́й, Йоа́не, засту́пництвом твоїм наро́д наш.

Тебе́, в’я́зня ка́мери сме́ртників, Васи́лію, Всеви́шній ви́вів у життя́ – з ціло́ю Це́рквою, що співа́є: «Отців на́ших Бо́же, благослове́н єси́!»

Вели́ку П’я́тницю твоїх стражда́нь, Йоа́не, помина́ємо і, ба́чачи в то́бі взіре́ць наслідування Го́спода, взива́ємо: «Отців на́ших Бо́же, благослове́н єси́!»

Образ ре́вности і ла́гідности, о́браз страсте́й Госпо́дніх яви́в єси́, розп’я́тий, і співа́єш ни́ні з дре́вніх му́чеників ли́ком: «Отців на́ших Бо́же, благослове́н єси́!»

Їдучи в сибірські табори́, заповіда́в своїм блаже́нний Олексій: «Не зра́дьте віри отців на́ших, щоб у пра́вді взива́ли ви: Бо́же, благослове́н єси́!»

Крице́вий ста́рець у темни́ці поме́р, заповіда́ючи: «Бо́га пра́ведного превозносіте по всі віки».

Розстріляний богосло́в, пра́ведник і па́стир заклика́є: «В Тро́йці Єди́ного превозносіте по всі віки»

Ані люде́й не поли́шив, ані му́к не убоя́вся стра́дник зі Стра́дча, Спа́са превозно́сячи по всі віки.

Юною чи́нить Це́ркву спів, і співець-му́ченик оспівує з на́ми Свято́го і превозно́сить по всі віки.

Наро́де вели́кий, сла́вного мав єси́ екза́рха і Христосла́вного ма́єш му́ченика, апо́стола вселе́нської є́дности церко́вної – Леоніда.

Архимандри́те Небося́йний Унівський, днесь твоя́ Ла́вра тебе́ ублажа́є, Климе́нтію, що смире́нно подвиза́вся і му́чеництвом увінча́вся.

Ше́стеро хрести́в єси́ діте́й своїх, о́тче, і бе́зліч діте́й Ізра́їля спаса́в єси́ хре́щенням; за них же і тіло відда́в єси́ на спа́лення, Еміліа́не.

Як вас нарече́мо, святії? * Богови́дцями? – бо ви ба́чили життя́ на́че Бо́жими очи́ма, * правдолю́бцями? – бо вірність Христо́ві не проміня́ли ви на ло́жний спо́кій, * Це́ркви красо́ю? – бо й без пишно́ти хра́мів служи́ли ви прекра́сно, * Ду́ха глибино́ю? – бо одухо́вили ви на́віть ва́ші темни́ці. * Мно́гі ва́ші імена́, * а ще більші – дарува́ння; * моліть, щоб спасли́ся * співці ва́ші вірні.

Як вас просла́вимо, му́ченики? * Про́повіді і служіння вільного захисника́ми? * – бо воліли ви вме́рти, але́ не згаси́ти Ду́ха в Це́ркві. * За́мкненими па́стирями з неза́мкненими уста́ми? * – бо і му́ки, за́вдані вам, става́ли про́повіддю для мало́го ста́да. * Мно́гі ва́ші імена́, * а ще більші – дарува́ння; * моліть, щоб спасли́ся * співці ва́ші вірні.

Як вас імену́ємо, вигна́нці? * Благовісниками? – бо й найда́льші кінці Сибіру * і степи́ Казахста́ну чу́ли від вас єва́нгельське сло́во, * благода́тними? – бо ви поши́рювали ра́дість віри * се́ред лю́ду чужо́го, безра́дісного і зневіреного. * Мно́гі ва́ші імена́, * а ще більші – дарува́ння; * моліть, щоб спасли́ся * співці ва́ші вірні.

Що вам принесе́мо, ісповідники? * Чи па́м’ять? – але́ пра́гнете ви, щоб ми діла́ ва́ші чини́ли. * Чи хра́ми? – але́ ви спільно́т живи́х передусім чека́єте. * Чи навча́ння? – але́ в благода́ті Ду́ха. * Богосло́в’я? – у моли́тві Це́ркви. * Чудотво́рці і святи́телі, * пра́ведні священному́ченики, * моліть, щоб спасли́ся * співці ва́ші вірні.

Красу́ спо́внення за́повідей Христо́вих обра́вши, * красу́ Христосла́вного життя́ в церко́вному наро́ді укріпля́йте, * у красу́ нетління по стражда́ннях зодя́гнені, * всеблаже́нні новому́ченики українські!

Богоро́дице, Ти єси́ Лоза́ Істинна, * що ви́ростила нам Плід Життя́, Тебе́ блага́ємо: * моли́ся, Влади́чице, з Апо́столами і всіма́ Святи́ми, * щоб поми́лувані були́ ду́ші на́ші.

Блаже́нні му́ченики українські, * цілість Тіла Христо́вого не розірва́ли ви, * тіла́ свої відда́вши на му́ки: * ле́сті во́рога не піддали́ся і Петро́вої є́дности не зрекли́ся. * Ублажа́є вас земна́ вітчи́зна ва́ша Україна * і вся Вселе́нська Це́рква да́внім співом: * Святії му́ченики, * ви сла́вно стражда́ли і вінча́лися; * тож моліться до Го́спода, * щоб поми́лував ду́ші на́ші.

Як воскресіння на́шого Скарбни́ця, * тих, що на Те́бе надіються, Всеоспівана, * із ро́ву і прова́лля прогрішень возведи́; * Ти бо ви́нних у гріху́ спасла́ єси́, * народи́вши Спасіння на́ше, * пе́ред різдво́м – Діва * і в різдві – Діва, * і по різдві да́лі су́ща Діва.

Блаже́нні му́ченики українські, * цілість Тіла Христо́вого не розірва́ли ви, * тіла́ свої відда́вши на му́ки: * ле́сті во́рога не піддали́ся і Петро́вої є́дности не зрекли́ся. * Ублажа́є вас земна́ вітчи́зна ва́ша Україна * і вся Вселе́нська Це́рква да́внім співом: * Святії му́ченики, * ви сла́вно стражда́ли і вінча́лися; * тож моліться до Го́спода, * щоб поми́лував ду́ші на́ші.

Неперемо́жні му́ченики в вінка́х перемо́ги, ми у ва́ми врято́ваній Це́ркві благода́рні пісні вам випи́суємо на суво́ях серде́ць на́ших. А ви, чиї імена́ впи́сані в Кни́зі Бо́га Живо́го – живо́ю охороня́йте Це́ркву на́шу, щоб зва́ли ми: Ра́дуйтеся, края́ни в Небе́сному Кра́ї!

Неперемо́жній Влада́рці на честь перемо́ги ми, врято́вані від ли́ха, благода́рні пісні випи́суємо Тобі, раби́ Твої, Богоро́дице. А Ти, що ма́єш си́лу нездола́нну, від уся́ких нас бід охорони́, щоб зва́ти Тобі: Ра́дуйся, Невісто Неневісная!