Положення про Єпископа-емерита

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЄПИСКОПА-ЕМЕРИТА

«Єпископи-емерити – це категорія пастирів, що заслуговують на особливу увагу… Уся Церква плекає глибоку повагу до цих найдорожчих братів, які залишаються важливими членами Колегії єпископів, а також вдячна їм за пастирське служіння, що виконували та далі виконують, офіруючи свою мудрість та досвід для спільноти» (Pastores gregis, 59).

 

І. Вступні зауваги

Арт. 1. Під поняттям єпископа-емерита в цьому Положенні слід розуміти єпископа, який здійснював архиєрейське служіння, але з відповідних і законних причин офіційно закінчив виконувати свій уряд. Такими причинами є зречення на підставі віку чи стану здоров’я або інші поважні причини, які перешкоджають єпископу належним чином виконувати служіння, а також зречення на прохання самого єпископа, прийняте компетентною церковною владою.

Титул емерита не може бути наданий єпископу, який втратив уряд через закінчення визначеного часу служіння або переведення на інше служіння, був усунений або позбавлений.

Арт. 2. § 1. Норми цього Положення стосуються тих єпископів, які здійснювали своє служіння в межах канонічної території УГКЦ, а саме: єпархіального єпископа, екзарха Отця і Глави УГКЦ з єпископською гідністю, єпископа-коад’ютора та єпископа-помічника.

§ 2. Права єпископів-емеритів, які виконували своє служіння в митрополіях, єпархіях чи екзархатах поза межами України, можуть регулюватися цим Положенням або відповідними положеннями, виданими місцевою національною єпископською конференцією. Однак кожна митрополія або єпархія може опрацювати свої норми, взявши за основу це Положення та врахувавши приписи, видані місцевою національною єпископською конференцією.

§ 3. Права єпископів, які виконували своє служіння в Курії Отця і Глави УГКЦ (куріальні єпископи, прокуратор при Апостольській Столиці, апостольський візитатор і т. п.) регулюються додатковими приписами Синоду Єпископів УГКЦ.

Арт. 3. Права Отця і Глави УГКЦ, який зрікся уряду і тим самим отримав титул емерита, регулюються окремим Положенням, затвердженим Синодом Єпископів УГКЦ.

Арт. 4. Це Положення регулює також питання належного і гідного утримання єпископа-емерита.

 

ІІ. Зречення єпископа з уряду

Арт. 5. § 1. Єпископське служіння в Христовій Церкві посідає особливе місце. Єпископ є намісником і посланцем Христа, і владу, яка йому надана, він виконує від імені Христа  (пор. кан. 178 ККСЦ).

§ 2. У зв’язку з тим, що єпископське служіння вимагає від єпископа постійної готовності й здатності виконувати свій уряд, церковне законодавство, дбаючи про належну пастирську опіку Божого люду, закликає єпархіального єпископа, екзарха з єпископською гідністю, єпископа-коад’ютора, єпископа-помічника, яким виповнилося 75 років або які стали не здатні належно виконувати свій уряд через стан здоров'я або з іншої поважної причини, подати зречення з уряду, котрий вони посідають (пор. кан. 210, §1, 218 ККСЦ).

§ 3. В поодиноких і особливих випадках Синод Єпископів УГКЦ може сам просити єпископа про зречення (кан. 210, §3 ККСЦ).

Арт. 6. § 1. Досягнувши канонічного віку (75 років), єпископ подає Отцю і Главі УГКЦ прохання про зречення з уряду, який він посідає (пор. кан. 210, §2 ККСЦ).

§ 2. Якщо причиною зречення є нездатність належно виконувати уряд через стан здоров'я або інша поважна причина, то єпископ, який подає зречення, повинен його відповідно і докладно обґрунтувати [наприклад, подати медичний висновок] (пор. кан. 970, § 3 ККСЦ).

§ 3. Якщо єпископ не здатний виковувати своє служіння (через ув’язнення, вигнання, тяжкий стан здоров’я або позбавлений користування розумом) і не в змозі самостійно подати зречення та його відповідним чином аргументувати, справу повинен вирішити Отець і Глава УГКЦ за згодою Постійного Синоду УГКЦ (пор. кан. 233, §1 ККСЦ).

Арт. 7. Для прийняття зречення, про яке мова в арт. 6 цього Положення, Отець і Глава УГКЦ потребує згоди Постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів УГКЦ раніше сам попросив єпископа подати зречення (кан. 210, §3 ККСЦ).

Арт. 8. Зречення, подане єпископом, має наслідок лише після того, як було прийнято компетентною церковною владою і про нього було повідомлено того, хто зрікся уряду.

Про прийняте зречення слід також поінформувати вірних Церкви (кан. 970, § 1 ККСЦ). Від цього моменту єпископ стає емеритом.

 

ІІІ. Стосунки єпископа-емерита з Отцем і Главою УГКЦ та єпархіальним єпископом

Арт. 9. Отець і Глава УГКЦ та єпархіальні єпископи мають цінувати духовну спадщину єпископів-емеритів (пор. Pastores Gregis, 59).

Отець і Глава УГКЦ повинен підтримувати тісний зв'язок із єпископами-емеритами. Він може пропонувати їм певні завдання, а емерити - прийняти і виконувати або відхилити їх. Проте, якщо єпископ-емерит погодиться прийняти якісь обов’язки чи завдання, то повинен виконувати їх у дусі послуху і покори.

Арт. 10. Стосунки єпископа-емерита з єпископом єпархії, в якій пройшло його служіння або де він проживає, повинні характеризуватися братерством і взаємоповагою. Це є добрим і натхненним прикладом для Божого люду, особливо для єпархіального духовенства. Єпархіальний єпископ має високо цінувати ті дари, що їх єпископ-емерит має і здійснює в Церкві, особливо в єпархії: молитву, терпіння, прийняті в любові, приклад священичого життя і поради, особливо коли про них попросять (див. Apostolorum Successores, 226).

Арт. 11. Єпископ-емерит не має права втручатися в управління єпархією[1]. Він повинен уникати будь-якої ситуації, що могла б дати навіть найменший натяк на створення чогось на зразок паралельного уряду єпархіального єпископа і зашкодити життю та єдності єпархіальної спільноти. Тому єпископ-емерит має здійснювати свою діяльність у порозумінні і за згодою єпархіального єпископа єпархії, в якій він мешкає, так щоб для всіх було зрозуміло, що тільки єпархіальний єпископ є єдиним та головним пастирем єпархії і відповідальним за керування нею.

 

ІV. Правовий статус єпископа-емерита

Арт. 12. § 1. Єпархіальний єпископ, зречення з уряду якого було прийняте, одержує титул єпископа-емерита єпархії, якою керував (пор. кан. 211, § 1 ККСЦ).

§ 2. Єпископові-емеритові, який виконував уряд екзарха, єпископа-коад'ютора чи єпископа-помічника, належить титул уряду, що його він раніше виконував з додатком «емерит» (кан. 218 ККСЦ).

Арт. 13. Після прийняття зречення з уряду єпископ втрачає владу управління, отриману для виконання єпископського уряду, однак не права, які походять із прийнятої хіротонії. Таким чином він по змозі на прохання і в повній згоді з єпархіальним єпископом єпархії, в якій мешкає, може виконувати різноманітне служіння.

Арт. 14. Єпископ-емерит має право:

1. за згодою єпархіального єпископа звершувати Архиєрейську Божественну Літургію в храмах і каплицях єпархії (пор. кан. 200 ККСЦ);
2. проповідувати Слово Боже в усьому світі, хіба що котрийсь єпархіальний єпископ в окремому випадку виразно заборонив це у своїй єпархії (пор. кан. 610, § 1 ККСЦ);
3. на підставі самого права уділяти Святе Таїнство Покаяння в усьому світі, хіба що єпархіальний єпископ в окремому випадку виразно заборонив це у своїй єпархії (пор. кан. 722, § 2 ККСЦ);
4. уділяти дияконські, пресвітерські свячення чи здійснювати єпископську хіротонію на підставі законного доручення, дотримуючись кан. 472, 537, 560, 745, 747, 749 ККСЦ;
5. за уповноваженням місцевого ієрарха чи пароха благословити подружжя (пор. кан. 830, § 1 ККСЦ).

Арт. 15. § 1. Єпископ-емерит є членом Синоду Єпископів УГКЦ.

Його потрібно запрошувати на всі засідання Синоду Єпископів УГКЦ (пор. кан. 102, §1 ККСЦ), проте він не має обов’язку брати в них участі (пор. кан. 104, §1 ККСЦ).

§ 2. У виборах Отця і Глави УГКЦ, єпископів і кандидатів на уряди, про які мовиться в кан. 149 ККСЦ, єпископ-емерит має вирішальний голос (пор. кан. 102, § 2 ККСЦ).

§ 3. Єпископ-емерит може також пропонувати Синодові Єпископів УГКЦ кандидатів, яких він вважає гідними до єпископського служіння (пор. кан. 182, § 1 ККСЦ).

§ 4. Щодо фінансових справ, які розглядає Синод Єпископів УГКЦ, єпископ-емерит має тільки дорадчий голос (пор. кан. 11 КПП).

Арт. 16. § 1. Єпископ-емерит може також брати участь у засіданнях Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із правом вирішального чи дорадчого голосу згідно з приписами партикулярного права УГКЦ.

§ 2. Щодо фінансових справ, які розглядає цей Синод, єпископ-емерит має тільки дорадчий голос відповідно до приписів Статуту цього Синоду.

Арт. 17. Єпископ-емерит може бути членом комісій УГКЦ.

Арт. 18 § 1. Єпископ-емерит має право брати участь у засіданнях митрополичих Синодів УГКЦ у межах митрополії, в якій виконував служіння або проживає, і має на них вирішальний чи дорадчий голос згідно з приписами Статуту Митрополичого Синоду УГКЦ.

Арт. 19. Єпископ-емерит має право отримувати від єпархії, в якій він виконував служіння чи в якій проживає, єпархіальний вісник, інші подібні документи та всі офіційні повідомлення (AS 228c).

Арт. 20. Єпископ-емерит має право виявляти турботу про всі Церкви, а особливо про місійні справи, підтримуючи своїм служінням місійні ініціативи, щоб таким чином Царство Боже поширювалося по всій землі (пор. Apostolorum Successores, 229f).

Арт. 21. § 1. Хоч єпископ-емерит не зобов’язаний служити Святу Літургію в неділі і дванадесяті свята за народ Божий, однак має пам’ятати про те, що його молитва є завжди важлива і буде найкращою послугою, яку він може ще зробити Церкві.

§ 2. Для всього духовенства він повинен бути прикладом людини молитви, відданості своїй Церкві і народові та взірцем послуху церковній владі.

 

V. Утримання єпископа-емерита

Арт. 22. Коли єпископ закінчує своє служіння і виходить на емеритуру, Церква повинна забезпечити йому гідне утримання. Так вона виявляє свою пошану до вислуженого єпископа та старшої особи. Однак слід пам’ятати: це утримання, особливо стосовно приміщення та матеріальних засобів, має бути поміркованим, не розкішним, щоб не викликати згіршення серед народу.

5. 1. Фінансові питання

Арт. 23. § 1. Зобов’язання щодо відповідного та гідного забезпечення емерита повинна нести єпархія, зречення з уряду якої він подав і яке було прийняте (див. п. 6 і 8 цього Положення), за таким принципом: усе, що стосується належного утримання, оплачує єпархія, а приватні речі оплачуються з власних фондів єпископа-емерита.

§ 2. Якщо єпископ служив більше ніж в одній єпархії, обов’язок гідного утримання лягає на всі єпархії пропорційно, відповідно до терміну служіння і можливості єпархії. Вирішувати це питання повинна спеціальна комісія, очолювана Отцем і Главою УГКЦ та зацікавленими єпископами (пор. кан. 211, § 2 ККСЦ).

§ 3. Якщо єпархія або єпархії не можуть належно подбати про забезпечення єпископа-емерита, то після представлення відповідних документів про їх економічний стан повинні все ж таки частково подбати про утримання. Кошти на інші потреби повинні бути передбачені в щорічному бюджеті, затвердженому Синодом Єпископів УГКЦ (пор. кан. 211, § 2 ККСЦ).

Арт. 24. У забезпеченні утримання єпископа-емерита єпархія не має брати до уваги особисті заощадження єпископа чи доходи з приватно оплачуваного пенсійного фонду. Натомість до загальної суми зобов’язань слід додавати доходи з державних фондів (пенсійного чи іншого).

Арт. 25. Розмір пенсії єпископа-емерита повинен дорівнювати заробітній платні, яку одержує його наступник в уряді.

Арт. 26. Єпископ перед поданням зречення з уряду повинен вирішити всі особисті майнові і фінансові справи та зобов’язання. Він повинен звернути особливу увагу на сплату боргів, кредитів чи інших фінансових зобов’язань приватного характеру, щоб вони не обтяжували єпархію.

Арт. 27. Якщо єпископ-емерит має якесь особисте майно, зокрема заощадження в будь-якій формі, він повинен розпорядитися ними, склавши заповіт і призначивши виконавця своєї волі.

Арт. 28. Єпископ-емерит повинен ретельно вести реєстр отриманих намірень на служіння Божественної Літургії. Не відслужені пожертви за Божественні Літургії, особливо якщо вони довготермінові, повинні мати повне фінансове покриття.

5. 2. Місце проживання

Арт. 29. Єпископ-емерит має право проживати на території єпархії, в якій він здійснював служіння останнім часом, або в будь-якому іншому місці на його вибір. Отець і Глава УГКЦ, за згодою Синоду Єпископів УГКЦ, у певних випадках і з огляду на особливі обставини може вирішити інакше (пор. кан. 211, §1 ККСЦ).

5. 3. Особисте майно єпископа-емерита

Арт. 30. Щоб уникнути непорозумінь, особливо стосовно фінансів, єпископ-емерит повинен скласти заповіт відповідно до чинного законодавства, в якому, зокрема, передбачити:

волю щодо місця поховання;

волю щодо фінансів, які є в особистому розпорядженні, а також рухомого і нерухомого майна.

5. 4. Смерть і похорон

Арт. 31. За організацію похоронних відправ і поховання відповідає єпархія, беручи до уваги волю самого емерита.

5. 5. Місце поховання

Арт. 32. § 1. Місце поховання єпископа-емерита повинно бути точно визначене заздалегідь.

За звичаєм єпархіального єпископа ховають у крипті катедрального собору. Інші єпископи також повинні бути там похоронені, якщо є для цього достатньо місця (Apostolorum Successores, 228d).

§ 2. Якщо в крипті катедрального собору немає місця для поховання, рекомендується виділити на церковному цвинтарі місце для поховання єпископів.

 

Опубліковано на офіційній веб-сторінці УГКЦ 13 грудня 2016 року