Лист Папи Франциска до Блаженнішого Святослава

Дорогий Брате,

Я з радістю отримав листа, якого Ваше Блаженство сердечно надіслав мені після пленарного засідання Синоду Єпископів, що відбувся у вересні цього року в Брюховичах. Хочу подякувати Вам за теплі почуття братерської єдності, які Ви виявили мені, та за новини, якими Ви поділилися зі мною.

Ваші слова нагадали мені про постать Вашого попередника, блаженної пам’яті Кардинала Любомира Гузара. Гадаю, ми маємо бути вдячними Богові за його життя, віддане до кінця, навіть у не менш цінному і плідному часі його хвороби, коли він продовжував чувати у молитві за свою Церкву та за свій народ. Його свідчення є також заохоченням до відповідальності, щоб з вірною щедрістю відповідати на приклад Пастирів, яких Христос дарував нам і які жили згідно Його серця.

Мене вразили також і вирази, сповнені любові й турботи, якими Ви, дорогий Брате, говорили мені про важливість літургії та молитви. Насправді, Пастир ніколи не може втомлюватися щодня молитися та віддавати життя, піднімаючись до вівтаря та сходячи від вівтаря для того, щоб зустрічати народ Божий, перебувати поруч із ним, ніколи не опускаючи рук, не шкодуючи себе у супроводі довіреної йому пастви, щоб допомогти їй зрозуміти насамперед духовне мистецтво довірятися Господеві за будь-яких обставин та зберігати все у Ньому, який ніколи не розчаровує очікувань своїх вірних.

Я також хотів би сказати Вам, що я є поруч із вами, що у моїх молитвах та в усьому тому, що я представляю Богові кожного дня, ви посідаєте особливе місце. Зокрема, у служінні Божественних Тайн Христа та у принесенні перед присутністю розламаного Хліба та пролитої Чаші ті життя, які є поламані ненавистю, та ту кров, яка постійно проливається через ворожнечу між людьми в багатьох частинах світу, від щирого серця благаю для улюбленої України утіхи та миру у воскреслого Господа. Він ще досі несе у своєму тілі рани, завдані Йому насильством своїх створінь: вони не зникли, а стали джерелами світла. Сповнююся надією, що також і рани Християн стануть отворами світла, відкритими на густу темряву цього світу.

Ми готуємося святкувати Різдво. Це свято Світла, яке сяє у темряві. Це Таїнство Божественного Світла, яке променіє у ночі людини: воно не скорочує її, не прояснює її сповна, але розпочинає новий світанок – світанок, у якому Бог замешкав у нашій затьмареній історії. Нехай тепло Його ніжності зігріває серця та оживляє надію, хай Його обеззброююча простота запалює бажання примирення та миру, а Його невтомна любов породжує бажання починати знову та пробачати.

З цими почуттями поновлюю мою вдячність та бажаю Вашому Блаженству, братам Єпископам, священнослужителям, монахам та монахиням і усім вірним, на Батьківщині та на поселеннях, святого Різдва: солодко смакувати дар, покладений нам до рук: «бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано… і дадуть йому ім’я… Князь миру» (Іс 9,5).

Франциск

З Ватикану, 19 грудня 2017 року