Владика Діонісій Ляхович про завдання та надії нового екзархату

На першого очільника новоствореного екзархату чекає багато завдань, серед яких – організація адміністративного аспекту, розробка стратегії душпастирського служіння, діалог з місцевими громадами. Багато з цих питань діяльності та розвитку екзархату обговорюватимуться під час Екзархального собору, що відбудеться від 11 до 15 грудня цього року. Серед планів на найближче майбутнє – календарна реформа, що передбачає перехід громад УГКЦ в Італії на григоріанський календар. Про це владика Діонісій розповів інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News.

Владико, що змінилося у вашому служінні після 24 жовтня, коли вас призначено екзархом для українців католиків візантійського обряду?

Раніше я виконував служіння апостольського візитатора. Моїм офіційним завданням було збирати прямі інформації про стан українських вірних, що належать до візантійського обряду, де вони проживають; стабільно поселені чи тимчасові; про їхню економічну ситуацію, які проблеми виникають у збереженні їхньої віри і східних традицій, в яких дієцезіях вони перебувають тощо. Зокрема, мав обов’язок звітувати Конгрегації Східних Церков про кількість священників, які опікуються українськими вірними, чи вони належать до богопосвячених інститутів, а якщо єпархіальні, то чи вони в целібаті чи одружені, про їхній канонічний стан, про їхній культурний, теологічний та духовний вишкіл, про їхні умови життя.

Моя функція була також посилювати і координувати душпастирське життя, пропонувати латинським єпископам священників для українських спільнот. Щороку я готував звіт для Конгрегації Східних Церков, надсилаючи копію також до Курії Верховного Архиєпископа.

Очевидно, як візитатор, я не мав юридичної влади над священниками, які належали до різних митрополій і єпархій в Україні та служили для наших громад за контрактами з римо-католицькими дієцезіями, що в Італії та Іспанії. Моїм завдання було здавати звіти і координувати душпастирство разом зі священником, який був номінований душпастирським координатором з боку Конференції єпископів Італії.

Отже, від 24 жовтня коли я став номінованим екзархом та від інтронізації, що відбулася у вівторок, усі священники і вірні українці візантійського обряду, що проживають в усій Італії, юридично належать до екзархату під керівництвом Екзарха.

Яким чином ця зміна може позначитися на церковному та суспільному житті вірних УГКЦ, що мешкають і працюють в Італії?

Канонічний термін «екзархат» походить від грец. слова ἔξαρχος, що дослівно у перекладі українською мовою означає «зовнішня влада». Канонічний стан екзархату, згідно з сучасним східним церковним законодавством, фактично, нічим не відрізняється від правового статусу єпархії, тобто усе, що визначено в праві для єпархій і єпархіальних єпископів, стосується також екзархату та екзарха (ККСЦ, кан. 313), з такою відмінністю, що екзархів поза межами території України призначає Апостольський Престол, тобто вони виконують своє служіння від імені Римського Архиєрея.

Створення екзархату й інтронізація екзарха буде вимагати великої праці: створити курію, пресвітерську, душпастирську та економічну ради; різні комісії, зокрема катехитичну, літургійну, економічну; канонічно оформити служіння священників в екзархаті, домовляючись з латинськими єпископами про храми. Також потрібно розробити стратегію душпастирського служіння, де буде передбачена турбота про суспільне життя вірних. Як бачимо, тепер, у період нового спалаху пандемії, наростає так званий «синдром Італії». Він проявляється в тому, що деякі наші жінки, що приїхали на заробітки і стали «тихими будівничими» наших спільнот, можуть залишитися без засобів на існування. Після багатьох років роботи, інколи від цілодобової праці в Італії, жінки до краю виснажилися, особливо працюючими з хворими на хвороби Паркінсона та Альцгеймера. Ця важка праця, навіть серед принижень, впливає на психіку людини, а трагедія починається тоді, коли через вік і погіршення стану здоров’я вони втрачають роботу і не можуть знайти іншої, а часом в Україні не знаходять притулку, тож Церква має завдання вийти назустріч цим жінкам. Вони потребують постійної духовної, моральної і суспільної підтримки.  

Що собою представляє екзархат станом на сьогодні та які напрямки ви вважаєте пріоритетними в його подальшому розвиткові?

Екзархат тепер нараховує 152 громади, розкинуті по всій Італії. Служать 67 священників. Їм ще допомагають священники-студенти, які навчаються в римських університетах. Заангажовані також отці василіани, один ієромонах Студійського уставу, один ієромонах Чину Найсвятішого Ізбавителя, сестри служебниці, сестри василіанки та сестри катехитки святої Анни. Наші вірні збираються у 152 храмах, з яких тільки 27 – у виключному користуванні, а всі інші в почерговому служінні з римо-католиками.

Звичайно, першим пріоритетом є євангелізація та катезизація вірних. Зокрема, треба ставити акцент на дітей і молодь, бо це майбутнє екзархату. У цій ділянці наша Церква стоїть перед великим викликом. Як зберегти наших дітей і молодь від процесу секуляризації та асиміляції в італійському середовищі? Тепер у школах Італії навчаються понад 21 тисяча дітей, громадян України. Проте є дуже мало дітей і молоді в наших громадах. Стоїть питання про те, чи їх число досягаємо бодай тисячі. Церква сама не зможе їх зберегти. Вона мусить сподіватися на співпрацю наших вірних, які вирішили створити діаспору в Італії.

Якими ви бачити перспективи розвитку стосунків з місцевими церковними громадами?

Перед пандемією все розвивалося добре, але зараз, під час спалаху пандемії коронавірусу, існує багато обмежень. Заборонено подорожувати, бути фізично присутнім серед наших громад, організувати прощі тощо. Будучи апостольським візитатором, щосуботи і щонеділі я відвідував наші громади, і цей душпастирський зв’язок з вірними мав би посилитися в екзархаті. Тепер ми мусимо проводити тільки зум-конференції на різних рівнях.

Крім зв’язків з місцевими громадами, нам потрібно підтримувати тісний зв’язок з патріаршими комісіями, з комісіями Єпископської Конференції Італії, вести братній діалог з римо-католицькими єпископами, де є наші спільноти, зокрема щодо храмів і загалом щодо співпраці у душпастирській ділянці.

Підготовляємо Екзархальний собор, який плануємо провести у двох сесіях від 11 до 15 грудня цього року. 11 грудня відбудеться перша сесія, а 15 грудня – друга, а між нами буде організована робота в групах. Раніше ми мали регіональні собори у шістьох душпастирських регіонах. Обговорювалися теми, які нам подала робоча група Патріаршого Собору, зокрема: «Еміграція, поселення та глобальна єдність УГКЦ»; супровідні питання –  «Де ми є?», «Хто ми є?», «Як нам далі діяти та бути разом?», та ще з додатковою темою «Яка буде Церква в посткоронавірусному світі?».

На першій сесії будемо слухати доповіді  про богословські основи єдності, про душпастирський вимір у побудові єдності, пошук механізмів будування єдності та подолання проблем; про міграцію і поселення в Італії: від самих початків до сьогодення; успіхи, труднощі і виклики міграції в Італії: школи, діти, молодь, родини; перспективи і нові виклики у служінні монашества; роль жіночого чернецтва у становленні та розвитку Екзархату УГКЦ в Італії, перспективи та нові виклики; соціальне служіння Церкви; наслідки пандемії та їх подолання.

На другій сесії буде обговорення пропонованих тем, підготування пропозицій для Патріаршого Собору і для втілення в життя екзархату. Передбачається 76 учасників з представників духовенства, монашества та мирян. Усе відбуватиметься в режимі зум-конференції. Провідна група перебуватиме в храмі Святих Сергія і Вакха в Римі, звідки будемо поєднані через зум з усіма учасниками в усій Італії.

Владико Діонісію, ми перебуваємо на порозі Різдвяного посту, і вже за кілька тижнів у пресі та соціальних мережах розпочнуться «календарні» баталії. Це питання особливо зачіпає життя мігрантів: як на ці виклики реагує УГКЦ в Італії?

Ми вже досить довго реагуємо і дискутуємо на цю проблему. Третього листопада цього року на зум-конференції зі всіма священниками, які душпастирюють в Італії, ми почали обговорення календарної реформи та методологію переходу в Італії на григоріанський календар. Усі одностайні в тому, що перехід має відбутися після ґрунтовної роз’яснювальної роботи серед вірних. Зокрема, треба використати нагоду численної присутності мирян на богослужіннях з нагоди святкування великих дванадесятих свят і в контексті катехизацій у парафії усіх вікових груп. Вирішено також, щоб екзарх написав послання (тепер, власне, я працюю над цим) з поясненням та заохоченням для вірних прийняти календарну реформу. Повний перехід планується 1 вересня 2021 року. Ті громади, що вже належно підготовані, мають благословення від екзарха почати перехід на григоріанський календар від Різдва Христового, 25 грудня цього року. Уже є кілька громад, які є готові й будуть переходити вже від цього Різдва.

Світлана Духович – Ватикан