Історії біженців: Ми знаємо, що все – в Божих руках

За словами батька, в перші дні війни буквально над їхньою хатою пролетіло два ворожі літаки, які скинули ракети в напрямку мирного кварталу.

«Ми зі Станіславом якраз складали речі до машини, коли все це сталося… За кілька секунд пролунав вибух… Це було дуже страшно», – пригадує Сергій.

«Перші вісім днів війни ми жили в підвалі й бачили російських солдатів, які рухалися колоною біля нашого дому», – розповідає Станіслав.

«Ми не знали, куди саме їдемо, просто вибігли з хати в чому були… Так ми опинилися тут», – розповідає мама Леся.

За їхніми словами, сім’ю радо зустріли в Івано-Франківську та поселили в Католицькому ліцеї св. Василія Великого. Тут їм надали теплий одяг, взуття, засоби гігієни, дах над головою, а головне – почуття безпеки.

«У вас тут дуже смачно годують. Взагалі всі люди, які нам допомагають, роблять це з великою любов’ю», – каже Леся.

Чи не найбільший страх цієї сім’ї – чи буде їм куди повертатися, адже біля їхнього будинку проходили важкі бої. Однак, сім’я переконана, що все – в Божих руках.

«Ми віруючі люди, отож довіряємо Богові. Якщо Господь захотів, щоби ми жили, щоби ми вибралися з того пекла, напевно Він і надалі піклуватиметься про нас», – каже Сергій.

Сьогодні старший син відвідує онлайн-уроки в одній з місцевих шкіл, а його 5-річна сестра Анна-Марія полюбляє різні заходи, які волонтери влаштовують для вимушених переселенців у Католицькому ліцеї св. Василія Великого.

«Перше, що зроблю після війни, – каже Станіслав, – піду з батьками у похід. Хочу відвідати Карпати, заночувати у наметі. І дуже не хочу, щоби над нами ще колись літали військові літаки».

Департамент інформації
Івано-Франківської архиєпархії