Заява владики Богдана Дзюраха під час прес-конференції Німецької єпископської конференції

Vierzehenheiligen, 09 березня 2022

«Україну розпинають на очах у світу»

1. Минуло майже два тижні, як Європа прокинулася в іншій реальності – в реальності війни, хоч в Україні ми стикаємося з цією реальністю щодня протягом останніх восьми років. Фотографії зруйнованих сіл і міських мікрорайонів, вбитих мирних жителів, у тому числі дітей та жінок, зруйнованої інфраструктури та атакованої АЕС у Запоріжжі зворушують серця та сколихають совість європейців: щось подібне не має права ставатися в Європі ХХІ-го століття!

Але це сталося і стається на наших очах. «На очах усього світу Україну розпинають» (митрополит Борис Ґудзяк), на очах світу відбувається акт державного тероризму. А ті, кого ще вчора вважали політиками і з ким намагалися вести переговори, стали відвертими і безжальними воєнними злочинцями, від яких треба захищати людство.

Але, якщо собі добре пригадати, то жахливі та болісні кадри з України не є цілком незнаними європейцям, і тут мова не йде про документальні фільми про Другу світову війну, які майже щодня показують по німецькому телебаченню. Всі ми знаємо подібні кадри з Чечні, із Сирії, з Грузії, де працювала та сама злочинна рука, яку, однак, своєчасно не зупинили відповідальні за мир у світі. Сьогодні ми пожинаємо криваві плоди байдужості, яка вбиває не менше, ніж звичайна зброя. Тому настав був вже найвищий час, щоб Європа нарешті прокинулася від летаргії байдужості і в майбутньому повинна не повинна знову впасти в такий небезпечний стан.

Потік біженців і занепокоєння серед вірних

2. З України на Захід надходить безперервний потік біженців. За підрахунками ООН, за тиждень їх було близько 1,5 мільйона, і ця кількість зростає з кожним днем, з кожним бомбардуванням і кожною військовою атакою на села та міста. До Німеччини вже прибули тисячі людей. Люди приїжджають з усіх куточків України, оскільки в Україні більше немає ніде безпечного місця.

Члени наших парафій тут, у Німеччині та в скандинавських країнах, дуже стурбовані загальною ситуацією в Україні, але також – долею своїх родичів і друзів, які там залишаються і перебувають у постійній небезпеці. У нашому соборі я зустрів чоловіка, який родом з Одеської області. Він разом із колишньою дружиною приїхав до Німеччини на заробітки та залишив двох дітей у бабусі в Україні. Зараз чоловік дуже переживає за своїх дітей, бо вони ще в Україні і він не може до них поїхати...

Гуманітарна «мобілізація» на парафіях та подяка за солідарність

3. Хоча вдома і в наших серцях панує невизначеність, проте, ані в Україні, ані тут, у Німеччині, ми не дозволяємо, щоб страх паралізував нас. Як сказав німецький підприємець на недільній церковній службі у нашому храмі в Мюнхені: «Ми не знаходимо слів перед лицем таких звірств, які вчиняються проти українського народу, проте ми не повинні залишатися безмовними!»

Наші парафії стали тими контактними пунктами, які біженці часто знаходять першими в Інтернеті та звертаються туди за допомогою. З першого дня громади стали також центрами, де збирають та транспортують гуманітарні вантажі в Україну. Тільки з парафії Покрова Пресвятої Богородиці у Мюнхені, яка є нашою катедральною парафією, з 28 лютого в Україну щодня відправляють близько 7 мікроавтобусів та 6 вантажівок з тонами допомоги (продукти, одяг тощо) (3 березня 2018 р. було навіть 9 вантажівок!), численні волонтери чергують на телефонних гарячих лініях, щоб відповідати на дзвінки та надавати необхідну інформацію; понад 400 волонтерів, у тому числі багато німців, фасують та пакують товари для відправки, а сотні німецьких сімей, монастирів та парафій зв’язалися з нами та запропонували їм допомогу і заявили про свою готовність прийняти біженців, принаймні, на період перших кількох тижнів чи місяців. У Мюнхені ми вже змогли таким чином допомогти 80 родинам біженців. Подібна ситуація в усіх наших громадах тут, у Німеччині та в Скандинавії...

Скрізь і на всіх рівнях ми бачимо вражаючу солідарність і підтримку – політичну, соціальну, церковну та людську. За всі докази співчуття та солідарності я хотів би подякувати всім вам в імені нашої Церкви та нашого народу і сказати вам наше сердечне «Vergelt's Gott!» - «Спасибі!».

Заклик до подальшої солідарності та спільних дій

4. Глава нашої Церкви, Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук, кілька днів тому у відео зі столичного Києва сказав: «Україна бореться, Україна перемагає, але ми просимо світ з нами солідаризуватися і не мовчати, бо слово рятує, слово будує мир. Мовчанка і байдужість убиває», а потім звернувся до всіх, хто може допомогти Україні та нашому народу: «Я сьогодні прошу всіх, хто нас чує, усіх, до кого дійде наш голос із нашого спливаючого кров'ю Києва – боріться за мир, заступайтеся за тих, хто потребує вашої помочі. Зробіть все, щоб агресор зупинився і відійшов геть з української землі. Хто б ви не були, чи ви є очільники держав і парламентів, чи ви є політики, військові, церковні діячі, зробіть своє – скажіть своє слово на підтримку України».

Прошу вас, шановні журналісти, стати свідками правди і пробудити совість громадськості та носіїв відповідальності. «Немає такого поняття, як нейтралітет. Ті, хто нейтральний, стають на бік гнобителів», – справедливо сказав Десмонд Туту, і це особливо вірно в таких моментах істини, свідками яких ми є сьогодні.

У російських ЗМІ, як в Росії, так і за кордоном, роками працює нещадна і безоглядна пропагандистська машина, порівняно з якою навіть Геббельс здається новачком. У своєму посланні з нагоди 50-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі святий Іван Павло ІІ описав пропаганду як «вбивчий інструмент війни масового використання», завдання якого він описав так: «Перед тим, як напасти на ворога засобами фізичного знищення, його намагалися морально знищити через наклепи, неправдиві звинувачення, скеровуючи громадську думку в бік найбезглуздішої нетерпимості, за допомогою будь-яких форм індоктринації, особливо щодо молоді». Подібними атаками російських ЗМІ нинішня війна була готувалася впродовж років і надалі кожного дня супроводжується нею.

Ми повинні протиставити цій зброї, яка нищить сумління людей, свідчення правди та спільні зусилля заради миру. Тільки правда зробить нас вільними, лише спільними зусиллями можна подолати зло та його наслідки.

Останнє, але не менш важливе: побачити горизонти примирення та стати на шлях примирення

5. У розпал сьогоднішнього лиха, як Церква, ми хочемо залишатися будівниками мостів і провідниками для людей. Тому нам важливо побачити й стати на стежку майбутнього примирення вже зараз. Бо ми дуже добре пам’ятаємо слова святого Івана Павла ІІ: «Немає миру без справедливості. Але немає справедливості без прощення».

Дякую за увагу!

+ Богдан Дзюрах,
Апостольський екзарх для українців візантійського обряду
у Німеччині та країнах Скандинавії