З відкриття першого Музею Андрея Шептицького в Україні
Середа, 09 вересня 2020, 11:31 Пройти крізь товщі віків, зберегти по собі пам'ять і тривати далі, а не безслідно згубитися на шляхах історичного становлення, дає можливість кожному народові його духовно-культурна спадщина.-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Блаженніший Святослав під час благодійного вечора у Львові закликав усіх долучатися до вшанування жертв Голодомору-Геноциду 1932-1933 років
- Блаженніший Святослав подарував Музею геології в Івано-Франківську рідкісну мозаїку херувима
Особливе значення в цьому процесі відіграють провідники народу, у яких вдивляємося, як у біблійних пророків, коли йдеться про важливі події, пов’язані з відродженням Церкви чи відновленням держави. Тоді так важливо звірити себе перед тими, кого називаємо святими, великими, мудрими, далекоглядними і будівничими. Доля подарувала нам таку людину, в якій гармонійно поєднані всі ці прикмети. Таким був і залишається назавжди митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Ця постать переросла географічні й історичні рамки свого часу і стала фактором духовного відновлення народу та його консолідації.
Подія відкриття Музею Андрею Шептицького у Львові – воістину визначна, вона, без сумніву, має не лише місцеве чи загальнонаціональне значення. Митрополит повсякчас підносив українську християнську спадщину на світовий рівень. Збережені та примножені ним сакральні скарби так само дивували інші народи. Тому його постать заслуговує на велику увагу, захват і любов не тільки українців, а й світу. І так насправді є, бо сучасний світ не може не захоплюватися і не наслідувати великого митрополита в царині служіння Церкві й народові, якщо бажає будувати своє теперішнє і майбутнє на засадах миру, єдності, пошани до людської гідності і збереження життя незалежно від етнічного походження чи кольору шкіри.
Не одне покоління українських християн мріяло про створення Музею Андрея Шептицького, але їхні і наші прагнення вдалося зреалізувати 29 серпня 2020 року. Тож ми стоїмо сьогодні на порозі історичної події, яка мала б бути висвітлена для суспільства на найвищому церковному і державному рівнях. Та ЗМІ більше цікавляться негативом, яким майстерно засмічують людський розум, якби у світі нічого доброго не відбувалося. А тут такий позитив, успіх, досягнення, але чомусь не було великого розголосу, зацікавлення тощо.
До відкриття Музею є причетними багато людей, перейдено чимало історичних обставин, подій. У царині збереження історії, мистецтва, національної пам’яті завжди знайдеться особистість, яка буде оберігати те, що має велику вагу та цінність для духовності народу і його національного піднесення. Можливо, спочатку її не розумітимуть і дивитимуться на неї, як на Ноя. Але згодом переконаються, що цей невтомний борець за правду і справедливість, цей оборонець цінностей є посланцем Божим.
Таким посланцем став о. Севастіян Дмитрух, який зібрав багату спадщину по великому Митрополитові і відкрив музей на його прославу і честь. Тим бажанням він жив ще з 80-х років ХХ століття, але втілити його вдалося тільки у 2020 році. На цій довгій і важкій дорозі він платив не тільки ціною часу, а й фізичними і душевними караннями. У скільки дверей до чиновницьких кабінетів довелося йому стукати, бо ж «стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7, 7–8), щоб переконати в актуальній і невідкладній потребі цього задуму. Опір буває різний, але тут він був дуже великий, що змушував о. Севастіяна вдаватися до неординарних дій. Важко було не почути і не побачити невтомного прохача, як і неможливо було не збагнути, що за цією справою стоїть сам митрополит, який має право і до сьогоднішнього суспільства, і до своєї пастви – усього українського народу, для якого він так багато зробив. І ось маємо плоди невтомної праці, тому все інше не таке важливе, «бо добрі справи трудом досягаються і терпінням довершуються».
Хоча в минулому о. Севастіян не був реставратором, художником, мистецтвознавцем, але він наполегливо вчився від великих майстрів своєї справи, з якими впродовж багатьох десятиліть йому доводилося спілкуватися, співпрацювати, діяти в ім’я єдиної справи ‒ відкриття музею А. Шептицькому і збереження та відновлення сакральної спадщини України.
Цей унікальний музей ‒ праця не одного дня, і не одного року, але багатьох десятиліть. Сама ситуація зобов’язувала до щоденних зусиль і малих кроків уперед. І відразу приходить думка: скільки трудів тягнула одна людина, якої титанічної праці коштував цей поступ у задуманому! Та о. Севастіян повсякчас радився з мудрими мужами – сущими і тими, які вже відійшли до вічності. Великою його заслугою є вдало підібраний колектив музейників, науковців, священників, яких теж організував навколо цієї справи.
Особливої вдячності і захоплення заслуговують люди, які збирали і переховували речі митрополита. Це – подиву гідне діло. Вони усвідомлювали, які скарби зберігають до кращих часів, яка їм випала честь! Одна людина аж ніяк не могла тримати таку велику колекцію речей митрополита, бо це був великий ризик, адже все це могли в одну мить відібрати і знищити. Багато речей зберігалося у сестер студиток. І ось настав той благословенний час, коли всі цінності зібрано і виставлено для огляду в музеї.
Музей починається з каплиці, в якій, як і в залах площею 800 м², містяться автентичні речі митрополита. Серед 500 експонатів – особистих речей і мистецьких, пов’язаних з ним, – хочеться виокремити білий плащ, монашу мантію, епітрахиль, полотняні ноші, на яких його підносили, коли був прикутий до ліжка. І, справді, речі вводять у певний емоційний стан, переносять в інший світ, наближають до тодішньої Галичини і до особи митрополита Андрея. Сама експозиція надихає. У ній наче віднаходимо ключ до його епохи, яка почалася на зорі ХХ століття. Також дуже багато текстового матеріалу.
Добре враження справляють великі, просторі зали, в яких вдало розміщені експонати і їх може оглядати одночасно велика група людей. Це європейська і, зрештою, ‒ світова практика ведення музеїв. Тому приємно відзначити, що музей відповідає високим стандартам музейництва.
Вшанування пам’яті великих людей, життя і творчість яких стають певними віхами на шляху духовного і національного розвитку народу, змушує не тільки по-іншому глянути на залишений спадок, а й оцінити його важливість з позиції сьогодення. Музей ‒ це, безсумнівно, продовження прослави великого митрополита у Львові, постать якого сьогодні постає перед нами на повен зріст. Ще за його життя з’явилося чимало живописних, скульптурних, графічних, декоративно-прикладних художніх творів на його честь. Та й в роки незалежності іменем митрополита названо багато вулиць, освітніх установ, встановлено величний пам’ятник у Львові. А музей ‒ це теж величне визнання! І де, як не у Львові? Адже тут він написав всі найважливіші відозви до свого народу.
Безсумнівно, найдорожчий матеріал в музеї ‒ це слово митрополита. Музей має стати його катедрою, до якої, як до цілющого джерела, приходитимуть люди з різних куточків України. Адже ця непересічна постать об’єднує весь український народ. Його голос має лунати. Він і надалі має промовляти до народу своїми творами, закликами, постулатами. Вони є відповіддю не лише на той складний час, в якому жив і діяв митрополит. Пророчий дух творів дає відповіді і на виклики сьогодення, особливо в час неоголошеної війни на Сході України.
У конференційній залі музею можна провадити Андріївські читання, різні духовно-культурні заходи, презентації. Треба читати твори митрополита, набиратися, мудрості, стійкості і натхнення до праці на народній ниві, бо в них є прецінні роздуми над долею батьківщини, української культури, мови, тривога за Церкву тощо. Це має бути системна праця з популяризації письмової спадщини митрополита, адже ми насправді ще не збагнули його постаті в усій повноті.
Вже понад століття за митрополитом Андреєм йдуть люди, як за провідною зорею, і він виводить їх з нетрів комуністичного терору до рідного дому і храму. Господь водив і його хресною дорогою по засланнях і тюрмах. Він став Батьком для всіх християн, оборонцем і прикладом служіння високим людським ідеалам. Але якась клята українська вторинність не дає нам об’єднатися ні на святому, ні на земному, бо у свідомості частини людей ще глибоко живуть насаджені ворожі ідеї. Людей треба повертати до духовного і культурного храму.
Музей відкритий, але ще не всі питання вирішені, адже багато речей митрополита досі лежать у фондосховищах і чекають на своє місце в експозиції. Ще не передано остаточно будівлі, щоб можна було все розмістити. Цю дорогу, яку ще треба здолати, знає найкраще о. Севастіян. Але вже відтепер люди можуть відвідувати музей, збагачуватися духовно й культурно.
Пам’ятник Андрею Шептицькому біля собору Святого Юра і музей під Високим Замком ‒ це важливі кроки українського народу до свого пастиря. Митрополит Андрей є натхненником для всіх, хто вірить, він об’єднує християн в одній рідній хаті, якою є Україна. Тому день відкриття музею записний золотими літерами на скрижалях української історії поряд з іншим славними датами.
о. Климентій Стасів, священнослужитель ЧСВВ
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...