Вервиця, що єднає і зігріває: глобальна Церква у спільній молитві

Частина І

Єдність Церкви, єдність між Богом і людиною, єдність із братами і сестрами у вірі… Це – молитовна ініціатива «Вервиця єднає», що відбувається щоденно о 20:00 наживо. Технічне забезпечення проєкту здійснює «Живе телебачення» Української Греко-Католицької Церкви. Водночас молитву творять поодинокі парафіяльні спільноти із усієї України та світу. За словами одного із організаторів проєкту отця Ігоря Яціва, упродовж року молитву провадили із 26 різних країн світу. Натомість перед екранами своїх гаджетів – більше 15 тис. молільників. Молитва на вервиці пов’язує між собою невідомих один одному, унікальних та далеких географічно людей. Пов’язує єдиним молитовним наміренням, однаковим звернення до Пресвятої Богородиці та спільною вірою.

Єдність у молитві безпосередньо веде до сопричастя у служінні. Адже кожна молитва перемінює не тільки особу, але й усю спільноту. Відкритість на ближнього у безумовній любові – наслідок віри, закоріненої у глибокому молитовному досвіді. Тому молитовна ініціатива «Вервиця єднає» включає також соціальний аспект. Що це за соціальна складова і як щоденна молитва на вервиці служить потребуючим? Про це ми запитали в одного із ідейників ініціативи та Патріаршого економа УГКЦ о. Любомира Яворського.

І. Глобальна єдність

«Ми хотіли поєднати наших українців із різних континентів світу, які вже є четвертим-п’ятим поколінням тих, хто виїхав з України. Більшість із них вже народжені десь в Америці, Канаді чи Австралії». Такими словами розпочинає свою розповідь про зародження ідеї щодо виробництва вервиць із бурштину о. Любомир Яворський. Комусь це твердження може видатися занадто віддаленими від суті. «До чого тут українська діаспора?» – може запитати хтось інший. Зазвичай, це стається через неусвідомлення глибинного значення, вкладеного у проєкт. А воно відображене у двох словах – «Вервиця єднає».

Насправді, молитовний проєкт «Вервиця єднає» не лише про молитву. Водночас плетіння вервиць із бурштину – це не просто про виготовлення певного продукту чи знаряддя молитви. Отець Любомир зазначає, що у певний момент часу вдалося домовитися із отцем Ігорем Яцівим про спільний процес, що включає виробництво вервиць та щоденну молитву о 20:00. «Через це ми єднаємо людей і показуємо глобальність нашої Церкви». І цю глобальність можна спостерігати щоденно.

«Найважливішим є те, що вже минув рік і ми бачимо, що 14 жовтня [річниця від запуску проєкту «Вервиця єднає» – ред.] 21 тис. осіб в один момент молилася вервицю. Тільки уявіть собі, скільки це людей! Після цього ще додалися ті, хто помолилися і переслухали пізніше, і вже маємо майже 100 тис. людей. Це якраз свідчить про те, що ця добра церковна ідея має у собі безліч цінностей, які настільки потрібні у будь-якому підприємстві, яке би хтось хотів запускати», - продовжує наш співрозмовник.

Це також говорить про багатовимірність цієї щоденної зустрічі. Тут присутні зустріч із Богом, єдине намірення молитви, спільнота, ідейники, організатори молитви, технічне забезпечення, провідники молитви, локальні парафіяльні спільноти, гроно молільників та молитовні засоби. Основним із цих засобів є вервиця, яку перебирають втомлені після робочого дня пальці молільника. Вона допомагає зосередитися на молитві, творить певний ритм, забезпечує порядок та єдиність. Саме тому кожен із нас має свою улюблену, таку рідну і близьку вервицю.

«Насамперед вервиця із бурштину була відповіддю на потреби людей. У певний час ми прийшли до розуміння, що повинні робити диференціацію і випробовувати інші матеріали для плетіння вервиць. Це було здійснено для того, щоб вервиця стала доступною для всіх», – говорить отець Любомир.

Але чому саме бурштин? За словами організаторів, виникло бажання зробити щось унікальне. Це мало бути щось таке, що би відразу асоціювалося саме із проєктом «Вервиця єднає». «Виникла ідея, і ми розпочали запускати певні процеси, щоб вона матеріалізувалася», – продовжує отець і додає: «Насправді, добрі ідеї народжуються від Господа. Під час нашого гарного спілкування із пані Сонею Солтис вона розповіла, що можна робити різні вироби із бурштину. Тоді у нас з’явилася думка про вервицю».

Бурштин має свої особливі властивості: легкий, мягкий, і навіть кажуть, що лікувальний. Він також має свою історію, адже ми говоримо, що цьому сплаву 50 млн. років. Тому він віддає певне тепло. Проте, це лише знаряддя, – наголошують організатори ініціативи. Важливо не те, з чого ти тримаєш вервицю, а яку ти тримаєш вервицю. Адже цікава річ полягає у тому, що бурштин – це українська земля. Таким чином, людина із бурштиновою вервицею у руках має змогу молитися на українській землі. А це так важливо для людей, віддалених від цієї рідної землі фізично.

Тому сьогодні вервиця із бурштину вже є у Канаді, Америці, Німеччині, Франції, Італії. Хоч за словами отця Любомира, «насправді, важко прослідкувати, адже її можна придбати через інтернет-крамницю. Тому ця українська земля може піти у доволі далекий куточок світу». Точно можна сказати одне, що вже є близько 1000 власників вервиць із бурштину. Ця вервиця пов’язує їх із Богом у молитві, із братами і сестрами у вірі та із рідною землею, застиглою у бурштинових намистинах.

Так молитва на вервиці стає засобом творення глобальної єдності. Важливо, що ця єдність побудована навколо особи Ісуса Христа. Адже Він прийшов у цей світ для поєднання людини із Богом та один з одним. Він віддав Своє життя за цю єдність, ставши нашим Спасителем. Тому сьогодні ми як одна спільнота «єдиними устами і єдиним серцем» щовечора лише підносимо до Його престолу вдячність через молитву до Його і нашої Пресвятої Матері.

ІІ. Екосистемне мислення

Очевидно, що творення єдності у різноманітності не нове. Упродовж усієї своєї історії Христова Церква на зразок Христа намагається творити справжню спільноту. У сьогоднішніх реаліях та серед теперішніх викликів Папа Франциск як очільник Католицької Церкви закликає відкрити важливість єдності, братерства і сопричастя із новою силою. І це можна побачити зокрема у підприємництві та бізнесі. Про це зазначає Патріарший економ УГКЦ отець Любомир Яворський:

«Андрей Шептицький у свій час доволі широко запускав різні колаборації, кооперативи, об’єднання, «свій до свого по своє». У сьогоднішньому XXI столітті такий підхід має інший термін, але ту ж дію. Йдеться про екосистему та екосистемне мислення. Це своєрідна колаборація, яка дозволяє нам внутрішньоцерковно мати різні спроможності. Це потребує співпраці та перебування в одній системі. Зазвичай, такі системи є відкритими».

Сьогодні екосистемне мислення вже не є одним із способів діяльності, але певною вимогою. Воно потребує зусиль та праці не тільки у колективі, але насамперед у собі. Адже неможливо його застосувати без відкритості, довіри один до одного, уміння співпрацювати, усвідомлення цінності іншого, щедрого ділення, визнання своєї обмеженості, своєрідного смирення. Чи не християнські засади творення спільноти тут відображаються? «Тому дуже багато ініціатив ми сьогодні з Патріаршої курії УГКЦ запускаємо таким чином, щоби могти об’єднувати різні внутрішньоцерковні інституції заради творення спільних проєктів. Тоді кожен має свою роль, кожен діє відповідно до своєї галузі, але водночас ми знаємо ціле і разом його творимо», – мовить отець Любомир.

Далі буде...

о. Іван Вихор,
Департамент інформації УГКЦ